Філософські погляди Ібн Сіни

Аль Фарабі

Аль Фарабі (870-950) — видатний продовжувач аль Кінді, знаменитий математик, лікар і філософ, був глибоким знавцем Арістотеля, написав коментарі до його філософських та природничо-наукових творів. Подібно до більшості мислителів Середньовіччя, аль Фарабі визнавав Бога як першопричину Буття, проте визнавав зовнішній світ таким, що існує самостійно і незалежно від надприродних сил. Матеріальний світ, на думку аль Фарабі, складається з шести природних тіл або елементів (прості елементи, мінерали, рослини, тварини, люди та небесні тіла). Світ пізнаваний, джерела пізнання — органи чуття, інтелект та умогляд. Перші два дають безпосереднє знання, а за допомогою умогляду пізнається суть речей.

Аль Фарабі — перший філософ арабомовного Сходу, в якого є система філософських поглядів, яка охоплює всі сфери дійсності. Перший розділ класифікації наук утворювала "наука про мову". У філософському сенсі більш значною є роль другого розділу класифікації, що трактує питання логіки. Для аль Фарабі логіка — "мистецтво", споріднене з граматичним, "бо відношення (мистецтва) логіки до інтелекту і осягнених розумом об'єктів інтелекції таке ж, як відношення граматики до мови і слів". Логіка, з цього погляду — наука тільки про правильне мислення, в основу якої покладено закони та форми арістотелівського "Органону". З великою силою переконання захищає аль Фарабі абсолютну необхідність логіки для людини, яка претендує на знання науки і тим більше — філософії.

Третій розділ класифікації аль Фарабі становить математика. Як і в аль Кінді, вона мислиться як комплекс дисциплін. Всі перелічені науки, що становлять три перші розділи зазначеної класифікації, показують, наскільки далеко пішли арабомовні вчені від елліністичної науки.

Четвертий розділ класифікації містить в собі дві науки. Перша з них — "природнича наука", або фізика. Вона розглядає як природні, так і штучні тіла, вивчає притаманні їм акциденції. Аспекти мети, матерії і форми виявляють головний сенс такого вивчення. Інша наука того ж розділу — метафізика, яку він називав "божественною наукою".

Аль Фарабі став у близькосхідних країнах Середньовіччя першим філософом, який довів свою систему до розгляду питань суспільного життя.

Видатним ученим і філософом Середньої Азії, а також Ірану був уродженець Бухари, таджик за походженням, Ібн Сіна (Авіцена, 980-1037). Він був одним з найвідоміших учених-енциклопедистів — не було жодної науки в ті часи, якою б не займався Ібн Сіна. Значною є його роль у галузі філософії: Ібн Сіна написав понад 200 творів, з них приблизно 50-ть присвячено філософським питанням. Головна його філософська праця — "Книга зцілення".

Філософія, за визначенням Ібн Сіни, є наукою про буття як таке. Предмет її — буття в цілому. Філософію Ібн Сіна поділяє на три частини: фізику (вчення про природу), логіку (вчення про шляхи пізнання природи та людини), метафізику (вчення про пізнання буття в цілому). Як учений-природодослідник і лікар, він визнавав об'єктивне існування природи. У своїх природничо-наукових працях, спираючись на факти, експерименти, Ібн Сіна часто залишав позиції ідеалізму і релігії, схиляючись до матеріалізму. У вченні про логіку Ібн Сіна в цілому поділяє погляди Арістотеля. Він багато зробив, щоб подати логічне вчення великого давньогрецького філософа у чистому вигляді. Викладаючи закони та форми логічного мислення, Ібн Сіна намагався їх вивести з самого буття. Логічні категорії та принципи, вказував він, мають відповідати речам, тобто закономірностям об'єктивного світу. Це положення мало величезне значення, якщо врахувати, що в епоху Середньовіччя мусульманські теологи намагалися зобразити логіку не як науку, а лише як мистецтво.

Ібн Сіна звертав увагу на взаємний зв'язок фізики, логіки та метафізики. Фізика дає логіці ідею причиновості, логіка озброює фізику методом. Предметом метафізики є абсолютне буття, оскільки воно абсолютне. Змістом її питань є ті стани буття, які походять з самого буття та невід'ємно притаманні йому.

Важливе значення у філософії Ібн Сіни мало розрізнення ним суті й існування. У речах кінечних сутність не збігається з існуванням, так що з поняття про кінечну річ не можна з необхідністю вивести її існування, В Богові ж, як істоті безконечній, сутність та існування збігаються, так що з поняття про Бога з необхідністю можна вивести його існування. Це розрізнення було засвоєне Альбертом Великим і від нього — іншими схоластиками. Вплив цієї думки можна знайти і у Спінози (визначення самопричини як того, сутність чого містить у собі існування).

Чільне місце в метафізиці Ібн Сіни посідає теорія еманації. Згідно з цією теорією світ не створений Богом, а виник з нього природнім шляхом, шляхом еманації, тобто не безпосередньо, а через ряд породжуваних ним "умів". Бог не здатний створити щось без присутності можливості, джерело якої — нестворена і вічна матерія. Ібн Сіна вчив, що якщо Бог вічний, то вічний також і світ, адже причина і наслідок завжди пов'язані одне з одним: якщо є причина, має бути і наслідок. Незважаючи на релігійно-богословську оболонку, теорія еманації Ібн Сіни підривала основу релігійно-містичної ідеології. Ідея про вічність матеріального світу суперечила догматам релігії.

Філософські та природничо-наукові погляди Ібн Сіни мали великий вплив на подальший розвиток науки і філософії як на Сході, так і на Заході.

Дата добавления: 2015-05-22