Охарактеризуйте проведення репресій та депортацій щодо на­селення Західної України у 1939 - 1941 роках

Для функціонування нових радянських політичних структур потрібна була велика кількість лояльних кадрів. Однак місцевим кадрам нова влада не довіряла, підозрювала кожного другого. В документах того часу зазначається, що в області понад три тисячі ворожих елементів пробралися на відповідальні пости в промисловості, кооперації, торгівлі та інших організаціях.

Із перших днів приєднання нова влада почала рішуче ліквідовувати особливості розвитку регіону, що склалися в попередні десятиліття. А це призвело до знищення не тільки органів польської влади, а й традиційних українських політичних та культурно-просвітницьких інституцій. Натомість запроваджувалися нові, радянські організації та установи, створювалися численні більшовицькі партійні осередки, а наприкінці листопада 1939 р. було створено Волинську обласну партійну організацію.

Масового характеру набуло фізичне винищення носіїв політичної культури. Так, було заарештовано більшість лідерів легальних у минулому політичних партій, яких утримували в чотирьох в’язницях області, створених у короткий термін уже в перші дні радянської влади. Дещо пізніше, 23 червня 1941 р., з Луцької в’язниці було відпущено на волю лише 44 засуджених за побутові злочини. Всіх інших, близько двох тисяч осіб, знищено у дворі в’язниці. Особові справи засуджених спалено, а фінансові документи, печатки, списки вивезено до Києва. За іншими даними, в Луцькій тюрмі знищено 3862 в’язні.

Змушені були припинити свою діяльність численні культурно-освітні, кооперативні, молодіжні організації, які об’єднували кращі інтелектуальні сили краю. Серед них – “Просвіта”, “Рідна школа”, Товариство імені Лесі Українки, Товариство імені Т.Г.Шевченка, “Рідна Хата”, “Пласт”, “Сільський господар” та ін. (усього понад 30 товариств, організацій, об’єднань, кооперативів). Та чи не найбільше дісталося просвітянам. Як у 20-і роки на Наддніпрянській Україні, так і на Західній Україні у 1939 р. товариство обвинувачувалося новою владою в усіх “гріхах”, передусім в “націоналізмі”.

Майно “Просвіти”, її будинки націоналізовувалися. Справжній наступ було організовано на бібліотеки та їх власників. Із цією метою проводилася ревізія всіх книг, які поділили на 3 категорії: ті, які можна залишити, ті, які частково придатні для читання (небажана для читання частина тексту у них вирізалася або затушовувалася), й ті, які треба, безумовно, знищити: так звані книги “ворожі” (їх спалювали). Навіть приватні бібліотеки не мали шансів вижити. За зберігання не радянської літератури, що класифікувалась як нелегальна, власників без суду вивозили в Сибір. Спалювали й книги репресованих радянських авторів. Тодішні працівники органів НКВС, ознайомившись зі справами які завела на членів “Просвіти” польська поліція, почали діяти. Вони репресували найактивніших членів цієї організації.

Нова влада вважала, що місцева інтелігенція, яка виховувалася в умовах відносного політичного плюралізму, невиліковно заражена буржуазно-націоналістичною ідеологією. Тому переважна біль­шість української інтелігенції була відразу ж зарахована до “відвертих антирадянщиків, зрадників та шпигунів” або ”замаскованих контрреволюціонерів”.

Розуміючи, що саме українські націоналісти є найбільш послідовними борцями за відродження Української Самостійної Соборної Держави, комуністична влада намагалася всіляко компрометувати їх, вдаючись до різних інсинуацій. Так, у зверненні командуючого Українським фронтом С.Тимошенка до громадян Західної України зазначалося, зокрема, що “розлютовані українські націоналісти, які мріяли про відновлення капіталізму в Радянському Союзі, тепер намагаються посіяти національну ворожнечу між народами Західної України, намагаються організувати єврейські та польські погроми, підірвати діяльність радянської влади... Бандити-націоналісти намагаються організувати погроми, щоб розпалити національну ворожнечу, щоб затримати встановлення порядку і нормального життя в країні” [9, 15]. З метою позбавлення або зведення до мінімуму “дрібно­буржуазного, націоналістичного впливу” на населення нова влада прагнула якнайшвидше ізолювати, а той знищити тих, хто підозрювався в націоналізмі.

Така доля спіткала, наприклад, майже всіх викладачів Луцької української гімназії імені Лесі Українки (ЛУГ) та більшості її випускників. Гімназія також вважалася націоналістичним розсадником.

Із перших днів під приціл нової влади потрапила духовна інтелігенція. Вже 21 вересня 1939р. у селі Романів арештовано протоієрея В.Заха. Духовенство Волині, боючись репресій, перейшло на церковно-слов’янську мову відправ. Російська мова запанувала в церковному урядовані. Безбожна влада повела спланований наступ на Церкву та її діячів. Парафіяльні й монастирські землі реквізувалися, священиків обкладали величезними податками, за несплату яких – арешт і вивезення до Казахстану.

Найбільш сміливі священики у проповідях, незважаючи на смертельну небезпеку, говорили правду. Так, 21 листопада 1939р. на храмовому святі у селі Липно Луцького повіту, де настоятелем був о. прот. Марчевський, о.Віталій Сагайдаківський у слові до парафіян назвав більшовицьку ідеологію “явищем цілком новим, якісно не подібним на всі відомі види жорстокостей і насильств у світовій історії”. Пізніше за ці слова о.Віталію радянська влада приготувала подорож у Казахстан, але він урятувався втечею за Буг Для поборення Церкви на новоприєднаних землях НКВС вдався до організації спеціальної агентурної мережі з єпископів, священиків, ксьондзів для розтління і профілактичної роботи серед церковників. Свавілля місцевої влади переходило всі межі. Наступ на Церкву викликав справедливе обурення серед віруючих.

Як засвідчують наведені вище й інші факти, сталінський режим приніс на західні українські землі масовий терор.

Дата добавления: 2015-05-22