Хань Фей (прибл. 280-233 pp. до н.е.)

Виникнення легізму

Легізм

Шлях легізму від появи перших ідей до оформлення їх в етико-політичне вчення з елементами філософського обгрунтування досить тривалий. Один з його засновників Гуань Чжуан (помер у 645 p. до н.е.) був першим міністром царства Ци. Він висунув концепцію управління на основі закону і здійснив ряд реформ, спрямованих на посилення царської влади. Шан Ян (390-338 pp. до н.е.) жив у ті часи, коли легізм почав складатися як політичне вчення. Він провів реформи у царстві Цинь, спрямовані на посилення держави: рівність перед законом, система рангів та посад, кругова порука, контроль чиновників правителем та громадою ("кліщі") та ін.

Але політичні погляди, сповідувані прихильниками легізму, були досить утилітарними, вони не розв'язували світоглядних питань, і тому легізм ще не міг претендувати на роль філософського вчення. З іншого боку, нова земельна аристократія була ще недостатньо сильною, щоб зробити легізм офіційною ідеологією. Показова тут доля Шан Яна — як тільки помер його покровитель Ван царства Цинь, він був страчений разом із сім'єю на вимогу родової аристократії.

Важливу роль у теоретизації легізму відіграв "Палац наук" царст ва Ції, де були зібрані представники різних шкіл. Спільна діяльність вела до обміну ідеями. В цьому "Палаці" працював Шень Дао, який настільки зблизив позиції цих шкіл, що його залічують то до одного, до іншого напряму.

Шень Дао тлумачив юридичний закон як втілення природного закону — лише в цьому випадку можлива справедливість. Закон не тільки регулює відносини поміж людьми, а й охороняє права людей, в першу чергу майнові, і встановлює обов'язки людей стосовної держави.

До засновників легізму відносять також Шень Бухая. Головну увагу він приділяв питанням влади. Тільки за допомогою влади правитель може спрямувати державу на правильний шлях. Шляхи здійснення влади можуть бути різними: від прямого примусу до уявної бездії — але щоразу правитель має спиратися на закон, а не "сподіватися на мудрих".

З приходом до влади представників нової земельної аристократії легізм перетворюється на провідну ідеологію багатьох царств.

Створення цілісного вчення легізму пов'язується з іменем Хань Фея, вихідця з аристократичної родини, близької до правлячої родини царства Хань. Відомо, що він навчався у Сюнь-цзи, брав участь в управлінні державою, щоправда, запропонована ним законодавча реформа була відхилена. Його головний твір "Хань Фей-цзи" високо оцінив імператор Ши-Хуан. Ця праця е узагальненням існуючих легістських концепцій, деяких ідей моїзму та даосизму, історичного досвіду Китаю. Спостерігаючи піднесення царств (Цинь) та їх ослаблення (його рідне Хань), він дійшов висновку, що головні причини загибелі держав пов'язані із станом центральної влади. Що слабкіший правитель і бракує твердих законів, то сильніші шляхетні сімейства, які для свого вдоволення будують розкішні палаци, розоряючи тим самім народ. Що бідніший народ, то бідніша держава. Тоді процвітають маги, і людв "захоплюються жертвопринесенням духам". Відновити порядок можна, тільки подолавши ці перешкоди. Мудрий і сильний правитель повинен спиратися на справедливі закони, вміти використовувати силу влади і вправно керувати людьми. Закони мають бути обов'язковими для всіх — і шляхетних, і простих людей. Закон виконується через покарання та нагородження, але головним є покарання, яким будуть "усунеш покарання", тобто суворість законів викличе жах, усі будуть слухняними і карати буде нікого. Мистецтво управління важливе тому, що інтереси правителя і чиновників, тобто тих, хто буде впроваджувати закони в життя, — протилежні.

Проблему обгрунтування політичної концепції Хань Фей розв'язує, виходячи з принципу утилітаризму, притягуючи найрізноманітніший за змістом матеріал. Онтологія близька до лаоської. Він приймає закон дао як природний закон речей. Але замість де вводить поняття лі — частковий закон, конкретний прояв дао у речах. Людина може правильно діяти, пізнавши дао та лі. Основний зміст теорії пізнання збігається з інтерпретацією Сюнь-цзи поглядів моїстів, але з посиленням акценту на залежність істинності від користі.

В галузі моралі Хань Фей доходить висновку, що природа людини егоїстична, тобто схильна до вигоди і несприйнятна до біди. Незважаючи на зовнішню схожість із "злою природою людини" у Сюнь-цзи, себелюбство не оцінюється з позицій добра і зла.

Природа людини полягає в дотримуванні своїх інтересів і її неможливо змінити, але можна використати. Мораль — не вроджене почуття, а відповідність користі людини і користі держави — всі розмови про "людинолюбство, обов'язок, любов і милість" — даремна витрата часу. Вигоду держави визначає закон, отже поза законом добро і зло не існує.

Що стосується філософських проблем, то теоретичні побудови Хань Фея не несуть в собі нових ідей. Мислитель немов підсумовує певний етап розвитку філософської думки Китаю, хоча й розв'язував він зовсім інші питання. Вимоги обгрунтування певної політичної концепції привели його до необхідності перероблення культурної спадщини та поглядів сучасників.

Дата добавления: 2015-05-22