Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Б23. громадсько-політ. Життя в Укр. У 30-ті роки




Громадсько-політичне життя України наприкінці 20-х - у 30-х роках розвивалося під впливом суперечливих факторів. Соціальний склад населення кардинально змінився. Зникли економічно активні в 20-ті роки категорії приватних торговців, власників підприємств, помітно збільшилася кількість робітників - з 1770 тис. до 4578 тис. чол. 1940 р. їхня питома вага у населенні республіки досягла третини. Джерела поповнення робітничого класу були різноманітні, але переважало село. Вперше в історії України більше половини робітників становили українці.
Загальна чисельність службовців і спеціалістів народного господарства, освіти, культури, науки зросла з 549 тис. у 1928 р. до 2 млн чол. у 1940 р. Понад 25 % їх мали середню і вищу освіту.
Індустріалізація супроводжувалася бурхливим розвитком міст. У 1926-1939 рр. кількість міських жителів УСРР подвоїлася і досягла третини населення, що надзвичайно загострило житлову проблему. Причому міста в ці роки зростали переважно за рахунок місцевого українського населення. У 1920 р. українці серед міських жителів УСРР становили лише третину, з
1939 р. - понад 58 %.
Переміщення людей з одних соціальних груп до інших супроводжувалося швидкою ломкою їхньої психології, способу життя, втратою усталених традицій, які вироблялися століттями. Ці процеси були наслідком прямого насильства влади і тому сприймалися мільйонними масами, особливо примусово пролетаризованим сільським населенням, болісно.
Разом з тим роки індустріалізації й колективізації позначені інтенсивним соціальним рухом по «вертикалі» - з «низів» нової соціальної піраміди, яка активно формувалася в роки радянської влади, «вгору». Більшовицька партія сприяла висуванню рядових робітників і селян на керівні пости, відкривала перед ними двері вищих та середніх навчальних закладів. В органи державного управління, господарський, партійний апарат, в офіцерський корпус Червоної армії, органи державної безпеки, міліцію, до керівництва колгоспами, радгоспами, торговельними підприємствами прийшли десятки тисяч робітників і селян.
Радянські керівники ставили собі в заслугу побудову суспільства, вільного від експлуатації людини людиною. Насправді, знищивши стару соціальну піраміду, вони побудували нову, небачену раніше. У Радянському Союзі формувався новий правлячий клас - номенклатурна верхівка партійно-державного й господарського апарату, забезпечена всіма матеріальними благами і відгороджена від мільйонів своїх співгромадян щільним муром різноманітних привілеїв.

Б23. Рух опору в Укр. В роки 2 св. Війни. Іст. Внесок

З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві основні течії руху Опору:
комуністична (партизанські загони й радянське підпілля) і націоналістична (ОУН—УПА). У радянському партизанському русі можна виділити кілька етапів розвитку.
На початку війни основним завданням була організація руху, збирання сил і розробка методів ведення бойових дій. До середини 1943 р. партизанський рух набув стабілізації, а згодом — мав стійкий наступальний характер. Такий розвиток був обумовлений об'єктивними чинниками.
Військова доктрина Радянського Союзу припускала ведення війни малою кров’ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, що зумовила ліквідацію в 1930-ті рр. партизанських баз у прикордонних районах. Початок війни був відзначений швидким просуванням фашистських військ Україною, тому в тилу ворога залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме вони стали базою радянського партизанського руху.
Особливістю партизанського й підпільного руху в Україні було те, що в перший рік війни дії партизан і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. У 1941 р. партизани мали на озброєнні тільки гвинтівки, карабіни,-револьвери, пляшки із запалювальною сумішшю. Вибухівки й мін було мало. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога. "У з'єднанні С. Ковпака трофейна зброя складала 80 % усього озброєння.
Додаткова інформація
Із наказу фельдмаршала Вільгельма Кейтеля «Про придушення комуністичного повстанського руху» (1941 р.): «Слід ужити найсуворіших заходів для запобігання подальшому розширенню руху. Слід ураховувати, що на зазначених територіях людське життя нічого не варте. Спокутою за життя одного німецького солдата має вважатися страта 50—100 комуністів».
Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху (УШПР, створений у червні 1942 р., на чолі з Т. Строкачем). Роботою цих центрів радянське керівництво вирішило піднести партизанський рух на вищий рівень і перетворити його на всенародний. В Україні діяли партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака (зробив рейд від Путивля до Карпат), О. Федорова (Чернігівщина), О. Сабурова (Сумська обл., Правобережна Україна), М. Наумова (Сумська обл.). У містах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля.
У вирішальному 1943 р. партизанський рух значно активізувався. Дії партизанів координувалися з діями Червоної армії. Під час Курської битви партизани здійснили операцію «Рейкова війна» — підриви ешелонів, залізничних і шосейних мостів. Восени 1943 р. було проведено операцію «концерт»: підірвано комунікації ворога і виведено з ладу залізниці. Партизани вели самовіддану героїчну боротьбу, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Підпільники й партизани від імені народу знищували фашистських поплічників в Україні: помічника Коха — Функа, його радників — Вінтера і Шнайдера, віцегубернатора Галичини Бауера. У Харкові радіокерована міна висадила в повітря будинок, у якому розміщувалось гестапо. Героями Радянського Союзу стали відомі партизанські командири: С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М. Наумов. Однак ефективності партизанських дій заважала позиція Й. Сталіна, який недооцінював значення партизанського руху. ЦШПР кілька разів розформовували, а в січні 1944 р. було повністю ліквідовано.
Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р.
Звільнення Правобережної і Західної України супроводжувалося активізацією партизанської боротьби з нацистськими окупантами. Понад 350 підпільних організацій діяли у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях.
Партизани узгоджували свої дії з підрозділами Червоної армії. Вони допомагали в звільненні обласних центрів, сіл, міст. Рух Опору був преставлений також націоналістичною течією. Представники українського національного руху створили на території Західної України (на Поліссі та Волині) воєнні загони — Поліську Січ. їх сформував М. Боровець (Бульба), який вів партизанські дії проти фашистських окупантів і радянських партизанів.
Представники націоналістичного руху намагалися відновити незалежність України, воюючи проти фашистів і проти радянських військ. Політичним центром націоналістичного руху була Організація українських націоналістів (ОУН). Спочатку ОУН намагалась боротися проти радянських військ за допомогою нацистів, але ті виступили проти ОУН через національні ідеї організації та її прагнення створити незалежну Україну. 14 жовтня 1942 р. ОУН створила Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Р. Шухевичем (Тарас Чупринка). УПА була найбільш організованим військовим об'єднанням українського націоналістичного руху.
Додаткова інформація
У 1943 р. відбулася політична еволюція поглядів діячів ОУН—УПА. У серпні 1943 р. було вирішено вести боротьбу за незалежну державу разом з іншими поневоленими народами. Розглядалося навіть питання щодо альянсу із радянськими партизанами для боротьби з окупантами. Однак в основному ОУН—УПА і радянські партизани залишилися ворожі один одному.
У 1944 р., з наближенням Червоної армії до Галичини, УПА пішла на переговори з німцями, що завершилися компромісом. Німецька армія повинна була допомогти зброєю ОУН—УПА для боротьби з Червоною армією.
Таким чином, у роки Другої світової війни формування ОУН—УПА вели боротьбу за відновлення української державності, відіграючи роль «треться сили», яка захищає інтереси українського народу між двох ворогуючих боків — радянського і нацистського.
У 2005 р. урядова комісія в складі робочої групи істориків Інституту історії НАН України підготувала експертний висновок про діяльність ОУН та УПА у роки Другої світової війни. Були проаналізовані такі питання: Плани Гітлера стосовно України й ОУН, доля військових формувань націоналістів «Нахтигаль» і «Роланд»; україно-польське протистояння; протистояння українських націоналістів і органів радянської влади у роки війни тощо.
У дні святкування 61-ї річниці перемоги Президент України В. Ющенко закликав колишніх воїнів УПА і солдатів Червоної Армії до примирення.
Але перемога кувалася не тільки на фронті, а й у тилу. Гасло «Усе для фронту, усе для перемоги!» підкорило собі життя і діяльність народу України в роки війни. Уже за тиждень після початку війни всі підприємства були переведені на виконання замовлень для фронту. Машинобудівні заводи Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Запоріжжя, Сум були переобладнані під випуск або ремонт воєнної техніки. Так, Харківський танковий завод уже в грудні 1941 р. випустив першу партію танків, а всього за період війни було виготовлено понад 35 тис. танків.
Київський завод «Ленінська кузня», евакуйований у Зеленодольськ, практично відразу розпочав випуск воєнної продукції, а через три місяці обсяги виробництва збільшилися втричі. Збирання врожаю відбувалося в складних умовах. Проте, темпи заготовки зерна в тилових районах у два-три рази перевищували довоєнні. Вагомий внесок у перемогу зробили і науковці України. Група вчених на чолі з Є. Патоном розробила метод дугового автоматичного електрозварювання корпусів танків Т-34. І. Доброхотов винайшов нові методи виплавлення броньованої сталі.
В інституті клінічної фізіології, очолюваному академіком О. Богомольцем, були створені препарати для загоєння ран і переломів кісток. Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі й консервування крові, підготували фахівців для роботи в них.
Співробітники інституту біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створили препарат, що прискорював процес згортання крові. Відомий хірург-офтальмолог академік АН УРСР В. Філатов удосконалив методи лікування хвороб ока і розробив технологію пересадки рогівки.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 788; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.013 сек.