Зміни в професійній сфері особистості середнього дорослого віку

Середній дорослий вік є насиченим і в професійному аспекті самореалізації. На цьому відрізку життєвого шляху особистість, здійснивши вдале професійне самовизначення та маючи суттєвий професійний досвід, досягає професіоналізму.

Професіоналізм - системна якість особистості, що виявляється як високий рівень оволодіння професійною діяльністю, внесення індивідуальних здобутків у професію, стимуляція в суспільстві інтересу до своєї праці

Деталізуючи структуру професіоналізму, Ю.П. Поваренков вказує на три його компоненти.

Рис. 3.67. Структура професіоналізму за Поваренковим

Операційний компонент виявляється у наявності та задіяності кваліфікаційних знань, вмінь, навичок, здібностей, результатом його функціонування є професійна компетентність; мотиваційний зосереджує актуальні для особистості мотиви педагогічної діяльності і локалізується у професійній спрямованості; смисловий, якому властиві сформована Я-концепція професіонала і професійна самооцінка, проявляється через професійну самосвідомість.

Професійна самосвідомість - комплекс уявлень людини про себе як професіонала, цілісний образ себе як фахівця, система ставлень до себе як професіонала

Важливим проявом самосвідомості суб'єкта праці є професійна самооцінка, яку російський психолог О.І. Петанова розглядає як значну умову професійної успішності.

Професійна самооцінка - оцінка суб'єктом праці самого себе як фахівця, своїх професійних можливостей, якостей, досягнень і місця в професійному середовищі

До структури професійної самооцінки А.О. Реан відносить поєднання двох компонентів:

Рис. 3.68. Структура професійної самооцінки за А.О. Реаном

Як і особистісна самооцінка, на базі якої формується професійна, вона також буває адекватною і неадекватною. Ці характеристики за критерієм відповідності дійсності розповсюджуються як на професійну самооцінку результату, так і потенціалу. Важливо, на думку О.І. Петанової, що низька самооцінка далеко не завжди є свідченням "комплексу професійної непридатності", навпаки, низька самооцінка результату у поєднанні з високою оцінкою потенціалу є чинником професійного саморозвитку особистості.

Рис. 3.69. Вплив різновидів самооцінки на професійний саморозвиток

Механізми досягнення професіоналізму в нерозривному зв'язку з особистісним розвитком суб'єкта праці з'ясовує перспективна наука - акмеологія, яка спеціалізується на вивченні закономірностей та механізмів розвитку людини на етапі її зрілості. Згідно досліджень представників акмеології А.О. Деркача, В.Г. Зазикіна, Н.В. Кузьміної, А.О. Реана та інших, професіоналізм включає в себе професіоналізм особистості та професіоналізм діяльності.

Професіоналізм особистості тлумачиться як якісна характеристика суб'єкта праці, що відображає високий рівень розвитку професійно важливих і особистісно-ділових якостей, адекватний рівень домагань, мотиваційну сферу і ціннісні орієнтації, спрямовані на прогресивний розвиток фахівця. Професіоналізм діяльності - системна якість суб'єкта праці, що відображає високу професійну кваліфікацію та компетентність, різноманітність ефективних професійних навичок і вмінь, володіння сучасними алгоритмами і способами рішення професійних задач, що дозволяє виконувати діяльність з високою продуктивністю.

Досягнення професійної зрілості, що поєднує професіоналізм особистості та діяльності, можливе за умов дії акмеологічних факторів:

Рис. 3.70. Акмеологічні фактори досягнення професіоналізму

Досягнення людиною середнього дорослого віку професіоналізму в фаховій діяльності сприяє підтриманню позитивної Я-концепції, підвищує рівень самоповаги. Оскільки справжній професіоналізм потребує постійного самовдосконалення, то суб'єкт праці весь час знаходиться у саморозвитку.

Середній дорослий вік - це не тільки період професійних досягнень та їх збереження, але аналізу та оцінки трудової кар'єри, які провокує криза середини життя. В зв'язку з старінням і сімейними змінами здійснюється переоцінка цінностей, яка видозмінює пріоритети. Так, професійна діяльність впродовж ранньої дорослості була головним засобом самореалізації чоловіків та запорукою їх успішності. В середній дорослості багато чоловіків вже визначає головними цінностями родину та здоров'я, а вже потім роботу, що спочатку здебільшого характерно для жінок.

Дискомфорт та розчарування можуть викликати низькі темпи кар'єрного просування, непривабливий зміст роботи тощо. Невдоволення роботою загострюється, якщо вона не дає перспективи достатнього матеріального забезпечення старості.

Іноді внаслідок переоцінки професійної кар'єри відбувається зміна її напрямку. Кардинальна зміна роботи чи професії є сильним стресогеном, так як адаптивні можливості психіки та організму людини цього віку вже дещо обмежені. Втрата роботи може позначитись на психологічному здоров'ї особистості, тимчасово її дезорганізувати. Передчасний вихід на пенсію провокує депресивні ознаки, особливо у чоловіків.

Ближче до середини віку в розгортанні професійного циклу багатьох суб'єктів праці спостерігається досягнення "плато".

Кар'єра - чудова річ, але вона нікого не може зігріти в холодну ніч.

Професійне "плато" - зупинка у побудові кар'єри особистістю, стабільний період професійної діяльності зі збереженням досягнутих надбань

Представники середнього дорослого віку зазвичай цінують своє посадове місце, тому досягнення професійного плато дозволяє відпочити від напруження кар'єрних змін. Крім того, п'ятдесятирічних працівників часто називають поколінням керівників, так як багато хто з них досягнув стадії адміністрування і може насолоджуватись своїми професійними здобутками. Однак, негативним аспектом професійного "плато" є сприятливість особистості, яка в ньому перебуває, до професійної стагнації.

Професійний аспект самореалізації не завжди здійснюється лише в позитивному для особистості векторі. Негативними наслідками для суб'єкта праці може стати формування професійних деструкцій.

Професійні деструкції - поступово накопичувані стійкі негативні зміни особистості суб'єкта праці та змісту і структури його діяльності

Педагогічна професія провокує цілий "букет" деструкцій: владність, авторитарність й агресивність, догматизм, консервативність та лицемірство

o синдром "емпатійної стомленості" лікарів, які стають байдужими до страждань хворих,

o синдром "асоціальної перцепції" працівників правоохоронних структур, коли кожна людина сприймається ними як потенційний правопорушник,

o синдром "вседозволеності" у керівників, які порушують етичні норми з підлеглими, маніпулюють ними.

Причинами появи професійних деструкцій, як вважає російський психолог Е.Ф. Зеєр, можуть бути як об'єктивні фактори - несприятлива соціально-економічна ситуація, низький імідж професії, складності фахової діяльності, так і суб'єктивні. Зазвичай їх поєднання утворює сприятливий ґрунт для появи професійних деструкцій, однак домінантою виступають саме суб'єктивні фактори:

Рис. 3.71. Суб'єктивні фактори формування професійних деструкцій

Однією із розповсюджених в сучасних умовах форм професійних деструкцій є синдром професійного "вигорання".

Професійне "вигорання" - стійкий стан фізичного, емоційного та розумового виснаження суб'єкта праці, що супроводжується цинізмом та знеціненням професійних досягнень

Вигорання може настати у підлеглих працівників з низьким статусом, неспроможних відповісти на погане обходження, від якого вони страждають на роботі.

Спочатку психологи вважали, що даний феномен характерний для працівників, що задіяні в соціальній сфері, надаючи допомогу людям. Однак дослідження показали його наявність у людей, що старанно працювали, віддавали свої сили на здійснення практично недосяжної мети і, природно, не мали бажаного успіху.

Становище ускладнюється, якщо предметом діяльності суб'єктів праці є складні суспільні проблеми - насильство, зубожіння, хвороби тощо, оскільки ці проблеми є хронічними. Для виникнення та розгортання професійного "вигорання" характерна типова динаміка:

Рис. 3.72. Етапи розгортання професійного "вигорання"

Дослідження виявили, що вчителі початкової школи мають вищий рівень "вигорання", ніж їх колеги з основної та старшої шкіл

Професійне "вигорання" негативно впливає не тільки на професійну сферу особистості, а й ускладнює систему її близьких взаємин. Якщо робота та професійні досягнення були першочерговими пріоритетами особистості, то "вигорання" може спричинити тривалу депресію. До причин цього явища відносять наступні:

o специфіка професійної діяльності - робота з людьми, ненормований робочий день, висока стресогенність,

o надмірно високі запити та очікування від кар'єри,

o ідеалістичні погляди на роботу та начальство ("якщо буду багато працювати, мене гідно оцінять"),

o компенсація роботою сімейних невдач, зацикленість на ній.

Для профілактики даного синдрому необхідно навчитись ставити реалістичні професійні та кар'єрні цілі, намагатися відмежовувати свою роботу від інших напрямків життя, правильно організовувати дозвілля, насичуючи його інтересами, які не стосуються роботи.

Приблизно в 53-56 років особистість середнього дорослого віку переживає кризу. Після складної кризи середини життя відбулася корекція базових цінностей, окреслились нові життєві завдання і людина спрямувалась на їх досягнення. Наявність далекої перспективи визначала сприймання зовнішнього світу. Теперішня криза знову повертає погляд людини всередину себе, в сутність свого "Я". Усвідомлення наближення кінця свого існування викликає глибоку інвентаризацію життєвого досвіду та цінностей. Потреба остаточно визначити пріоритети знову стає актуальною. В ході інвентаризації особистість часто переживає жаль з приводу даремно витраченого часу, здійснює корекцію поведінки, що буде визначати, як людина проведе залишок життя.

Досвід переживання попередніх криз може сформувати типове ставлення до них, яке визначається індивідуальними особливостями людини. Психолог Т.М. Титаренко визначає ряд типових ставлень до життєвої кризи:

Перехід на тілесний рівень ніби не помічає, не усвідомлює наявності та

суті кризи. Недооцінка проблеми, відмахування провокує її ускладнення та втрату часу на вирішення. Ілюзія благополуччя викликає соматизацію проблеми;

перебільшена паніка на фоні применшення своїх можливостей прискорює негативний розвиток подій. Тому при перебільшувальному ставленні особистість суб'єктивно ускладнює перебіг кризи, втрачаючи віру в себе та зациклюючись на неприємностях;

реалістичність сприймання кризи доповнюється при демонстративному ставленні підкресленням для оточуючих складності та унікальності несприятливих обставин. Особистість прагне таким чином перекласти відповідальність на іншого або хоча б зменшити її, однак водночас пригнічує власне особистісне зростання;

керуючись девізом "все під контролем", особистість з волюнтариським ставленням докладає надмірних вольових зусиль, щоб співіснувати в кризі. Власну негнучкість людина подає як силу волі, твердість характеру; o визнаючи неминучість кризового стану, особистість з продуктивним типом шукає виходу з нього через засвоєння нової конструктивної життєвої стратегії, аналізуючи позитивні та негативні сторони скрутної ситуації.

Рис. 3.73. Типи ставлень особистості до кризи за Титаренко

Якщо людина відмовляється реструктуризувати досвід та цінності під час кризи, то почуття спаду переросте у почуття покірності та нереалізованості.

Конструктивне подолання цієї кризи завершує досягнення особистісної зрілості, що формує у людини почуття різниці між розумом і мудрістю, гордістю та скромністю, кар'єрою і продуктивною працею, товаришами та друзями, існуванням і життям. Відновлення сил внаслідок розв'язання кризи дозволить втілити життєву енергію у справді суттєві речі.

Крім означеної вище вікової кризи, людина середнього дорослого віку може зіштовхнутись з мотиваційною кризою. Особистість, що втратила родину чи батьків, які складали сенс її життя, потрапляє в ситуацію безцільності свого існування, втрати життєвої орієнтації. Кульмінаційною точкою кризи, за думкою В.Франкла, є досягнення стану екзистенційного вакууму.

Екзистенційний вакуум - кризовий стан, спричинений втратою особистістю основного життєвого мотиву, а саме сенсу життя

Екзистенційний вакуум має місце, коли старі пріоритети обезцінились, а нові ще не вироблені. Особистість, переживаючи почуття втрати основного життєвого мотиву - сенсу життя, почувається вкрай спустошено та розгублено. Перебуваючи у кризі, особистість вдається до стратегій її подолання, які можна поділити на конструктивні та деструктивні. За думкою Т.М. Титаренко, доречне використання наступних конструктивних стратегій:

Рис. 3.74. Конструктивні стратегії подолання мотиваційної кризи за Титаренко

При використанні стратегії "порівняння, що йде донизу", особистість порівнює себе з іншими людьми, що потрапили в гірші обставини, яким набагато важче, що надає їй сил пристосуватись до скрутних обставин. Стратегія "передбачений сум" налаштовує людину на прогнозування найгірших поворотів долі. Їх усвідомлення дозволяє легше переносити випробування. Зміну ставлення до кризи викликає прийом "позитивне тлумачення", в процесі використання якого людина виокремлює крім негативних ще й позитивні аспекти скрутної ситуації, що дозволяє витримати випробування. В основі стратегії "прийняття ролі" покладено тимчасове уподібнення себе щасливим, везучим людям.

До деструктивних стратегій відносяться алкоголізм, наркоманія, суїцидальні дії, які є свідченням неспроможності особистості самотужки подолати проблему і необхідності зовнішньої допомоги.

3.5. Психологічні особливості людей похилого віку Старіння як психофізіологічне явище Пізній дорослий вік триває з 60 років і більше Завершальним етапом людського життя є пізній дорослий вік, який в наукових колах ще називають геронтогенезом Більшість вчених вважає, що даний вік починається з 60-ти років і через його значну тривалість додатково розподіляється на окремі фази. Доречність цього розподілу визначається й значною диференціацією представників цього періоду - люди похилого віку дуже відрізняються своїми рисами характеру та поведінкою.

Рис. 3.75. Фази пізнього дорослого віку за Крайг Найважливішим завданням для людини похилого віку на початку цього періоду є адаптація до прогресуючого старіння. Таких теорій зараз існує близько двохсот Хоча старіння - це типовий віковий процес більшості живих організмів, єдиного підходу щодо тлумачення науковцями його причин не існує. Натомість, розповсюдженими є теорії пояснення старіння людини, зміст яких можна умовно звести до двох груп: o теорії зношування організму, які стверджують, що аналогічно до будь-якого механізму організм людини від життєдіяльності як експлуатації зношується, тобто старіє; o теорії генетично запрограмованого старіння, сутність яких полягає в тому, що в кожній клітині людського організму розміщений генетичний таймер, який регулює її діяльність і в певний момент "вмикає" старіння. Визнаючи природність та неминучість процесу старіння людини, вчені стурбовані питаннями його пом'якшення та уповільнення. Ключовими процесами старіння є інволюційні тобто регресивні зміни, однак окремі соматичні процеси покращуються. Виокремлюється ряд типових фізичних ознак старіння:

Рис. 3.76. Типові фізичні ознаки старіння Поряд з цими інволюційними процесами старіння мобілізує резерви організму. Так, зростає активність багатьох ферментів, посилюється гліколіз як механізм накопичення енергії, збільшується кількість ядер в клітинах внутрішніх органів, що покращує обмін речовин, а поява великих мітохондрій забезпечує акумуляцію енергії. Розгортання старіння конкретної людини суттєво залежить від її особистості - настанов, діяльності, образу та змісту життя. Існують природні та патологічні детермінанти старіння, останні прискорюють старіння та ускладнюють його перебіг. До патологічних детермінант старіння відноситься погана екологія, неправильний образ життя, шкідливі звички, надмірне переживання стресів тощо. Суспільство має багато стереотипів сприймання старості, здебільшого негативних, наприклад, що старі люди є бідними і немічними, неспроможними повноцінно працювати тощо. Це несприятливе ставлення до старості і людей похилого віку проявляється як ейджизм. ... Автоматизм настання старості, а згодом смерті абсолютно не говорить про якісь жорсткі терміни. І.В. Давидовський Ейджизм- негативне упереджене ставлення суспільства до людей похилого віку, їх знецінення, приниження та дискримінація Старі люди - дзеркало для інших, в якому вони не бажають бачити самих себе. С. де Бовуар Своїми коренями ейджизм пов'язаний з ювеналізмом - культом молодості, що став життєвою філософією ХХ століття. Психологічними причинами розповсюдженості ейджизму в сучасному європейському суспільстві щодо людей похилого віку є, на думку засновника терміну Р.Батлера, глибоко прихована тривога молодих і зрілих людей, їх особиста відраза та неприязнь до старості, хвороб, інвалідності й страх немічності, непотрібності та смерті. Для подолання ейджизму можна взяти за приклад повагу та любов до старих людей, яка традиційно притаманна більшості жителів східних країн.