Зверніть увагу.

ПОСТАТІ

Антін Жданович - український полководець, дипломат. У 1649 р. став київським полковником. 1651 р. брав участь в обороні Києва від литовських військ. Виконував дипломатичні місії у Туреччині, Польщі, Московії. 1656-1657 рр. командував військом, посланим Б.Хмельницьким на допомогу трансильванському князеві Юрію (Дєрдю) ІІ Ракоці проти Польщі. Після смерті Б.Хмельницького був прихильником курсу І.Виговського.

Карл Х Густав - король Швеціїв 1654-1660 рр. Б.Хмельницький вбачав у ньому можливого союзника в боротьбі з Польщею. В жовтні 1654 р. відбулися переговори українських дипломатів. На них порушувалися питання створення антипольської коаліції, до якої мали увійти Україна, Швеція, Трансильванія, Молдавія та Валахія. У 1655 р. Карл-Густав розпочав війну проти Польщі. Тоді ж виявив претензії на Західну Україну. Згодом дав згоду на включення у майбутньому Галичини і Волині до складу Гетьманщини. Вже після смерті Б.Хмельницького, в жовтні 1657 р. було укладено українсько-шведський військовий союз.

Переяславська рада 1654 р. не репрезентувала погляду більшості українського населення (на ній взагалі були присутні близько 200 осіб), присяга ж царю Олексію І (саме царю, а не Росії чи російському народові!) давалася невеликою кількістю населення Гетьманщини, нерідко під страхом репресій або ж з умисним порушенням формули присяги. Варто нагадати, що референдуму тоді не було, що від участі навіть в обговоренні цих проблем було відсторонено селянство, яке становило більшість населення. (Звичайно, як на той час, у розв’язанні цих проблем не брали участі й жінки). Православне духівництво відмовилося присягати так само, як і Запорозька Січ. Отже, тільки частина населення Гетьманщини (козацтво зі шляхтою та міщанство), і то не вся, дала присягу. Відомо, що від участі у присязі ухилилися кілька полків, видатні діячі Національно-визвольної війни (І.Богун, Й.Глух, Г.Гуляницький, І. Сірко та ін.). Варто зазначити, що присяга й географічно охоплювала тільки Наддніпрянщину.

Текст договору 1654 р. у звичайному для сучасної дипломатичної практики вигляді ніколи не існував. Специфікою укладення договору було те, що його укладали представники трьох (не всіх!) станів, окремо кожний. Українське православне духівництво відмовилося врешті укладати договір; міщани задовольнилися підтвердженням їхніх прав і вольностей, наданих польськими королями та великими князями литовськими, а в так званих "Березневих статтях", укладених власне козацькою делегацією, згоди було досягнуто по 17 статтях (з 23). З шести важливих статей сторони не досягли порозуміння, ряд важливих моментів українсько-російських відносин взагалі не було відбито в договорі 1654 р. У цілому історики дійшли згоди в тому, що договір був незавершений і недосконалий, але рівноправний і взаємовигідний. Діяв, однак, він дуже короткий час і вже у 1656 р. був грубо порушений Москвою (Віленське перемир'я). Через це український уряд уклав військові союзи із Швецією і Трансильванією у 1656 р., а в 1658 р. укладенням Гадяцького пакту розірвав остаточно українсько-російський договір 1654 р. Пізніше було розпочато російсько-українську війну 1658-1659 рр., яку Україна програла і її уряд змушений був підписати Переяславський договір 1659 р., цього разу вже нерівноправний, який поклав кінець державній незалежності. (Ю.А.Мицик).

Дата добавления: 2015-05-22