Теорії пізнання академіків

В академічних курсах зростає тенденція визнання важливої ролі чуттєвого досвіду в процесі пізнання. Думка про те, що "будь-яке пізнання залежить відчуттів, що в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях", проходить через усі лекційні курси.

Виходячи з теорії образів, започаткованої ще в античній філософії, розвиненої томістами, академіки визнавали образи своєрідними матеріальними утвореннями, які відриваються від предметів та діють на органи чуття, викликають модифікацію анімальних духів, що перебувають в них. Анімальні духи рухаються порожніми трубочками до мозку, де так звані імпресивні образи перетворюються на експресивні — образи-відбитки. Проте Кониський розвинув критику цієї теорії.

Загальновизнаним серед академіків було, що саме мозок є органом усіх внутрішніх відчуттів, у якому збираються і впорядковуються імпресивні образи. Функція мозку — утворення "загального відчуття", осмислення змісту відчуттів. "Ми не тільки бачимо дерево, а й знаємо, що його бачимо, коли чуємо звук, то знаємо, що чуємо. Самі органи зору чи слуху цих функцій не мають, отже — їх виконує мозок, як орган загального відчуття", — писав Краковський. Дану здатність називали рефлексією, яку вважали властивою лише людині, бо тварина теж бачить дерево, але не знає, що вона його бачить і не здатна розповісти іншим.

Вчення про розум, на відміну від вчення про відчуття, спирається на концепцію "чистої дошки", згідно з якою увесь зміст пізнавальних актів формується в процесі впливу на особу зовнішнього світу. Виступаючи проти платонівської теорії пригадування, академіки використовували дані життєвої практики, фізіологічні уявлення, психологічні факти. Тобто критика здійснювалася шляхом спирання на фактуальні дані, а це свідчить про виникнення наукової методології. Так, Кониський писав: ''Якщо б знання набувалося пригадуванням, то й сліпий був би здатен набувати знання про кольори, а глухий — про звуки".

Опираючись на релігійні традиції, вчені Академії вважали можливим існування розуму незалежно од відчуттів, мозку — від тіла. Це грунтувалося на загальній концепції безсмертя душі.

Раціоналістична методологія спиралася на розробку вчення про активність людини в діяльності. Визнавалося, що людина здатна не тільки пізнавати світ, а й сама може творити речі. Можна продовжити своє життя, пізнавши властивості цілющих трав, вод, предметів. Людина здатна будувати механізми, що можуть розмовляти, рухатися, працювати.

У теорії душі остання розглядалася як упорядник взаємозв'язку матерії та форми, а Бог визнавався головним суб'єктом такого впорядкування.

Дата добавления: 2015-05-22