СРС. Розвиток культури в Україні

Особливості соціально-політичного життя.

У повоєнні роки в СРСР, Україні досяг свого апогею режим одноосібної влади Й. Сталіна – культ особи. Незалежно від того, хто стояв на чолі влади в Україні: М.Хрущов, Л.Каганович, А.Шельников, О. Кириченко – усі слухняно виконували вказівки з Москви, особливо по придушенню національно-культурного розвитку. Пік репресій в Україні припав на 1947р., коли владу в Україні представляв анти українець Лазарь Каганович (народився у с. Кабани на Київщині у бідній сім’ї, помер своєю смертю у 1991р. як видатний радянський діяч).

Одним з організаторів нового наступу на національно-культурні українців був секретар ЦК КПРС А.Жданов, який народився у Маріуполі. В 1948р. А.Жданов помер від інфаркту, а у 1952р. НКВД розпочала нові репресії «по справі ліквідаторів» у Ленінграді, які буцімто допустили помилку при його ліквідуванні. А.Жданов у своїх філософських статтях прямо заявив, що держава, тобто СРСР, не зацікавлена у розвитку національної культури.

У 1946р. розпочалася критика діяльності українських істориків, творчих спілок, радянських газет і журналів («Нариси української літератури», «Перець», «Вітчизна» та інші). Здійснювалася компанія проти видатних діячів української культури – письменників М.Рильського, В.Сосюри, Ю.Яновського, композитора В.Данькевича, кінорежисера О.Довженка та інших, яких звинуватили у «ідеологічних помилках» і «українському буржуазному націоналізмі». Учні школи, студенти вищих навчальних закладів вивчали життя за творами названих українських діячах культури, відзначених ЮНЕСКО, як внесок у розвиток світової культури: М.Рильського «Мандрівка в молодість», Ю.Яновського «Жива вода», У.Сенченка «Його покоління», О.Довженка кіносценарій «Україна в огні».

У1948р. розпочалася компанія боротьби проти «низькопоклонства» перед Заходом, а згодом проти космополітизму. Мета була одна – поставати під ідеологічний контроль українську інтелігенцію, протиставити їх робітникам і селянам. Як наслідок наприкінці 40-х, початку 50-х рр. у літературі, мистецтві, театру, науці розпочався занепад, майже повністю зникла атмосфера творчої загальності, що привело до відтоку творчо одарованих митців України у Москву, Ленінград та інші центри культури.

III. Література:

1. Світлична В.В. Історія України – с. 215-217.

2. Бойко О. Д. Історія України – с. 498-512.

Тема 18: Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964рр.)

План заняття №42

1. Поняття «лібералізації», її особливості в політичному та економічному аспекті суспільства в середині 50-х рр.

2. ХХ з’їзд КПРС та його наслідки у суспільно-політичному житті.

I. Актуальність матеріалів. Повторення вивченого.

II. Поняття «лібералізації», його особливості в політичному та економічному аспекті суспільства в середині 50-х рр.

Лібералізація – зняття обмежень, відміна або послаблення державного контролю, розширення свободи діяльності економічних суб’єктів, зняття кількісних і якісних обмежень в т.ч. і на рівні ЗЕД.

Політична лібералізація – це послаблення державного контролю, розширення свободи діяльності політичних суб’єктів: партій, громадських та релігійних організацій, громад. Розрізняють внутрішню і зовнішню політичну лібералізацію.

5 березня 1953р. помер Й.Сталін, багаторічний одноосібний правитель СРСР. На думку політолога сучасності М.Джими, Сталін творець замкнутої соціальної системи … став її жертвою … його «помилки» помітніші, ніж інших, і тому Сталін – найдешевша ціна, якою вожді цієї системи (усі керівники СРСР) хочуть викупити себе і систему з її значно-суттєвішим та більшим злом. (Студенти аналізують думку М.Джими).

Смерть Й.Сталіна стала своєрідною точкою відліку розгортання в СРСР суперечливих та неоднозначних спроб трансформації суспільно-політичного життя.

Суть реформ в політичній сфері УРСР:

ü Розширення прав союзних республік у сферах суспільного життя. Тільки у 1953-1956рр. в Україні із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки (головний фінансовий план розвитку, своєрідний «суспільний гаманець») зріс з 18млрд. Радянських карбованців до 43,7млрд. карбованців. Розширено компенсацію республік як юридичної особи СРСР – вони отримали право вирішувати питання обласного адміністративно-територіального поділу, приймати громадський, карний та процесуальний кодекси тощо.

ü Зросла роль Рад – виборчих органів, що представляють республіканське та місцеве самоврядування, але верховенство комуністичної партії збереглося у всіх сферах суспільного життя.

ü Відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярні скликання з’їздів та пленумів, критика і самокритика).

ü Інтенсивною стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955р. – вже 29. Зросла кількість закордонних делегацій УРСР.

ü Люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки.

ü У 1953р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О.Кириченка – першого етнічного українця на цій посаді. З цього часу на головних посадах керівництва УРСР були лише українці, не як колись народжені в Україні або з нею споріднені представники інших націй та народів. Подібний процес охопив партійні організації та органи влади по всій республіці (до 75% складу).

ü Викрито «злочинну групу» у керівництві СРСР на чолі з Л. Берія. Проти Л. Берії виступив секретар ЦК ППРС М.Хрущов, якому серйозної допомоги надав легендарний командир часів ВВВ Г.Жуков. При його активній підтримці М.Хрущов було обрано Генеральним секретарем ЦК КПРС. (Пізніше М,Хрущов зрадив Жукова і усунув його з важливих державних посад).

ü Розпочалася реабілітація державних масових репресій. У 1954-1956рр. в СРСР було реабілітовано майже 8тис. осіб.

Проте більшість радикальних процесів лібералізації, особливо в економічній сфері розпочалися після ХХ з’їзду КПРС у лютому 1956р.

Дата добавления: 2015-05-22