Педагогічна діяльність і спадщина Й.Г. Песталоцці

5.1.1. Основні етапи життя і педагогічної практики Й.Г. Песталоцці. Йоганн Генріх Песталоцці – захисник прав на освіту для бідних, засновник народних шкіл. „Все для інших, нічого для себе,” – такі слова написані на пам’ятнику видатному педагогові, вони найкраще характеризують його життєве і педагогічне кредо. Високий гуманізм пронизує усі педагогічні твори Й.Г. Песталоцці: „Сутність людяності розвивається за наявності спокою... Коли дитина не знає ніжної руки матері, її усміхнених очей, то в її очах, на її вустах не з’явиться ні посмішка, ні та чарівність, яка є такою природною для дитини...”

Й.Г. Песталоцці народився в Цюріху (Швейцарія) в родині лікаря. Шестирічним хлопчиком він вступив до початкової німецької школи, потім закінчив середню латинську школу і 1763 р. вступив до Цюріхської вищої школи – Колегіуму Каролініум. Закінчивши філологічний і філософський відділи колегіуму, він відмовився продовжити навчання на богословському відділі, що завершував курс навчання.

У студентські роки Й.Г. Песталоцці перебував під впливом філософсько-педагогічних трактатів Ж.-Ж. Руссо. Саме після ознайомлення з книгою „Еміль або Про виховання” він вирішив зайнятися виховною діяльністю.

У 1774 р. Й.Г. Песталоцці зі своєю дружиною Анною відкрив у Нейгофі „Установу для бідних”. Ця школа-інтернат для дітей бідних селян проіснувала до 1780 р. Педагог мав намір навчити селянських дітей раціональним способам сільськогосподарської праці, поєднуючи навчально-виховний процес з виробничою працею. Таким чином педагог прагнув одночасно з початковою освітою дати сиротам і дітям з бідних сімей надію на незалежне й самостійне майбутнє. Він виходив з того, що „...розумна школа повинна навчати порядку, таким чином забезпечувати особистий добробут і добробут близьких”.

Вихованці Нейгофського закладу працювали в полі і в ткацько-прядильних майстернях. Вони набували мінімум загальної освіти (навички читання, письма, лічби та спів), ознайомлювалися практично з основами ремесел. Однак школа-інтернат потребувала постійного матеріального забезпечення. Дитяча праця не приносила прибутків. Тому через брак коштів Й.Г. Песталоцці довелося закрити заклад.

Відійшовши на деякий час від практичної педагогічної діяльності, Й.Г. Песталоцці написав соціально-педагогічні романи „Лінгард і Гертруда”, „Як Гертруда вчить своїх дітей”, „Кристоф та Ельза”. Ці роботи принесли Й.Г. Песталоцці фінансову незалежність і світове визнання. Наприклад, Законодавче зібрання Французької республіки оголосило Й.Г. Песталоцці почесним громадянином Франції.

1789 р. для педагога знову відкрилися можливості повернутися до улюбленої професійної діяльності. Він відкрив виховний заклад для сиріт у містечку Станц. Його діяльність присвячувалася організації та дослідженню методичних аспектів виховуючої праці та розвивального навчання. Саме в цей період Й.Г. Песталоцці захопився розробкою ідеї елементарного навчання. На жаль, притулок у Станці проіснував декілька місяців і був закритий. Однак це не спинило педагога-ентузіаста. Й.Г. Песталоцці відновив педагогічну діяльність спочатку у Бургдорфі (1800 – 1804), потім – в Івердоні (1805 – 1825). Й.Г. Песталоцці очолив педагогічний інститут, де отримала змогу вчитися молодь із Швейцарії, Франції, Англії, Німеччини, Італії, Іспанії, Росії та інших країн. Івердонський педагогічний інститут складався з двох закладів: середньої школи (гімназії) та постійної учительської семінарії. Щороку 30 – 40 чоловік отримувало в цьому закладі теоретичну і практичну підготовку до педагогічної діяльності.

Й.Г. Песталоцці також намагався допомагати бідним і безпритульним, створивши притулок на власні кошти.

Коли 1825 р. Івердонський педагогічний інститут було закрито, Й.Г. Песталоцці повернувся в Нейгоф. Останні роки свого життя він присвятив роботі над творами, в яких узагальнив свій педагогічний досвід. Серед найвідоміших – „Лебедина пісня”.

5.1.2. Мета і сутність виховання за Й.Г. Песталоцці. Педагогічна концепція Й.Г. Песталоцці ґрунтується на положенні, що кожна людина від народження має природні задатки тих чи інших здібностей, які перебувають у прихованому стані (принцип природовідповідності). Виховання полягає у поступовому їх розвитку відповідно до природних можливостей дитячого організму і доведені до досконалості. Й.Г. Песталоцці розвинув положення прогресивної педагогіки щодо чинників формування особистості та гармонійного розвитку всіх сил і здібностей людини.

Метою виховання, на його думку, є гармонійно розвинена особистість. Заслугою педагога є визнання вирішальної ролі виховання у формуванні особистості, бо воно спонукає до самодіяльності і саморозвитку притаманних людині природних сил і здібностей.

З позицій Й.Г. Песталоцці єдність освіти – це:

- розвиток інтелектуальних здібностей дитини (здатності мислити, самостійності міркувань, вмінь розумової праці);

- всебічний розвиток фізичних задатків;

- розвиток душевних якостей людини з метою формування вмінь і бажання творити добро.

За Й.Г. Песталоцці, виховання має бути природовідповідним, тобто узгоджуватися із законами природи. Адже природа – це та скеля, на якій виховання здійснює людський розвиток. Чим міцніший зв’язок між природою та вихованням, тим успішніше розв’язуватиметься справа виховання.

На підставі аналізу результатів педагогічної діяльності Й.Г. Песталоцці дещо розширив сутнісне значення принципу природовідповідності як потреби виховувати згідно з внутрішньою природою дитини, її духовними і фізичними особливостями, які педагог називав „сили знання”, „сили вміння”, „сили душі”. Сили знання полягають у здатності до зовнішнього і внутрішнього споглядання. Сили вміння формуються із прагнення розвивати і володіти своїм тілом. Сили душі – здатність любити, соромитися, володіти своїми емоціями і почуттями. Відповідно Й.Г. Песталоцці накреслив напрями виховання: розумове, фізичне, моральне, - які мають здійснюватися у єдності, забезпечувати цілісність формування особистості. Саме гармонія трьох родів сил і напрямів виховання визначалася як виховний ідеал. Варто зазначити, що Й.Г. Песталоцці визнавав, що такий ідеал фактично недосяжний через реальну дисгармонію сил і здібностей у людей. Тому конкретна мета визначалася педагогом так: виробити в дитини „сукупну силу”, урівноважити розумовий, фізичний, моральний розвиток особистості. Це стало основою розробленої Й.Г. Песталоцці теорії розвивального навчання. Успіх такого навчання полягав у тому, щоб засвоєні дитиною корисні знання перетворювалися у практичні вміння. Саме у взаємодії механізмів пізнання і вміння Й.Г. Песталоцці вбачав умову особистісного саморозвитку. Засоби розвивального навчання – різноманітна діяльність, у ході якої тренується „розум, серце, руки” від моменту народження і упродовж усього життя.

5.1.3. Теорія елементарної освіти. Для реалізації своїх педагогічних ідей Й.Г. Песталоцці розробив метод елементарного виховання, більше відомий як теорія елементарного виховання і навчання. Сама назва „елементарна освіта” передбачала таку організацію навчання, коли в об’єктах пізнання і діяльності дітей виокремлюються найпростіші елементи.

Основа елементарної освіти – глибоке знання вікових та індивідуальних особливостей дитини, для чого слід постійно уважно її вивчати. Справедливе й актуальне нині зауваження Й.Г. Песталоцці: дитину можна виховувати лише тоді, коли ми розуміємо її внутрішні відчуття, знаємо, до чого вона здатна, чого прагне.

Сутність теорії Й.Г. Песталоцці полягає у тому, щоб збудити в дитині задатки здібностей, закладені від природи. Педагогічний процес, на думку педагога, передбачає поступове просування від простого до складного, перехід від одного рівня на інший, доводячи знання та вміння дітей до можливого ступеня досконалості.

Зокрема, першоелементами фізичного і трудового виховання є низка взаємопов’язаних простих рухів, які спрямовані на розвиток природної рухливості дитини. На думку педагога, основними засобами розвитку здібностей повинні бути: гімнастичні вправи на розвиток рухливості суглобів, участь у рухливих іграх, походах, екскурсіях в природу – такий комплекс готує ґрунт для нормального фізичного розвитку дитячого організму.

Значне місце в системі фізичного виховання Й.Г. Песталоцці відводив праці: в майстерні, на пришкільній ділянці, догляд за тваринами. Бо саме праця, вважав педагог, є дієвим засобом морального виховання особистості. Елементарне трудове навчання Й.Г. Песталоцці розглядав як невід’ємну, органічну частину своєї педагогічної системи. Він висловив думку про необхідність створення „азбуки вмінь”, засвоєння якої допомогло б дитині розвинути її фізичні сили й оволодіти необхідними в подальшому дорослому житті трудовими навичками. Й.Г. Песталоцці у такий конструктивний спосіб критикував тогочасну професійну підготовку молоді, що зводилася до оволодіння „однобічними рутинними вміннями”. „Освіта для індустрії” мала допомогти молоді оволодіти основним способами і загальною культурою праці. „Освіта для індустрії” розглядалася ним як засіб „гуманізації промисловості”. Роботи Й.Г. Песталоцці включають ряд актуальних для нашого часу висловлювань щодо опанування молоддю основ промисловиого виробництва.

Метою морального виховання дітей, за Й.Г. Песталоцці, є виховання в них діяльної любові до людей. Першим пагоном моральності, її першоосновою, на думку Й.Г. Песталоцці, є природне почуття довіри, любові до матері, яка оберігає і піклується про дитину від народження. За допомогою виховання він пропонував поступово розширювати коло об’єктів дитячої любові, спонукаючи до прояву зародки моральних почуттів: спочатку перенести любов дитини до матері на батька, сестер і братів, потім – на вчителя і шкільних товаришів, щоб на певному витку свого розвитку дитина могла перенести цю любов на свій народ і Батьківщину, нарешті – на усе людство. Такий шлях формування моральних почуттів дитини мав забезпечити її внутрішню особистісну і соціальну гармонію.

Отже, основу морального розвитку дитини Й.Г. Песталоцці бачив у розумних сімейних відносинах, і шкільне виховання, на його думку, може бути успішним лише за умови, якщо узгоджуватиметься із сімейним. Любов і щирість відносин вихователів і вихованців, чисті почуття, які формують моральний стан, вправи у добрих вчинках – засоби, що рекомендував Й.Г. Песталоцці. Моральна діяльність вихованців, за Й.Г. Песталоцці, мала вигляд не штучних вправ у дотриманні формальних норм і приписів, а витікала із реалій життя, взаємин людей.

Елементи – це цеглини, з яких, на думку Й.Г. Песталоцці, складається виховання. Поступово кількість „цеглинок” збільшується новаторський підхід до морального розвитку дитини дозволив педагогові виробити цінне в теоретичному і практичному відношенні положення: моральне виховання і розумовий розвиток повинні здійснюватися гармонійно. Інакше неминучий однобічний розвиток сил і здібностей, що, в свою чергу, призводить до моральної бездушності та егоїзму.

Таким чином, елементарне виховання – це певна система розвитку здібностей і вправ. Завдання і засоби педагогічного впливу розкривалися Й.Г. Песталоцці передусім у змісті елементарних понять. Програма виховання педагога спрямовувалася на те, щоб забезпечити фізичне тренування, розумовий розвиток, формування моральних цінностей у сприятливих соціальних умовах, і включала декілька пунктів: розум (схильність до самостійних суджень), гідність (здатність до самозахисту і самодопомоги), моральність (діяльна любов до близьких); фізичне здоров’я, професія та культура праці, система світоглядних цінностей.

Найважливішим у процесі навчання є розвиток здібностей. Розглядаючи спостереження як джерело пізнання, Й.Г. Песталоцці виділяв „зовнішнє споглядання” – досвід чуттєвого сприйняття, спостереження, і „внутрішнє споглядання”, в якому здібність до спостереження розглядалася як стимул психічного саморозвитку, як підґрунтя пізнання й людської діяльності. Педагог пропонував учити дітей спостерігати, тому що „правильно бачити і чути – перший крок до життєвої мудрості”. Й.Г. Песталоцці вважав, що під час кожного спостереження у дітей виникає три запитання: про число (скільки предметів перед очима), про форму (який вигляд має предмет), про слово (яку назву має предмет).

Щоб полегшити для дитини спостереження і впорядкувати їх, педагог визначив найпростіші елементи, однакові для всіх предметів, які є початковим моментом будь-якого навчання: число, форму, слово. Найпростіший елемент числа – одиниця, форми – пряма лінія, слова – звук. Наприклад, Й.Г. Песталоцці пропонував розвивати мову, починаючи зі звуків, навчати лічби, починаючи з одиниці. Вивчення форми припускає поступове оволодіння виміром (основи геометрії), малюванням, письмом. Саме швейцарському педагогові належить ідея про уведення у зміст навчання в початковій школі елементів геометрії. У такий спосіб організувавши спостереження дітей, на думку Й.Г. Песталоцці, можна забезпечити цілісний розвиток особистості дитини, на підставі послідовних чуттєвих переживань сформувати досвід. Однак, практична реалізація даної, прогресивної і для сьогодення рекомендації вченого, нерідко набувала формального характеру через переоцінку ролі механічних вправ в розвитку особистості. Також запропонований педагогом універсальний підхід у навчанні (від простого до складного) методично неправомірний, тому що навчання може мати і зворотний шлях: від цілого, загального до окремих частин, конкретного.

На думку видатного педагога, розумове виховання має здійснюватися відповідно до „природного шляху пізнання” дитини. Й.Г. Песталоцці, як і Я.А.Коменський, надавав вирішального значення наочності як засобу розвитку в дитини вміння у процесі спостереження порівнювати предмети, виявляючи їх спільні та відмінні ознаки. Але швейцарський педагог пішов далі свого попередника, тому що вказав на виняткову роль наочності у вихованні і розвитку логічного мислення у дітей.

Й.Г. Песталоцці розробив окремі методики початкової освіти: „Рідної мови”, „Письма”, „Арифметики”, „Географії”, „Вимірювання”, а також – навчальні посібники „Наочне вчення про число”, „Азбука наочності (Наочне вчення про вимірювання)”, „Книга матерів (як вчити дітей спостерігати і говорити)”. Досить ґрунтовно для свого часу педагог обґрунтував соціальне, культурне і загальнопедагогічне значення вивчення рідної мови; у навчанні рідної мови він відводив головне місце розвиткові усного мовлення, що має передувати навчанню читання й арифметики.

В роботах Й.Г. Песталоцці робив акцент на тому, що розвиток мовлення дитини має спиратися на практику життя і відтворювати її чуттєвий досвід. Навчання арифметики, яке на той час зводилося до механічного заучування чисел і запам’ятовування правил, Й.Г. Песталоцці прагнув побудувати наочно, стимулювати розвиток у дітей свідомості й активності. Його практична діяльність сприяла уведенню у курс початкового навчання малювання з елементами геометрії, уведенню у зміст народної школи гімнастики як самостійної навчальної дисципліни.

Й.Г. Песталоцці був одним із перших педагогів, які намагалися вирішити проблему взаємодії сім’ї та школи. У романі „Лінгард і Гертруда” він показав, як можна поліпшити життя селян через організацію виховання дітей. Великого значення педагог надавав релігійному вихованню, яке має починатися в сім’ї і вдосконалюватися у школі.

Заслугою педагога є переосмислення соціальної ролі народного вчителя. З людини, яка позбавлена будь-якої професійної підготовки і змушена через незабезпеченість поєднувати роботу в народній школі із заняттями ремеслом або церковною посадою, народний учитель має перетворитися на справжнього просвітителя бідноти.

Педагог-демократ, „Батько усіх сиріт” – Й.Г. Песталоцці щиро прагнув поліпшити життя селянства. Проте він був утопістом, не розумів законів розвитку суспільства, мріяв створити школу для бідних, залучивши до фінансування освіти кошти багатих можновладців, вивести народ із стану неуцтва підвищенням його культурного рівня. Незважаючи на соціальний утопізм та історичну обмеженість поглядів Й.Г. Песталоцці, запропонована ним педагогічна система мала значний вплив на розвиток прогресивної педагогічної думки. Творчий доробок Й.Г. Песталоцці, його ідеї педагогічного активізму склали початок інновацій в дидактиці, реалізації якого було пов’язане з іменами всесвітньо відомих педагогів: Й.Ф. Гербарт, А.В. Дістервег, К.Д. Ушинський. Ці інновації в дидактиці, за влучної характеристики П.Ф. Каптерєва, пов’язані з розумінням всього навчання як не тільки вчительської справи, але й самого учня, визначення суті засвоєння знань як розвитку діяльності зсередини, як акту самодіяльності і саморозвитку. Завдяки ідеям і педагогічній практиці Й.Г. Песталоцці поступово відійшли від урахування зовнішніх чинників до піднесення ролі внутрішньої природи людини.

Дата добавления: 2015-05-22