Заходи щодо поширення християнства

• З іменем Ольги пов’язують спорудження кількох церков у Києві, зокрема церкви святого Миколи на могилі Аскольда та церкви святої Софії.
• Наполегливість Ольги у справі поширення християнства була належно поцінована нащадками, для яких княгиня-християнка була, за образним висловом літописця, «передвісницею християнській землі, як вранішня зоря перед сонцем і зірниця перед світом».

За кілька століть, на думку істориків – не пізніше 13 ст., Ольгу почали вшановувати як святу.

5. Зовнішня політика князя-воїна

Похід проти Хозарії

• Року 964, як свідчить літопис, Святослав вирушив у похід на Оку та Волгу, маючи на меті підкорити Хозарський каганат.
• Похід тривав два роки. Протягом цього часу було подолано волзьких булгар та буртасів (мордву), ясів і касогів.
• Перед руськими мечами не встояли й найпотужніші фортеці Хозарії – місто Семендер, розташоване на березі Каспійського моря, місто Саркел, що на Дону, та столиця каганату Ітіль, що у гирлі Волги.

Військова присутність русичів на землях Хозарії настільки підірвала сили цієї держави, що відновити колишню велич вона не спромоглася і невдовзі занепала.

• Та всупереч гучним перемогам Святослава, мало хто з істориків оцінює його політику щодо Хозарії позитивно. Адже Хозарський каганат, немовби щит, захищав руські землі від набігів численних східних кочовиків. Із занепадом Хозарії кочові орди посунули на Русь.
• Відвойовані на сході землі треба було захищати, а сил для того в Руської держави бракувало.

Тож територіальні придбання Святослава по короткім часі було втрачено.

Перший балканський похід Святослава

Не менш масштабною й так само мало результативною була кампанія Святослава на Балканах. Розпочата 967 р., вона тривала кілька років і складалася із двох походів.

• Як уважають історики, до першого походу проти Болгарії Святослава спонукав візантійський імператор Никифор.
• Обізнаний про вчинений Святославом розгром Хозарії, він прагнув силою руського війська упокорити свавільних болгарських володарів.
• Водночас чимало дослідників, проаналізувавши перебіг подій, дійшли висновку, що Святослав мав на Балканах і власний інтерес.
• Здійснюючи активну наступальну політику в південному напрямку, він мріяв про нову великокнязівську резиденцію – поближче до територій, на яких воював.
• Отож, Святослав упродовж 968 р. швидко просувався землями Нижнього Подунав’я і невдовзі “ взявши вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи там, у городі Переяславці, беручи данину…»
• Такий розвиток подій аж ніяк не відповідав зовнішньополітичним планам Візантії, яка сама воліла володарювати на Балканах. Тому невдовзі Святославові довелося воювати вже проти військ імператора.
• Не на користь Святославові складались обставини. Влітку 968 р. до Переяславця надійшла звістка про смертельну небезпеку, яка загрожувала Києву: скориставшись відсутністю великого князя та його дружини, до руської столиці підійшли орди печенігів і оточили її.
• Святослав змушений був якомога швидше повертатися до Києва. На Дунай він зміг повернутися лише 970 р.
• За відсутності Святослава на Балканах сталися суттєві зміни: у Візантії на престолі утвердився новий імператор Іоанн Цимісхій, який удався до всіх дипломатичних заходів, аби переконати Святослава відмовитися від його зазіхань на Балкани.
• Уряд Болгарії уклав із Візантією союзницьку угоду й розпочав боротьбу проти руських залог у дунайських фортецях. Отже, Святославові довелося знову братися до зброї.

Другий балканський похід

• На початку походу Святослав підкорив майже всю Болгарію, перейшов через Балканські гори і вдерся до Фракії.
• Одначе у битві під Аркадіополем Святослав зазнав поразки – першої в житті.
• Це змусило його повернути на Дунай і закріпитися в Доростолі (тепер Сілістра в Болгарії). Навесні 971 р. сюди підійшли війська візантійського імператора.
• Святослав зі своєю дружиною опинився в облозі, яка тривала три місяці. Врешті знесилені противники погодилися на переговори.
• Відбувалися вони на найвищому рівні: особисто зустрічалися руський князь і візантійський імператор.
• За договором 971 р. Святослав відмовлявся від претензій на візантійські володіння у Криму та на Дунаї, візантійський імператор зобов’язувався пропустити русичів додому й надалі ставитися до них як до друзів.
• Дійшовши згоди зі Святославом, візантійський володар таємно повідомив ханові печенігів Курі, що виснажені тривалим походом русичі повертаються із великою здобиччю додому.
• У районі дніпрових порогів печеніги перекрили шлях до Києва. Реально оцінивши співвідношення сил, Святослав відійшов до Білобережжя, щоби там перезимувати.
• На початку березня 972 р. князь вирушив до Києва. Та біля порогів його атакували печеніги. У бою загинуло багато русичів. Наклав головою і великий князь.

6. Внутрішня політика Святослава

• Святослав мало дбав про внутрішньодержавні справи. Попервах він доручав їх матері – княгині Ользі, а після її смерті, року 969, уповноважив здійснювати верховну владу своїх синів, віддавши Київ Ярополкові, Деревлянську землю – Олегові, а Новгород – Володимирові.
• У такий спосіб було утверджено порядок князівського правління, що надавав право володарювати на всій території Руської держави представникам лише однієї династії – Рюриковичів.
• Із незначними змінами цей порядок проіснував кілька століть. Він не був якимсь оригінальним винаходом Святослава – так чинили скрізь у середньовічній Європі.
• Сини Святослава не уникнули міжкнязівських чвар. Як свідчить літопис, боротьба за владу між Ярополком та Олегом тривала п’ять років, часом загострюючись до справжньої війни, що в ній, врешті-решт, обидва наклали головою.
• У вирі тих подій брав участь і наймолодший Святославів син – Володимир. Саме він після смерті Ярополка утвердився у Києві.

Київська держава за часів князя Володимира Великого. Впровадження християнства як державної релігії

Дата добавления: 2015-05-22