Ідеї суфізму в працях аль Газалі

Реакцією проти матеріалізму та раціоналізму були суфізм та ортодоксальна релігійно-містична філософія. Суфізм — вчення, споріднене з неоплатонізмом. Воно заперечувало істинність і чуттєвого, і раціонального пізнання і пропагувало аскетизм, зречення від усього земного. Істинне знання, згідно зі вченням суфіїв, досягається лише шляхом божественного прояснення, котре відбувається шляхом злиття душі людини з Богом. Існував суфізм у формах ортодоксального та єретичного. Нерідко під зовнішньою релігійно-містичною оболонкою суфізму східні мислителі висловлювали гуманістичні, а іноді навіть антирелігійні ідеї.

Проти перипатетизму у другій половині XI ст. виступив аль Газалі (1059-1111) з твором "Спростування філософів". В основному його критика спрямована проти аль Фарабі та Ібн Сіни. Він виступає проти вчення про вічність світу та його закономірності, проти заперечення індивідуального безсмертя. Основні помилки названих філософів (в основному йдеться про Авіцену) полягають у трьох їх твердженнях, що межують з атеїзмом. По-перше, у вченні про одвічність та нетлінність світу, в якому вони ніби підсумовували вчення дахритів (найдавніші філософи, слід вважати, такі як Емпедокл, Анаксагор, Демокріт) та природодослідників і сміливо протистояли креаціоністським догмам мусульманства. По-друге, у вченні про те, що Аллах знає тільки універсальне, а не індивідуальне, чим сильно обмежували його всемогутність. По-третє, в їх безособовій концепції чисто духовного безсмертя, що заперечувала воскресіння з мертвих, індивідуальний та фізичний характер покарання та відплати. У боротьбі проти цих принципових "заблуджень" сформувалося вчення самого аль Газалі. Поєднуючи своє вчення з основними принципами суфізму, він надав каламові тієї форми, в якій він існував потім у близькосхідних мусульманських країнах упродовж кількох століть.

Свою філософську боротьбу аль Газалі вів насамперед проти вчення філософів про вічність, нестворенність світу та об'єктивність причинових зв'язків, що розкриваються в ньому. Приймаючи неоплатоністське вчення про абсолютну необхідність божественного буття, яке було навіть посилене аль Фарабі та Ібн Сіною, автор "Спростування філософів", спираючись на вчення мутакалимів про несамостійність конкретного буття, відкидав одну з головних ідей Авіцени — ідею незалежного від Бога існування матерії як джерела потенційного буття. Всемогутність Бога та його безперервна творча діяльність цілком відкидають самостійність та незалежність від нього матеріальної основи. Згідно з аль Газалі, світ створено Богом з нічого, божественне провидіння постійно втручається в хід подій. Подібно до Ашарі, аль Газалі заперечує причиновість у природі, заявляючи, що те, що ми звемо причиновим зв'язком, є звична послідовність подій у часі.

Аль Газалі, по суті, повністю виводив мусульманську теологію з-під впливу філософії. Визнаючи надприродність божественного осяяння, він "реабілітував" в очах мусульманського правовір'я містицизм суфіїв.

Дата добавления: 2015-05-22