Помирання та смерть як психологічні явища

Динаміка людського життя має певні етапи і закінчується смертю. Цей неминучий фінал життєдіяльності людини закладено самою природою, як і народження. Смерть на біологічному рівні виявляється як припинення роботи всіх систем організму, на психологічному рівні - припинення відчуттів та роботи психіки в цілому, залишення людей, справ, шлях в невідоме. Смерть - складна тема для вивчення психологією, оскільки нема ніяких фактичних даних про неї, бо коли людина помирає, її мозок перестає функціонувати. Помирання вивчене дещо краще. Більшість людей спирається на релігійне трактування посмертного стану душі, ідеї про потойбічний світ, реінкарнацію тощо.

Людина відрізняється від інших живих істот знанням про неминучість власної смерті. Однак це знання для неї - важка, нестерпна ноша. Людина тікає від цього знання, а цивілізація допомагає їй. В минулі історичні періоди, коли людина помирала в себе вдома, смерть була рядовою подією, а поховання ставало турботою всієї родини.

Двадцяте сторіччя сформувало еру "невидимої смерті" - люди помирають в лікарнях, перебувають потім в моргах, щоб не бентежити живих. Схильність приховувати цю подію призвела до того, що пересічні громадяни споглядають смерть по телевізору кілька разів на день, а в реальності не зустрічаються з помиранням. В деяких кантонах Швейцарії похоронним автобусам заборонено їздити вдень, щоб не бентежити громадян. У суспільстві сприймання смерті поєднує стурбованість та заперечення, тобто люди зазвичай бояться та заперечують власну смерть. Інша тенденція ставлення до смерті - її десакралізація, сприймання через "чорний" гумор.

Таке ставлення суспільства до помирання та смерті порушує природність цих процесів, нагнітає тривогу та страх перед ними. Однак, здебільшого думки про смерть не заважають жити. Навпаки, пам'ятаючи про смерть, людина набуває особливого відчуття життя, пізнає його істинну ціну, вчиться бачити строгу грань буття і небуття.

Про смерть думають представники всіх вікових періодів, починаючи з раннього дитинства, однак з різним змістом та ставленням:

Рис. 3.91. Динаміка думок людини про смерть впродовж життя

Позбутися страху смерті - все одно що позбутися власного розуму.

Е.Фромм

Здавалось би, наближення кінця життя повинно посилювати страх смерті людей похилого віку. Дослідження свідчать, що старі люди бояться смерті не більше, а часто й менше, ніж представники молодшого віку, визнаючи неминучість цієї події. Люди похилого віку прагнуть легко і безболісно, необтяжливо померти. Більшість старих людей думає про кінець свого життя часто, але зі спокоєм. Страх смерті є активнішим у дезінтегрованих старих людей, які зациклились на безкорисності свого існування. Відтак, тривога представників пізньої дорослості, пов'язана з думками про смерть, є одним із симптомів складного процесу прийняття кінця життя в його загальному контексті.

Зустрічаються наукові дані, що свідчать, що окремі люди похилого віку передчувають, передбачають наближення своєї смерті і ставляться до цього відносно спокійно, визнаючи факт невідворотності, однак такі випадки є рідкісними. Багато накопичених клінічних даних підтверджують тяжкість психічного стану приречених людей. Відчуваючи наближення смерті, особистість починає аналізувати свій життєвий шлях, виокремлює найбільш вагомі суб'єктивні цінності, пригадує образи, нанесені нею іншим людям, пробує їх залагодити по можливості, тобто відбувається так званий огляд життєвого шляху. За думкою Г.Крайг, тільки відчуваючи наближення кінця, людина може максимально кристалізувати життєві цінності та образ власного "Я". Впродовж передсмертного стану у людини формується специфічний погляд - ніби відсторонений і самозаглиблений. Більшість людей у термінальному стані переживає сильні психологічні страждання, не обов'язково пов'язані з фізичними муками, а часто спричинені невідомістю подальшого існування після смерті. Помічено, що чоловіки здебільшого переживають і виражають більш сильне психологічне страждання у термінальному періоді, ніж жінки.

Американський психолог Е.Кюблер-Рос вивчала особливості термінального періоду життя дорослих людей і виокремила типові стадії їх пристосування до помирання:

Термінальний

- останній, передсмертний відрізок життя

Рис. 3.92. Стадії помирання за Кюблер-Рос

Полегшити стан можна спілкуванням з психологом чи священиком

Стадія заперечення є первинною і розгортається потому, коли людина дізнається, що смертельно хвора. Але ця звістка її настільки приголомшує, що спрацьовує механізм психологічного захисту, і особистість відмовляється визнати наближення власної смерті.

Другою стадією є гнів. Цей крок є логічним наслідком попереднього, коли людина, все ще не визнаючи близького помирання, емоційно бурхливо переживає цю інформацію, у відчаї шукаючи винних у своєму становищі (лікарів, рідних, Бога тощо). Спілкування близьких з людиною у такому стані є дуже ускладненим.

На стадії торгу, інтуїтивно вже відчуваючи правдивість факту наближення власної смерті, людина продовжує її свідомо заперечувати і шукає шляхи відвертання або ж відстрочення помирання засобами обдумування якихось перспективних зобов'язань, домовленостей з лікарями, пошуків ліків тощо. Етап складний, бо відчай набуває гіперактивних форм, спустошуючи психіку особистості.

Далі розгортається стадія депресії. На цьому етапі людина нарешті визнає наближення своєї смерті, але є настільки приголомшеною цією інформацією і виснаженою попередньою безрезультатною боротьбою, що переживає глибоку депресію, почуття тотальної безнадії.

Останньою стадією є прийняття. Безнадія дещо пом'якшується остаточним визнанням смерті людини, здійсненим нею аналізом життєвого шляху, спілкуванням з духовним наставником та вірою у позаземне життя. Найбільш сприятливим варіантом є остаточне прийняття смерті та душевна рівновага в її очікуванні.

Хоча психолог визначила таку послідовність термінальних переживань людини, проте наголошувала, що далеко не кожен помираючий обов'язково проходить ці етапи, можлива зупинка на будь-якому з них. Щодо людей похилого віку, то ймовірність переживання всіх термінальних етапів зростає, так як багато представників пізньої дорослості вже обмірковували питання власного помирання і психологічно налаштували себе на наближення цієї події.

Інший дослідник, Р.Нойєс, вивчав помирання не як тривалий процес, а завершення життя внаслідок якоїсь критичної, екстремальної ситуації. Описуючи стан помирання, він виділяє наступні стадії:

Критики теорії стверджують, що процес помирання є дуже індивідуальним процесом

Рис. 3.93. Стадії помирання за Нойєсом

В залежності від того, як те чи інше суспільство вчиняє зі старими людьми, воно недвозначно виявляє свої принципи та цілі.

С. де Бовуар

Від грец. "евта-натос" - хороша смерть

В контексті всього життя людини дуже важливо допомогти їй померти з гідністю, щоб представник пізньої дорослості мав змогу в останній раз висловити рідним свої почуття і зустріти смерть відповідно до власного стилю життя. Тому сучасні психологи пропагують ліберальне ставлення до будь-якого типу помирання, наголошуючи на виключному праві людини зробити свій останній вибір.

Серйозною моральною дилемою для світової громадськості стало питання евтаназії тобто так званого вбивства через милосердя. Досліджено, що розповсюдженість схильності до цього типу помирання у людей похилого віку вища.

Евтаназією вважають дії лікаря, спрямовані викликати смерть безнадійно хворої людини. Евтаназія буває активною - через використання прискорювальних засобів, наприклад смертельних ін'єкцій, та пасивною - шляхом відмови від підтримуючих життєдіяльність хворого засобів, приміром, відключення від апарату штучного дихання. Вважається, що шляхом активної евтаназії була викликана смерть З.Фройда. Шістнадцять років страждаючи від жорстокого болю, викликаного раком глотки та щелепи, перенісши 33 операції, у 83-річному віці засновник психоаналізу вирішив, що з нього досить і звернувся до лікаря, який зробив йому смертельну ін'єкцію.

В сучасних умовах використання активної евтаназії є неприпустимим і карається законом. Щодо пасивної евтаназії, то проблемним є визначення достатніх підстав для її здійснення, тобто приреченості стану хворого на кшталт смерті мозку. Останніми роками ведеться інтенсивне обговорення питання автоевтаназії як раціонального самогубства. Прихильники цього способу помирання стверджують, що автоевтаназія виправдана у двох випадках:

o при застарілому невиліковному захворюванні, що завдає нестерпних страждань,

В окремих країнах автоевтаназія є узаконеною та соціально облаштованою дією

o за умови тяжкої фізичної інвалідності, скутість від якої людина не може винести.

З психологічної точки зору автоевтаназія не може бути раціональним, осмисленим актом людини, так як самогубство завжди здійснюється під дією емоційних чинників. Крім того, фігурує ряд етичних аспектів проблеми. Не можна до кінця бути певним, як розгорнеться надалі життя хворої людини. Чи не наступить вже завтра очікуване полегшення? Чи не є в самих стражданнях сенс теперішнього життя людини?

Для полегшення останніх етапів життя людини похилого віку створюються спеціальні соціальні програми, які втілюються через хосписи - систему послуг, включаючи госпіталізацію, спрямованих на сприяння незалежному і безболісному проведенню термінального періоду людиною.

Хоча людина похилого віку прожила розгорнутий життєвий цикл, однак її втрата переживається рідними та близькими так само болісно, як і смерть молодої людини. Однак, саме ці переживання та спогади інших людей є підґрунтям для психологічного безсмертя особистості.

Без страждання і смерті життя людини не є повним.

В.Франкл

Література до розділу

1. Байярд Р.Т., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток. - М., 1991.

2. Берн Ш. Тендерная психология. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.

3. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М.: Прогресе, 1986.

4. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. - К.: ІЗМН,

1998.

5. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - СПб.: Питер, 2009.

6. Вікова психологія / За ред. Костюка Г.С. - К.: Радянська школа, 1976.

7. Вікова та педагогічна психологія / За ред. Скрипченка О.В. - К.: Просвіта, 2001.

8. Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Тендерна психологія. - К.: Видавничий центр "Академія", 2006.

9. Деркач А.А. Акмеологические основы развития профессионала. - М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: НПО "МОДЭК", 2004.

10. Зеер Э.Ф. Психология профессий. - М.: Академический проект; Фонд "Мир", 2006.

11. Ильин Е.П. Дифференциальная психология мужчины и женщины. - СПб.: Питер, 2006.

12. Кле Мишель. Психология подростка: психосексуальное развитие. - М., 1999.

13. Коляда М. Шпаргалка для родителей. Что делать, если подросток говорит: "Нет, не хочу, не буду!"? - Донецк, 1988.

14. Кон И.С. Психология ранней юности. - М.: Просвещение,

1979.

15. Колееов Д.В., Мягков И.Ф. Учителю о психологии и физиологии подростка. - М.: Владос, 1994.

16. Кон И.С. Психология старшеклассника. - М.: Просвещение,

1981.

17. Крайг Г. Психология развития. - СПб.: Питер, 2002.

18. Крюкова Т.Л., Сапоровекая М.В., Куфтяк Е.В. Психология семьи: жизненные трудности и совладание с ними. - СПб.: Речь, 2005.

19. Леви В. Нестандартный ребенок. - М., 1992.

20. Маркова А.К. Формирование мотивации учения. - М.: Просвещение, 1990.

21. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - 3-е изд. - М.: Владос, 1999.

- Кн.2: Психология образования.

22. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991.

23. Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитание характера.

- М., 1987.

24. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін. - К.: Либідь, 2006.

25. Подмазин С.И., Сибиль Е.А. Как помочь подростку с трудным характером. - К.: НПЦ Перспектива, 1996.

26. Психология возрастных кризисов: хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок. - Мн.: Харвест, 2003.

27. Психология и психоанализ любви / Под ред. Райгородского Д.Я. - Самара: Издательский Дом Бархат-М, 2007.

28. Психология зрелости / Под ред. Райгородского Д.Я. - Самара: Издательский Дом Бархат-М, 2003.

29. Психология человека от рождения до смерти. Психологический атлас человека / Под ред. А.А. Реана. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2007.

30. Психология старости / Под ред. Райгородского Д.Я. - Самара: Издательский Дом Бахрат-М, 2004.

31. Психотерапия семейных отношений / Под ред. Райгородского Д.Я. - Самара: Издательский Дом Бархат-М, 2004.

32. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. Дубровиной И.В. - М.: Просвещение, 1991.

33. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. - СПб.: Питер, 2000.

34. Родители и дети: хрестоматия / Под ред. Райгородского Д.Я. - Самара: Издательский Дом Бархат-М, 2003.

35. Рыбалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология. - СПб.: Питер, 2001.

36. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. - К.: Академвидав, 2006.

37. Сатир В. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту. - М.: ИОИ, 2007.

38. Сатир В. Как строить себя и свою семью. - М.: ИОИ, 2007.

39. Стюарт-Гамильтон Я. Психология старения. - СПб.: Питер, 2005.

40. Сысенко В.А. Супружеские конфликты. - М., 1980.

41. Толочек В.А. Современная психология труда. - СПб.:

Питер, 2008.

42. Трудный подросток: причины и следствия / Под ред. Татенко В.А.- К.: Радянська школа, 1985.

43. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990.

44. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. - М.: Просвещение, 1991.

45. Шахманов Н.Ф. Психическое старение: счастливое и болезненное. - М., 1996.

46. Шеффер Д. Дети и подростки: Психология развития. -

СПб.: Питер, 2003.

47. Шнейдер Л.Б. Семейная психология. - М.: Академический проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2006.

48. Целуйко В.М. Психология современной семьи. - М.: Владос,

2006.

49. Эйдемиллер Е.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. - СПб.: Питер, 2000.

50. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. - М.: Прогресс,

1996.

Дата добавления: 2015-05-22