Директорія Української Народної Республіки

Під тиском військ Д 14 грудня 1918 р гетьманат перестав існувати. У Києві проголошено відновлення УНР. Рада Міністрів передала владу Директорії, яку очолив В.Винниченко. Це був революційним органом з диктаторськими правами, обіймаючи законодавчу, виконавчу і судову влади. ДУ започаткувала Декларація Української Директорії, проголошена після вступу її військ до Києва. У цьому документі визначався порядок формування вищих органів д/в. Директорія визнає себе як " тимчасову верховну владу революційного часу " і поділяє свою діяльність на два етапи. Перший -- відновлення демократичних принципів, проголошених в Універсалах ЦР, другий - це " творення нових, справедливих, відповідних до реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм ". Поновлювався також принцип народного суверенітету, планувалось обрання делегатів трудящих на Конгрес Трудового Народу України. Цей орган вищої влади розглядався як тимчасовий, але зі значно більшими повноваженнями, ніж Директорія, і в перспективі мав бути замінений Установчими Зборами представницьким і законодавчим органом держави.

Уряд Директорії оприлюднив ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьманові державних службовців, частину з яких притягнули до судової відповідальності. Уряд також планував установити в Україні національний варіант радянської влади, вибивши, таким чином, з рук більшовиків один з їхніх найголовніших пропагандистських козирів.

Через місяць були проведені вибори до Конгресу, який 22 січня 1919 року ухвалив важливі державно-правові документи Універсал Трудового Конгресу України та Закон про формування влади в Україні. В Універсалі зазначається, що внаслідок тривалих воєнних дій на різних фронтах, Конгрес не може здійснювати свою діяльність на постійних засадах, а уповноважує "вести державну роботу Директорії", яка "доповнюється представником од Наддністрянської України (Галичини, Буковини, Угорської України)". Для продовження законотворчого процесу Конгрес утворив комісії з головних напрямів держбудівництва: оборони, земельну, освітню, бюджетну, закордонних справ і харчування.

Таким чином, вища державна (у тому числі й законодавча) влада на час перерви у засіданнях конгресу делегувалася Директорії. Виконавча в лада через Директорію доручається Раді Народних Міністрів, яка несе відповідальність за свою роботу перед Конгресом. Враховуючи помилки часів ЦР, тепер місцеві владні повноваження мали здійснювати " представники правительства Республіки, які мають працювати в тісному контакті і під контролем повітових і губерніальних Трудових Рад, які складаються пропорційно з представників селянства і робітництва ". Подібна система місцевого управління діє сьогодні в Україні. З метою закріплення демократичного ладу планувалася підготовка закону про вибори "Всенародного Парляменту Незалежної Соборної Української Республіки".

Урядд працював у надзвичайно важких умовах внутрішніх і зовнішніх проблем. Ключове питання внутрішнього життя, через яке між українськими партіями відбувся розкол, зводився до того, якою має бути нова влада - парламентською демократією чи українським різновидом системи рад. Цей конфлікт поширився і на зовнішню політику Директорії. Помірковані соціалісти на чолі з С.Петлюрою наполягали на співробітництві з Антантою, а ліві радикали, очолювані В.Винниченком, схилялися до союзу з Москвою. Так, міжпартійні та міжособистісні суперечності призвели до розколу Д иректорії, і з весни 1919р. влада перейшла виключно до Симона Петлюри.

Здійснюючи перебудову всіх структур гетьманської держави, діячі Директорії не мали чіткого уявлення, чим їх замінити. Революційна стихія селянства, яка змела гетьманську владу, виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала дуже швидко перероджуватись у руйнівну анархію. Через свій непродуманий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, державних чиновників -усіх, без кого нормальне функціонування державного механізму неможливе. Відставка та еміграція найвідоміших керівників національного руху Грушевського, Винниченка, Чехівського і Шаповала справили негативне враження на армію та державний апарат. Ситуацію ускладнював початок відступу військ Директорії. Після ряду поразок був залишений Київ, уряд переїхав до Вінниці, а згодом під його контролем залишилася лише невеличка територія навколо Кам'янця-Подільського.

За цих умов 11 січня 1919р. виникла Всеукраїнська Національна Рада (ВНР), яка поставила за мету скликати Державний Сейм (передпарламент) і оголосити тимчасову Конституцію УНР. Відповідно до постанови Ради Міністрів розпочала роботу спільна комісія, але проект основного закону так і не був затверджений урядом УНР. Натомість 12 листопада 1920 р. С.Петлюра затвердив два юридичні акти конституційного значення: " Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНРі " регламентує діяльність тільки вищих д/о. Розподіл повноважень д/о у ньому виписаний не зовсім чітко. Так, Рада Народних Міністрів набуває законодавчих функцій нарівні з Державною Народною Радою та " Закон про Державну Народну Раду УНР ", який регламентує діяльність законодавчого органу УНР - Державної Народної Ради, яка діятиме до скликання парламенту УНР. Ці документи значно відійшли в напрямку авторитаризму від демократичних соціалістичних гасел, започаткованих навесні 1917 року. Хоча в них проголошувалися народний суверенітет, верховенство влади народу, принцип розподілу влад та ін., але деформація демократії режимом особистої влади Голови Директорії була очевидною. Власне, то й був останній штрих, що довершив політичний портрет України періоду визвольних змагань 1917-1920 років.

Аналізуючи причини, які призвели до знищення української державності в формі УНР і гетьманату, В.Липинський стверджує, що " боротьба за створення УкрДержави - тобто за здобуття повної волі для української нації - була ведена людьми, які в держнезалежність України не тільки перед тим ніколи не вірили, а навіть до самої ідеї держнезалежності ставилися з погордою й вороже"

Дата добавления: 2015-05-22