Ознаки ринку 2 страница

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних [noncommercial] відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватне підприємство – засноване на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили.

До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.

Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Спільне підприємство – підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян).

За належністю капіталу і контролю підприємства (фірми) є: національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн, їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання:

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом).

Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитне товариство – поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство

Акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації.

Акціонерні товариства бувають двох видів: перший – відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий – закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства [ head enterprise ] або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями.

Малі підприємства (фірми) можуть створювати різні за принципами і цілями добровільні об’єднання:

асоціація – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) метою постійної координації господарської діяльності;

корпорація – договірне об’єднання господарюючих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту);

концерн – форма статутного об’єднання підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа);

картель – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовлюваної продукції;

синдикат – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання;

трест – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в одному виробничо-господарських комплекс;

холдинг – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів; державницьке інтегроване товариство, що саме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного об’єднання;

фінансова група – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте визначення і назвіть основні відмінності підприємства і фірми.

2. Що таке місія сучасного підприємства (фірми)?

3. В чому полягає різниця між колективною власністю і приватною?

4. В чому полягає різниця між державною власністю і наддержавною?

5. Які є загальні умови створення підприємства?

6. Які є загальні принципи управління підприємством?

7. Назвіть основні принципи підприємства.

8. Назвіть основні функції підприємства.

9. В чому полягає різниця між приватним підприємством і колективним?

10. Що таке спільне підприємство?

11. В чому полягає різниця між одноосібним підприємством і кооперативним?

12. В чому полягає різниця між повним товариством і товариство з обмеженою відповідальністю?

13. В чому полягає різниця між командитним товариством і акціонерним?

14. В чому полягає різниця між асоціацією і корпорацією?

15. В чому полягає різниця між консорціумом і концерном?

16. В чому полягає різниця між картелем і синдикатом?

17. В чому полягає різниця між трестом, холдингом і фінансовою групою?

Тема 7. ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ

1. Зайнятість

2. Ринок робочої сили

3. Безробіття

1. ЗАЙНЯТІСТЬ

Основні параметри, що характеризують стан зайнятості:

 економічно активне населення (робоча сила);

 економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

До економічно неактивного населення відносяться:

а) особи віком до 16 років;

б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах;

в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили – непрацюючі і не шукаючі роботи.

Економічно активне населення у всіх країнах складається із трьох частин:

а) зайняте;

б) незайняте;

в) безробітне.

Зайнятість – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

До складу зайнятих належать:

 наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;

 особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);

 особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;

 особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в країні, працюють у народному господарстві.

Розрізняють три основні види зайнятості:

а) повна;

б) раціональна;

в) ефективна.

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статевовікової та освітньої структури.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості. Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм.

2. РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ

Ринок робочої сили (ринок праці) – це сукупність засобів, установ та соціальних організацій, з допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії, кваліфікації, бажання тощо.

Головні суб'єкти ринку робочої сили:

а) працівник;

б) роботодавець.

Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Пропозиція робочої сили – це кількість праці, яка пропонується для реалізації при визначених ставках заробітної плати. Величина пропозиції збільшується, коли росте ціна – заробітна плата, зменшується – при її зниженні. Факторами, що обмежують вибір робочої сили:

- наявний рівень освіти, професійна спеціалізація;

- фізіологічні можливості людини;

- соціальні умови;

- відсутність досвіду.

Фактори, що визначають поведінку робітників на ринку праці:

 величину заробітної плати;

 умови праці (фізичне навантаження, інтенсивність, змінність, екологію);

 віддаленість роботи від місця проживання; престиж-ність праці та ін.

Попит на робочу сил у – це платоспроможна потреба ро-ботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Коли економіка перебуває в кризовому стані, то кількість робочих місць зменшу-ється, а попит на робочу силу падає.

Ціна праці – ставка заробітної плати, або оплата праці за одиницю часу: годину, день, місяць.

3. БЕЗРОБІТТЯ

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробітні – особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу, а також тимчасово звільнені і ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, якщо вони не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

Безробіття зумовлене:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народно-му господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки, особливо його революцій-ної форми – НТР;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- диспропорційністю розвитку економіки;

- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Види безробіття:

- фрикційне;

- структурне;

- циклічне.

Фрикційне безробіття – виникає коли частина людей до-бровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу.

Структурне безробіття – виникає в результаті НТП від-буваються важливі зміни в техніці, технології та орга-нізації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу.

Циклічне безробіття – виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва.

Негативні наслідки безробіття:

 зменшення рівня життя;

 поява невпевненості в майбутньому;

 морально-психологічної травми (зайва людина);

 виникнення почуття власної неповноцінності;

 зниження кваліфікації працівників;

 ріст злочинності та ін.

Запитання для самоконтролю:

1. Які основні параметри характеризують стан зайнятості?

2. Хто відноситься до економічно неактивного населення?

3. Хто відноситься до економічно активного населення?

4. Хто належить до складу зайнятих?

5. Які три основні види зайнятості розрізняють?

6. Яка різниця між повною зайнятістю, раціональною і ефективною?

7. Хто є головними суб'єктами ринку робочої сили?

8. Які факторами обмежують вибір робочої сили?

9. Які фактори визначають поведінку робітників на ринку праці?

10. Які є основні сегменти ринку робочої сили?

11. Чим зумовлене безробіття?

12. Які є види безробіття?

13. Які є негативні наслідки безробіття?

Тема 8. ІНФЛЯЦІЯ

1. Суть інфляції

2. Види інфляції

3. Індекси цін

1. СУТЬ ІНФЛЯЦІЇ

Інфляція – зростання загального рівня цін та знецінення грошей.

Темп інфляції [Inflation rate] є темпом зміни загального рівня цін і розраховується так:

Загальний рівень цін вимірюється складанням індексів цін, які є середніми величинами споживчих або виробничих цін.

Дефляція (протилежна до інфляції) – загальний рівень цін падає.

Дезінфляція – зменшення темпів інфляції.

2. ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ 2. TYPES OF INFLATION

Помірна інфляція – характеризується повільним зростанням цін. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому що через місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні.

Галопуюча інфляція – інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами – 20, 100 чи 200 % за рік. Люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.

Гіперінфляція – ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.

Характерні риси гіперінфляції:

 реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко;

 відносні ціни стали дуже нестабільними.

3. ІНДЕКСИ ЦІН 3. PRICE INDEXES

Індекс споживчих цін (ІСЦ) – вимірює вартість ринково-го кошика споживчих товарів і послуг, до складу якого входять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання та інші товари, що купуються для повсякденного життя.

Індекс цін визначається зважуванням кожної ціни відповідно до економічної важливості товару. Розраховуючи ІСЦ, кожному товару встановлюють фіксовану вагу, що пропорційна його відносній важливості у споживчих видатках бюджету сім`ї.

Побудова ІСЦ складається з наступних етапів:

 визначення регіонів та базових підприємств для ре-єстрації цін (тарифів);

 формування споживчого набору товарів (послуг) – представників;

 визначення порядку збору інформації про ціни і та-рифи (період, періодичність, інструментарій);

 визначення формули розрахунків;

 формування бази зважування;

 розрахунок середніх цін та індивідуальних індексів цін.

ВНП-дефлятор – відношення номінального валового національного продукту (ВНП) до реального, це ціна усього ВНП (споживання, інвестицій, урядових закупок і чистого експорту), а не окремого сектора економіки.

Індекс рівня цін = Номінальний ВНП / Реальний ВНП.

ВНП-дефлятор відрізняється від ІСЦ також тим, що це індекс зі змінними, а не зі сталими вагами. Крім того, також будуються дефлятори для компонентів ВНП – таких, як інвестиційні товари, особисте споживання тощо, і вони можуть інколи застосовуватись для доповнення ІСЦ.

Індекс цін Пааше – використовують для виявлення динаміки загального рівня цін. При цьому змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року.

Індекс цін Пааше [Price index Paashe]:

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів та послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Дефлятор ВВП – це відношення номінального ВВП до реального.

Індекс оптових цін виробника – вимірює рівень цін на стадії оптової торгівлі чи на виробничій стадії.

Індекс оптових цін ґрунтується на цінах приблизно на 3400 товарів і містить у собі ціни на продовольство, промислові вироби і видобувні продукти. Для розрахунку цього індексу використовуються фіксовані ваги.

Дезінфляція – зниження темпів росту цін, інфляції або повне їх зупинення.

Стагфляція – кризовий стан економіки, при якому стагнація у виробництві відбувається одночасно з інфляцією.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке інфляція?

2. Як визначити темп інфляції?

3. Що описує загальний рівень цін?

4. Яка різниця між дефляцією і дезінфляцією?

5. Які є види інфляції?

6. Які є характерні риси гіперінфляції?

7. Що описує індекс споживчих цін? Як його визначити?

8. Яка різниця між ВНП-дефлятором і дефлятором ВВП?

9. Що описує індекс цін Пааше? Як його визначити?

10. Що описує індекс оптових цін виробника? Як його визначити?

Тема 9. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

1. Сутність глобалізації

2. Фінансова глобалізація

3. Глобальні проблеми

1. СУТНІСТЬ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Причини формування глобалізаційних процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних принципів функціонування.

Показники, що визначають ступінь інтегрованості національних економік у глобальну економіку:

 співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

 прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

 потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

Позитивні наслідки глобалізації:

 поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя);

 перехід на ресурсо-заощаджуючі технології;

 посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Негативні наслідки глобалізації:

 посилення нерівномірності розвитку країн світу;

 нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

2. ФІНАНСОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

Зміни в формах міжнародних економічних відносин:

 Постійне зростання міжнародного товарообміну;

 Розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства;

 Відбувається посилення міграції робочої сили;

 Полегшується доступ на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн.

Зміна напрямків і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбувалася на підґрунті загальносвітової тенденції глобалізації економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних валютно-фінансових відносин [Globalization of International Financial Relations]. Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції:

 поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

 формування системи міжнародних фінансових інститутів.

 швидкий розвиток фінансових інновацій.

Фінансова інновація – це створення нових фінансових інструментів та технологій.

Нові фінансові технології – це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п.

Нові (відносно) фінансові інструменти – це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом.

Фінансовий інжиніринг – це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Причини скорочення обсягів міжнародного валютного ринку:

 введення євро;

 зростаюча доля електронного брокінгу на міжбанківському спот ринку;

 процеси консолідації в банківській галузі;

 більш значний рівень неприйняття ризиків операторами ринку після фінансової кризи;

 консолідація в промислових галузях, що призвело до скорочення кількості клієнтів та зменшенню обсягів операцій.

3. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Класифікація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води.

Шляхи вирішення екологічної проблеми:

 швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

 структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

 необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу;

 розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів – чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

 вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР;

 інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства;

 пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд. чол. на початок ХХІІ ст.;

 призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;

 формування у людей екологічного світогляду, що дозволило б розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як в рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;

 комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи;

Дата добавления: 2015-05-22