Крива виробничих можливостей

ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА 3.

Основні підходи до характеристики передумов виробництва:

1. економічні ресурси;

2. матеріальні і особисті фактори.

Згідно з першим, економічні ресурси [economic resources] поділяються на матеріальні [material] та людські [human].

Матеріальні ресурси – земля, природні матеріали та капі-тал. Людські ресурси – праця і підприємницька діяльність.

Другий підхід характерний для української економічної науки. Згідно з ним передумовами виробництва [production precondition] є матеріальні [material] і особисті [personal] фактори виробництва [factors of production].

Матеріальні фактори – засоби виробництва, які включають засоби праці й предмети праці. Особисті фактори виробництва – з одного боку, робоча сила (праця), а з іншого – сама людина як носій робочої сили (праці).

Робоча сила – це потенційний фактор виробництва, який стає реальним лише тоді, коли відбувається процес праці.

Праця – це процес взаємодії між людиною і природою, внаслідок якого предмети природи змінюють свою форму, набуваючи здатності задовольняти людські потреби, тобто життєвими благами. Спільними рисами для праці й виробництва є робоча сила, засоби і предмети праці. Відмінність між ними полягає у змісті.

Розвиток виробництва має межі, які зумовлені певним обсягом ресурсів. Для характеристики стану використання ресурсів застосовують такі поняття, як повна зайнятість [full employment] і повний обсяг виробництва [full production volume].

Повна зайнятість означає, що всі придатні ресурси використовують у виробництві. Критеріями використання ресурсів є фізичний стан і соціальні обставини.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси використову­ють у такій комбінації і на такій технічній основі, які дають змогу отримувати максимальний економічний результат.

Обмеженість економічних ресурсів зумовлює раціональні [rational] або альтернативні варіанти [alternative combination] їх використання. Загальний орієнтиром у виборі таких шляхів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості й повного використання. При виборі альтернативного варіанта використовують ті ресурси, які найбільше підходять для нього. За умови обмеженості ресурсів ми змушені використовувати менш придатні ресурси, при цьому витрати на одиницю продукції зростатимуть.

Прикладом може бути виробництво, яке створює тільки телевізори [TV sets] і верстати [machines] (табл. 1.).

Є тільки п’ять варіантів використання ресурсів при відповідній їхній комбінації. Наприклад, варіант А передбачає, що наявні ресурси використовують тільки для виробництва верстатів і т. д. Оптимальний варіант вибору і використання має прагнути до такої їхньої комбінації, яка б забезпечила необхідний фонд особистого споживання (телевізори) і водночас фонд виробничого споживання (верстати). Відповідно до запропонованих варіантів ресурси будуть використовуватися по-різному. При русі по кривій спостерігаються різні варіанти комбінації ресурсів (Рис.1).

Розміщення кривої може зміщуватися ліворуч і праворуч. Лівобічне зміщення кривої виробничих можливостей (лінія А1, В1, С1, D1) свідчить про неповне використання ресурсів. Відповідно став неповним і обсяг виробництва.

Це можливе за умов економічної кризи, спаду виробницт-ва, стихійного лиха і т. д. Правобічне зміщення кривої (лінія А2, В2, С2, D2) свідчить про піднесення економіки, чого досягають на основі збільшення кількості та якості ресурсів, прогресивних змін у техніці й технології виробництва.

5. ЗАКОН СПАДНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ

Для розгляду закону спадної продуктивності факторів виробництва необхідно розглянути закономірності поведінки виробника.

Кожен виробник за умови відсутності визначених обсягів виробництва керується у своїй діяльності принципом економічної доцільності. Це означає, що він буде діяти відповідно до власних інтересів, суть яких – в отриманні максимальних прибутків, і вироблятиме стільки продукції, обсяг якої даватиме найбільший прибуток.

Кожна додатково вироблена одиниця продукції – це не тільки додаткова виручка на певну величину (що називається граничною виручкою), а й збільшення загальних витрат на величину граничних витрат (затрати на виготовлення одиниці продукції). Якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничною виручкою граничних витрат, то прибуток зростатиме.

Закон спадної продуктивності – якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші – постійними, то, починаючи із певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора зменшуватиметься. Для будь-кого виробництва є змінні й незмінні фактори.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке виробництво?

2. Чим відрізняються предмети праці від засобів праці?

3. Які технологічні способи виробництва Ви знаєте?

4. Охарактеризуйте структуру виробництва

5. Що таке соціальна інфраструктура?

6. Які є основні підходи до характеристики передумов виробництва?

Тема 3. ГРОШІ

1. Еволюція грошових відносин

2. Функції грошей

3. Функціональні форми грошей

1. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВИХ ВІДНОСИН

ОЗНАКИ ГРОШЕЙ [FEATURES OF MONEY]

Головними передумовами становлення грошових відносин були поглиблення суспільного поділу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини.

Бартерний обмін можливий лише тоді, коли потреби двох учасників цього процесу збігаються. При використанні грошей обмін товарів та послуг значно полегшується, стає багатоаспектним і різноплановим.

Використання грошей долає й іншу обмеженість бартеру – високий рівень витрат праці та ресурсів, необхідних для його здійснення. Гроші скорочують операційні витрати, пов'язані з товарним обміном. У цьому відношенні система товарно-грошового обміну є значно ефективнішою, ніж бартерна.

Важливою ознакою грошей є те, що вони забезпечують зв'язок між сучасними і майбутніми обмінними операціями.

Для того щоб бути засобом обігу, гроші мають користуватися загальним визнанням з боку як покупця, так і продавця товарів і послуг. Трансформація обмінної операції Т1 – Т2 в Т1 – Г і далі Г – Т2 можлива лише тоді, коли особа, яка продає певний товар (Т1), переконана, що з часом вона зможе на отримані гроші придбати інший товар (Т2) аналогічної (не меншої) вартості. Грошовий обмін має не лише зберегти, а ще більшою мірою, ніж в умовах бартерного господарства, утверджувати еквівалентність обміну. Характерним у цьому відношенні є те, що в умовах знецінення грошової одиниці спостерігається тенденція до відродження бартерного обміну.

Переваги грошового обміну товарів і послуг порівняно з бартерним:

• забезпечення багатоплановості обміну;

• скорочення операційних витрат;

• зменшення комерційного ризику;

• утворення умов асинхронізації обмінних операцій у часі.

Гроші повинні мати загальне (суспільне) визнання, бути засобом збереження вартості й на цій основі використовуватися як посередник обміну товарів і послуг.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГРОШЕЙ

Появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) обміну. На зміну їй прийшла епоха товарних (металевих) грошей.

У ролі товарної форми грошей тривалий час використовувалися благородні метали – золото й срібло. Через локальність ринків, їхню функціональну відокремленість на ранніх етапах розвитку в ролі грошей використовувалося багато різних товарів. Як правило, це були найходовіші та водночас найцінніші для певного ринку товари, які у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Це худоба, хутра, тютюн, риба, оливкова олія, різні метали, серед яких були також золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у країнах Близького Сходу в VIII-VII ст. до нашої ери і їх виготовляли з міді. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети з золота.

Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В ІХ-ХІ ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутра куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня – срібний злиток масою в півфунта. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета – частка гривні або рублена гривня, обрубок гривні.

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія (випуск) монет, які мають номінальну вар-тість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. Sterling – повноцінний, справжній, чистий, повної маси).

З другої половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. – лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. – 98.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу – одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Епоху товарних (металевих) грошей замінила епоха грошей паперових. Вони почали використовуватися як засіб обігу більше як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано – через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції. Цей процес дістав назву демонетизації золота.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.

2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Сутність грошей визначається, як правило, на основі змісту функцій, які вони виконують.

• ФУНКЦІЯ МІРИ ВАРТОСТІ

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найбільш глибокою сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості, то цілком зрозуміло, що логічно вихідною і одночасно центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості.

На основі міри вартості встановлюють ціну, що є грошовим вираженням вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого – від величини вартості самої грошової одиниці.

Вартість товару може лишатися незмінною. Однак, якщо вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни і вартості грошової одиниці.

Масштаб цін – суто технічна функція грошей. Вона являла собою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарного металу (золота чи срібла), що закріплювалося державою за грошовою одиницею. Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом.

Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту. За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць – долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості. Відповідно до цього визначався і валютний курс окремих грошових одиниць.

Припинення фіксації офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як „одиниця розрахунків‖.

Застосування грошей у зазначеній функції, по суті, таке саме – за нею оцінюють відносну вартість товарів. Однак у цьому разі власна вартість грошової одиниці формується на іншій основі. Переставши бути представником монетарного товару, паперова грошова одиниця уособлює в собі представницьку вартість загальної маси товарів та послуг, що перебувають в обігу і обслуговуються відповідною сумою грошей.

•

СПІВВІДНОШЕННЯ ФУНКЦІЙ МІРИ ВАРТОСТІ ТА ЗАСОБУ ОБІГУ

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображує сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформувалася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися металеві гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг.

Найпростіша форма грошей, яка реалізує свою сутність на основі єдності двох функцій (функцій міри вартості й засобу обігу), виражає чітко визначений історичний етап становлення грошових відносин. Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, є і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості.

• ПОЄДНАННЯ ФУНКЦІЙ НАГРОМАДЖЕННЯ І ЗАСОБУ ПЛАТЕЖУ

Функція нагромадження є досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Передусім слід зрозуміти, що формування і реалізація цієї функції пов'язані зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Різниця між бартерним господарством, де існує безпосередній обмін товару на товар (Т – Т), та системою, в якій застосовуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій обміну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представника будь-якої форми багатства, яку можна з часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими та стабільними.

На відміну від інших товарів грошам притаманна ліквідність.

Ліквідність – можливість використання певного активну в ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною.

Відповідно до цього гроші кваліфікують як актив, що характеризується повною ліквідністю. Гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли вони не змінюють свою власну номінальну вартість. Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей — їхню абсолютну (або близьку до цього) ліквідність.

3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ГРОШЕЙ

Можливість появи і розвитку функціональних форм закладена у самій сутності грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість зумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального вартісного еквівалента і, з іншого – виступають у ролі технічного апарату, що обслуговує певні сторони товарного обміну.

Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю різноманітності функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи – результат прогресуючого ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з суттєвих ознак її дієздатності. У зв'язку з цим можна визначити, що ступінь зрілості грошової системи багато в чому визначається структуризацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.

В економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці тривалий час широко використовується агрегатний метод класифікації форм грошей. Він ґрунтується на ступені ліквідності кожної з них. Відповідно і зрілість окремих функціональних форм грошей визначається ступенем їхньої ліквідності.

В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, одна з можливих серед яких – гроші. Окрім грошей, це можуть бути різного роду цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він певний період збирається зберігати це багатство (майно). Звичайно, головний вплив на рішення, що має бути прийняте, спричиняє мета – одержання максимального доходу від багатства. А це, в свою чергу, пов'язане з ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддано перевагу.

Сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей принцип використовують і при визначенні структури грошової маси, в тому числі при класифікації різних функціональних форм грошей.

Запитання для самоконтролю:

1. Які ознаки грошей Ви знаєте?

2. Назвіть переваги грошового обміну товарів і послуг порівняно з бартерним. 3. Які основні етапи розвитку грошей Ви знаєте?

4. Охарактеризуйте функцію міри вартості грошей.

5. Що таке масштаб цін?

6. В чому полягає суть співвідношення функцій міри ва-ртості та засобу обігу? 7. В чому полягає суть поєднання функцій нагрома-дження і засобу платежу?

8. Що таке ліквідність?

9. Опишіть функціональні форми грошей.

Дата добавления: 2015-05-22