Основний виклад. План викладу Внутрішнє становище Галицько-Волинської держави по смерті Юрія ІІ Болеслава

План викладу

1. Внутрішнє становище Галицько-Волинської держави по смерті Юрія ІІ Болеслава.
2. Входження Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля до складу Литовської держави.
3. Особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського в другій половині XІV ст.
4. Кревська унія.
5. Галицькі та волинські землі після Кревської унії.

Хронологія

1340 р.	Похід польського короля Казимира на Львів. Початок боротьби за галицько-волинські землі
1340–1385 рр.	Князювання на Волині Любарта Ґедиміновича
1349 р.	Захоплення польським королем Казимиром III більшості земель Галицько-Волинської Русі
1362 р.	Приєднання Київщини, Переяславщини і частини Чернігово-Сіверщини до Великого князівства Литовського
1363–1394 рр.	Князювання Володимира Ольґердовича в Києві
1385 р.	Укладення Кревської унії
1387 р.	Остаточне приєднання Галичини до Польського королівства
1392 р.	Підписання польським королем Ягайлом і литовським князем Вітовтом Острівської угоди
1392–1430 рр.	Князювання Вітовта у Великому князівстві Литовському
1434 р.	Утворення Руського воєводства Польщі. Включення Західного Поділля до складу польської корони

Постаті

Любарт – син великого князя литовського Ґедиміна, після смерті Юрія ІІ у 1340 р. зайняв галицько-волинський престол. Вів боротьбу за відновлення Галицько-Волинської держави.

Ольґерд –син великого князя литовського Ґедиміна, Великий князь Литовський (1345–1377 рр.). Правив разом зі своїм молодшим братом Кейстутом. Після приєднання більшості українських земель до Литви у Києві посадив удільним князем свого сина Володимира.

Кейстут – син великого князя литовського Ґедиміна. Володів землями у Західній Литві. 1345 р. Кейстут вигнав із Вільнюса свого брата Євнута і правив у Великому князівстві Литовському разом зі старшим братом Ольґердом.

Вітовт – син Кейстута Ґедиміновича, великий князь литовський (1392–1430 рр.). Виступав проти умов Кревської унії, боровся за політичну незалежність Литви від Польщі. За угодою, укладеною 1392 р. в Острозі, був визнаний польським королем Ягайлом довічним правителем Литовського князівства.

Ягайло – син Ольґерда Ґедиміновича, великий князь литовський (1377–1392 рр.) і польський король (1386–1434 рр.). Після смерті батька отримав великокнязівський престол і став разом зі своїм дядьком Кейстутомволодарем Литви. Незабаром між ними спалахнула боротьба, яка закінчилася загибеллю Кейстута. Уклав Кревську унію 1385 р. У 1387 р. захопив і приєднав до Польщі галицькі землі. Засновник династії Ягеллонів.

1. Внутрішнє становище Галицько-Волинської держави по смерті Юрія ІІ Болеслава

Запрошення на галицько-волинський стіл литовського князя Любарта

Після смертя князя Юрія ІІ Болеслава 1340 р. внутрішнє становище Галицько-Волинського князівства істотно погіршилося.

• Через відсутність спадкоємців із князівської родини тамтешні бояри почали шукати зверхника деінде.
• Вибір упав на литовського князя Любарта Ґедиміновича, який мав дружину з родини галицько-волинських князів і тому, як йому здавалося, мав законні права на ці землі.
• Історики оцінюють правління Любарта в галицько-волинських землях як період відновлення держави.
• Щоправда, свою владу Любарт зміг поширити лише на Волинь, яка була тоді фактично незалежною.
• Що ж до Галичини, то Любартова влада в ній була лише формальною.
• Реальним правителем у Галицькій землі був боярин Дмитро Дедько.
• Він володарював у Галичині впродовж 1340–1344 рр. від імені князя Любарта. Такий стан речей заповзявся змінити польський король, прагнучи приєднати Галицьку землю до своїх володінь.

Боротьба за Галицько-Волинську землю між литовським і польським володарями

• Претензії Польського королівства на землі Галичини не були новими. Так, польський король Казимир ІІІ, року 1340 напав на Львів, тільки-но отримавши звістку про смерть князя Юрія.
• Справжня ж війна за землі Галичини розгорілася у 1349 р.
• Тоді польський король за підтримки свого родича – короля угорського Лайоша (Людвіка) організував великий похід на Галицько-Волинську землю, захопив головні міста, крім Луцька, приєднав Галичину й частину Волині до Польської держави.
• Такий перебіг подій серйозно занепокоїв князя Любарта, і він пішов війною проти Казимира.
• Війна за Галицько-Волинську землю точилася із перемінним успіхом. Так, року 1352 польський та угорський королі повели військо на Белз, проте взяти його не змогли й мусили укласти мир.
• Наступного року Любарт Ґедимінович, його васали й союзники продовжили війну, здобули Галич та увійшли до Польщі. Трохи згодом поляки знову витіснили Любарта на Волинь.
• У 1366 р., під час нової війни, Белз витримав облогу польського війська, але сама війна складалася невдало для Любарта: його змусили залишити Галицьку землю, він утратив Володимир і значну частину Волині.
• У 1370 р. помер Казимир ІІІ, і польським королем став угорський король Людвік.
• Українські території, що їх відвойовував у Любарта Казимир, опинилися під владою Угорщини.
• Спершу землею управляв угорський урядовець, а з 1372 р. – родич угорського короля, силезький князь Владислав Опольський, який називав себе «господарем Руської землі, вічним дідичем і самодержцем» та карбував власні гроші.
• Тим часом Любарт не складав зброї і 1370 р. повернув собі Володимир. Наприкінці 1376 р. – на початку 1377 р. військо на чолі з Любартом Ґедиміновичем дійшло мало не до Кракова. На початку літа Владислав Опольський мусив тікати до Угорщини.
• У відповідь Людвік зібрав велику армію й рушив на Західну Волинь, оточивши Белз. Через 7 тижнів, восени 1377 р., Белзьку землю було приєднано до володінь Владислава Опольського.

Отже, багаторічна війна закінчилася тим, що Галичина із Белзькою землею та Холмщиною опинилася під владою ставленика угорського короля, Волинь – під владою литовської династії.

2. Входження Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля до складу Литовської держави

• Єдиною реальною силою здатною протистояти просуванню Литви на українські землі, була Золота Орда. Проте контроль за підлеглими землями з боку монгольських ханів поступово втрачав жорсткість: давалися взнаки як велетенські розміри Орди, так і міжусобна боротьба, що дедалі гостріше спалахувала в монгольській державі.
• Більшість українських земель було приєднано до Литви за часів співправління князів-братів Ольґерда й Кейстута Ґедиміновичів.
• Утвердження литовських князів у Київщині, Чернігово-Сіверщині та Поділлі деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовськими дружинами та ординцями на Синій Воді що сталася у 1362 р. (нині річка Синюха, ліва притока Південного Бугу).

Приєднання земель Південно-Західної Русі перетворило Литовське князівство на велику феодальну державу. До кінця 14 ст. вона являла собою федерацію земель-князівств, у тому числі українських – Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюриковичів, а із литовської – Ґедиміновичів. Київським і чернігово-сіверським володарями, зокрема, стали сини великого князя – Володимир і Дмитро-Корибут Ольґердовичі. На Волині княжив молодший брат Ольґерда Любарт, а після нього – Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольґерда – князі Коріатовичі. Нові князі швидко перетворювалися на українських князів литовської династії.

3. Особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського у другій половині 14 ст.

• Більшість українських земель протягом другої половини 14 ст. ввійшла до складу Великого князівства Литовського.
• Галичина опинилася у складі Польського королівства.
• Саме тому історики називають цей період литовсько-польською добою.
• Якщо в Галичині рештки української знаті втратили колишню владу, то у Великому князівстві Литовському руські князі та бояри зберігали свої владні права.

• З огляду на значні білоруські та українські – руські, як тоді казали, території та умови їхнього перебування під владою великих князів литовських, тогочасну Литовську державу називали Литовсько-Руською державою.

Перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського характеризувалося низкою особливостей.

• Русичі становили 90% населення держави. Їхня культура справила на литовців значний вплив.
• Великого поширення з-поміж литовської знаті набувала руська віра – так попервах називалося на Литві православне християнство.
• Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії.
• Тому-то литовську владу руське населення не сприймало як чужу.
• Закріпленню руського впливу сприяли шлюби литовських князів із руськими князівнами.
• Та найсуттєвішою особливістю перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського було те, що литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади.
• Руські князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювали їхні родові землі.
• На місцях залишалася вся попередня система управління. Збереження традиційного укладу здійснювалося за принципом: «Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо».
• До кінця 14 ст. на наших землях продовжували існувати великі та малі удільні князівства, які й уособлювали збереження державних традицій та існування державних утворень на наших землях.
• Так тривало доти, доки литовський уряд не змінив своєї політичної орієнтації.
• Початком змін стало укладення Литвою унії (союзу) з Польщею.
• У 15 – першій половині 16 ст. Велике князівство Литовське вже не було "литовсько-руським", а стало "литовсько-польським".

Київське князівство Володимира Ольґердовича

• Від 1363 р. в Києві князював Володимир Ольґердович.
• Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований на слов’янських звичаях і традиціях, литовський князь не був сприйнятий у Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством.
• Він організував кілька походів на південь проти кочових орд.
• Унаслідок успішних воєнних операцій ординців було витіснено до узбережжя Чорного та Азовського морів.
• Це сприяло піднесенню занепалої за часів монгольського лихоліття Київщини.
• Виявом економічної могутності та прагнення позбутися залежності від Вільна було карбування Володимиром власної монети.
• Київський князь почувався незалежним володарем. Це підтверджує і звучання його титулу: в нечисленних документах, що збереглися від тих часів, Володимир Ольґердович іменував себе «З Божої ласки князем київським».

4. Кревська унія

• Зміни у становищі українських земель у складі Великого князівства Литовського сталися із приходом до влади великого князя литовського Ягайла Ольґердовича, який у своїй політиці почав більше зважати на Польщу.
• Утвердження нового правителя Литви відбувалося за складних обставин, адже Ягайло успадкував великокнязівський віленський стіл усупереч принципам родового старшинства: він був молодшим сином Ольґерда.
• Непевна ситуація змусила Ягайла активніше шукати союзників усередині держави. Дотримуючись традиції співправління, він наблизив до себе брата Скиргайла.
• Незабаром поляки запропонували Ягайлу одружитися з їхньою королевою Ядвигою і, відповідно, польську корону.
• Причиною таких запопадливих клопотань із боку Польщі була загроза обом державам зі сторони Тевтонського ордену.
• Ягайло прийняв пропозицію. Наслідком його згоди стало укладення між Литвою та Польщею в серпні 1385 р. у м. Крево (нині територія Білорусі) державно-політичного союзу, відомого в історії під назвою Кревської унії.

• Угода між литовськими князями та польськими можновладцями передбачала перехід у католицтво Ягайла, його родичів і всіх нехрещених литовців, шлюб Ягайла з Ядвігою і приєднання Великого князівства Литовського до складу Польської держави.
• У лютому 1386 р. Ягайло прийняв католицтво, взявши ім’я Владислав, одружився з Ядвігою і став польським королем.
• Незабаром до католицизму було прилучено й Литву. Литовських бояр-католиків було урівняно в правах із поляками. Щоправда довершити укладену в Крево угоду й навік приєднати усі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської Ягайло так і не спромігся, бо в особі Вітовта Кейстутовича знайшов затятого прихильника державного відродження Литви.
• Воно було започатковане Острівською угодою 1392 р., за якою Ягайло мав визнати Вітовта довічним правителем Великого князівства Литовського, підкоривши його владі всіх удільних князів.
• Вітовт визнав себе васалом польського короля.

5. Галицькі та волинські землі після Кревської унії

• Зі смертю Любарта Волинь визнала зверхність Литви.
• Після 1382 р. перестала існувати і польсько-угорська унія.
• Втратив підтримку й намісник Галичини Владислав Опольський.
• Польсько-литовському війську, що вступило у галицькі землі в лютому 1387 р., практично ніхто не чинив опору.
• Перемишль і Львів здалися без бою. Галицькі міщани оборонялися, але, коли їхньому воєводі гарантували його володіння, він теж здав місто.
• Галицька земля ввійшла до складу Польщі.
• Тоді ж було завершено завоювання Холмського та Белзького князівства.
• До 1434 р. ці землі ще лишалися удільними володіннями, якими управляли польські урядовці – старости, судді й воєводи.
• Проте близько 1434 р. було утворено Руське воєводство у складі Львівської, Галицької, Перемишльської, Сяноцької та Холмської земель.

Одразу після приєднання Галичини до Польщі польський уряд заходився ополячувати українців, примусово насаджувати католицизм: закривали існуючі, забороняли будувати нові православні церкви та монастирі; православним забороняли обіймати високі посади; насаджували зневагу до православної віри та руської культури.

Українські землі під владою Литви та Польщі наприкінці 14 – в першій половині 16 ст.

Дата добавления: 2015-05-22