Енциклопедична сторінка

1684—1685 рр. — відновлення козацького устрою на Правобережжі

1686 р. — «Вічний мир» між Московією та Річчю Посполитою

1687 р. — перший Кримський похід

1687 р. — укладення Коломацьких статей, початок гетьманування І. Мазепи

1689 р. — другий Кримський похід

1692 р. — виступ антигетьманської опозиції на чолі з Петриком

1695, 1696 рр. — Азовські походи

1699 р. — прийняття польським сеймом рішення про ліквідацію козацького війська і устрою на Правобережжі

1700 р. — Константинопольський мир між Росією і Туреччиною

1700—1721 рр. — Північна війна між Швецією та Росією

1701 р. — указ Петра І про надання Києво-Могилянському колегіуму статусу академії

1702—1704 рр. — повстання під проводом С. Палія

4 листопада 1708 р. — перехід гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ

13 листопада 1708 р. — Зруйнування російськими військами Батурина

1708—1722 рр. — гетьманство І. Скоропадського

25 травня 1709 р. — Зруйнування російськими військами Чортомлицької Січі

8 липня 1709 р. — Полтавська битва

16 квітня 1710 р. — Обрання гетьманом П. Орлика. Прийняття «Пакти і Конституції...»

1711 р. — Прутський похід Петра І. Прутський мир

1711, 1713 рр. — походи П. Орлика на Правобережжя

1713 р. — Адріанопольський договір Росії з Туреччиною

1714 р. — мирний договір між Туреччиною і Польщею. Остаточна ліквідація козацького устрою на Правобережжі

1721 р. — встановлення контролю Синоду російської православної церкви над українськими друкарнями. Заборона друкувати книжки українською мовою

1722—1727 рр. — Перша Малоросійська колегія

1723 р. — Коломацька чолобитна

1727—1734 рр. — гетьманство Д. Апостола

1728 р. — надання гетьману Д. Апостолу «Рішитєльних пунктов»

1732—1734 рр. — спроби ліквідації козацького устрою на Слобожанщині

1734 р. — заснування Нової (Підпільненської) Січі

1734—1739 рр. — російсько-турецька війна

1734—1750 рр. — «Правлінню гетьманського уряду»

Тема VІ. Українські землі в другій половині ХVІІІ ст.

§ 33. Лівобережна та Слобідська Україна. Ліквідація Гетьманщини

1. Яку політику проводила Росія щодо Лівобережної Гетьманщини в першій половині ХVІІІ ст.? 2. Назвіть найбільші виступи проти російського панування на Лівобережжі та Слобожанщині в першій половині ХVІІІ ст.

1. Відновлення Гетьманства 1750 р. По смерті гетьмана Д. Апостола в 1734 р. було заборонено вибори нового гетьмана України, а вся влада в Гетьманщині була передана правлінню гетьманського уряду, який всіляко обмежував і притісняв права козаків. Серед населення Гетьманщини зріло невдоволення.

Сподівання на покращення становища були пов’язані зі сходженням на імператорський престол доньки Петра І Єлизавети Петрівни. Такі сподівання базувалися на тому, що серед оточення імператриці було чимало українців, а О. Розумовський був її фаворитом.

Уже скоро сподівання стали справджуватися. Зміни, що торкнулися Гетьманщини та Слобідської України, були зумовлені не лише особливими відносинами імператриці зі своїм оточенням. До цього штовхали як зовнішні обставини (загроза війн з Османською імперією, Пруссією, а українські землі були джерелом людських і матеріальних ресурсів), так і нагнітання соціальної напруги.

Уже 1742 р. було відновлено київську метрополію. У 1743 р. скасовуються нововведення в Слобідській Україні.

Під час перебування імператриці в Києві (1744 р.) старшина звернулась до неї з проханням дозволити обрати гетьмана. Імператриця не заперечувала, проте конкретних обіцянок не давала. Згідно з розпорядженням Єлизавети в березні 1750 р. в Глухові розширена старшинська рада обрала гетьманом брата О. Розумовського Кирила (1728—1803).

Гетьман К.Розумовський

Постать в історії

Олексій Розумовський походив з родини козака Григорія Розума з Чернігівщини. Дитинство і юність його минали на хуторі Лемеші. Він займався звичними для сільського юнака справами. Але, маючи чудовий голос і музичний слух, час від часу співав у церковному хорі сусіднього села. Улітку 1731 р. ці міста відвідав полковник Ф. Вишневський, який мав набрати хлопчиків для придворного хору імператриці Анни. Зачарований співом Олексія, полковник забирає 22-річного козака до Петербурга. Там сталося несподіване: у вродливого юнака справді закохалась донька Петра І Єлизавета. Звичайно, про офіційний шлюб між ними не могло бути й мови. Олексій прийняв найактивнішу участь в організації перевороту, у результаті якого на престол стала Єлизавета. Здобувши владу, імператриця не забула про О. Розумовського. Своїм указом вона надала йому чин генерал поручика, обер-єгермейстера Імператорського двору, нагородила орденом Андрія Первозванного. Також призначила управителем усіх своїх маєтностей. Через деякий час йому було присвоєно титул графа Римського, а згодом — Російської імперії.

За часів О. Розумовського при імператорському дворі було модне все українське: при дворі грали бандуристи, на бенкетах подавались українські страви. Дедалі більше українців стали призначати на різні адміністративні посади. Не забув Олексій про свого брата Кирила. Взяв його до себе, допоміг здобути освіту — спочатку в Петербурзі, а згодом у Німеччині, Італії, Франції. У 17 років Кирило Розумовський став графом Російської імперії. У 1746 р. він повернувся із за кордону і був призначений президентом Петербурзької академії наук. Цього ж року він одружився на родичці Єлизавети графині Катерині Наришкіній. Згодом К. Розумовському судилося стати останнім гетьманом України.

2. Гетьманство К. Розумовського. Ставши гетьманом, К. Розумовський домігся підпорядкування собі Запорожжя, а згодом Києва. Отримав право самостійно призначати полковників та роздавати землі. Відновив традицію скликання старшинських рад (з’їздів), які набирали значення станово представницького органу. Почалося відновлення Батурина, який знову став гетьманською резиденцією.

Не зважаючи на значний вплив гетьмана та його брата при петербурзькому дворі, такі дії викликали занепокоєння. У 1754 р. з’явилась ціла низка указів, що обмежували владу гетьмана. До К. Розумовського було приставлено радника, заборонено самостійно призначати полковників. Відтепер гетьман міг лише пропонувати кандидатуру. Гетьман був зобов’язаний постійно звітувати про прибутки й видатки Скарбу, скасувати кордони між Україною та Росією, мито на ввезення російських товарів, державні митниці, що давали гетьманському уряду 50 тис. крб. прибутку щороку. У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Гетьманщини Розумовський отримав категоричну відмову.

Козацький однострой

Ці обмеження не зупинили реформаторських поривів гетьмана. Протягом 1760—1763 рр. провадилась судова реформа, що започаткувала розмежування влади за ознакою владних повноважень: на виконавчу й судову. Вищою судовою інстанцією став Генеральний суд, у складі якого, окрім двох генеральних суддів, перебували виборні особи (по одній від полку). У свою чергу, полки (їх налічувалося 10) поділялися на два судові повіти, у яких створювалися земський (для розгляду цивільних справ) і підкоморський (для розгляду межових справ) суди; у кожному полку створювався також гродський (для розгляду кримінальних справ) суд, на чолі якого стояв полковник. Судді обиралися старшиною. Скасовувалися судові функції Генеральної військової канцелярії. Таким чином Гетьманщина мала перетворитися з військової на цивільну державу. Поряд зі змінами в судочинстві, систематизовувалися закони Гетьманщини, що розпочалась ще за Д. Апостола.

К. Розумовський здійснив реформи в армії та освіті. Так, усі козаки відтепер мали однакове озброєння (рушниця, шабля, спис) та уніформу — синій мундир із червоним коміром, білі штани й різнокольорові шапки. Запроваджувалася муштра. Упорядковувалася і вдосконалювалася артилерія. В усіх полках відкривалися школи для навчання козацьких дітей. Гетьман також мав намір відкрити університети в Києві та Батурині. Перший — це оновлена Києво-Могилянська академія.

3. Остаточна ліквідація гетьманства. Діяльність П. Рум’янцева на Лівобережній Україні. У 1761 р. померла імператриця Єлизавета Петрівна. На престол зійшов Петро ІІІ. Пробувши імператором всього декілька місяців, він устиг роздратувати всіх своєю політикою. Проти нього склалася змова, у результаті якої його було усунуто від влади і вбито. Імператрицею була проголошена його дружина Катерина ІІ. К. Розумовський прийняв найактивнішу участь у заколоті, та це не вплинуло на прагнення нової імператриці ліквідувати автономію Гетьманщини. Формальним приводом для скасування Гетьманщини стали дві чолобитні до імператриці, надіслані 1763 р. гетьманом К. Розумовським і представниками козацької старшини. У них йшлося про відновлення давніх прав України (самостійні судову і фінансову системи, землі втрачені з 60-х рр. ХVІІ ст. тощо) та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських.

У Петербурзі це було розцінено як прагнення відділитись від Росії. Розлючена Катерина ІІ була готова віддати гетьмана під суд. Урешті-решт вона запропонувала йому добровільно зректися булави. К. Розумовський змушений був це зробити. Як компенсацію він отримав високий чин генерал фельдмаршала й цілу низку нових маєтностей. 10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні. У наступні роки К. Розумовський жив у російській столиці або за кордоном. Тільки в 1794 р. він повернувся до Батурина, де й помер у 1803 р. (похований у Воскресенській церкві).

Грвф П.Румянцев

Для управління землями колишньої Гетьманщини була створена Друга Малоросійська колегія, яку очолив П. Рум’янцев. Колегія складалася з чотирьох російських чиновників і чотирьох генеральних старшин. Основне завдання колегії полягало в ліквідації українських державних інституцій та утворення натомість російських. Протягом 1765—1768 рр. колегія підпорядкувала собі всі центральні установи Гетьманщини. У геральдичних зображеннях запроваджувався двоголовий орел — герб Російської імперії. У той же час для охорони народних прав П. Рум’янцев запровадив посади присяжних адвокатів при Колегії і Генеральному Суді.

Імператриця Катерина ІІ

У секретній інструкції щодо управління краєм Катерина ІІ настійливо рекомендувала знищити всі залишки української автономії, закріпачити селян, здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки, усіляко збільшувати збір податків.

Першим кроком нового генерал губернатора було проведення в 1765—1767 рр. загальної ревізії земельної власності (Генеральний або Рум’янцевський опис). Були переглянуті й впорядковані податки. Замінено натуральні повинності грошовим податком, сума якого сягнула 250 тис. крб на рік (у 1780 р. вона складала вже 2 млн крб).

Широкомасштабні заходи П. Рум’янцева загальмувала чергова російсько турецька війна 1768—1774 рр.

Певна річ, українці не могли не усвідомлювати того, що відбувається ліквідація автономії. Тому під час виборів у 1767 р. депутатів до Комісії для укладання нового збірника законів Російської імперії (попередній був укладений у 1649 р.) та її роботи депутати від козацької старшини, шляхти, духівництва, козаків і міщан зажадали поновити чинність україно-російського договору 1654 р., відновити гетьманську владу тощо. Серед тих, хто відстоював права України, виділявся лубенський депутат Григорій Полетика. Але комісія, не зумівши виробити якогось реального документу, у 1774 р. була розпущена, а імператриця остаточно перебрала на себе видання законів імперії.

4. Скасування козацького устрою на Слобожанщині. Ліквідація решток автономного устрою Гетьманщини. У серпні 1765 р. Катерина ІІ видала указ про скасування полкового устрою й створення Слобідсько Української губернії. Замість п’яти козацьких полків було сформовано п’ять гусарських. Місцеві козаки були позбавлені прав і привілеїв й перетворювалися на «військових обивателів».У 1780 р. замість Слобідсько Української губернії утворюється Харківське намісництво.

У вересні 1781 р. скасовується полковий адміністративно територіальний поділ і Гетьманщина, яка перетворюється у Малоросійське генерал губернаторство в складі трьох губерній (намісництв) — Київської, Чернігівської та Новгород Сіверської. У губернських центрах і повітових містах створюються російські адміністративні та судові установи.

Поряд з адміністративно територіальними змінами царський уряд переймався проблемою втечі українських селян. У травні 1783 р. було прийнято указ про остаточне прикріплення селян до місць їхнього проживання. Цим самим було узаконене кріпосне право на Лівобережжі та Слобожанщині.

9 липня 1783 р. дійшла черга й до української армії: замість десяти козацьких і трьох компанійських полків формуються десять кінних карабінерських полків російської армії. Строк служби складав шість років. Козацька старшина отримувала російські офіцерські звання, а козаки перетворювалися на державних селян.

Таким чином на початок 80-х рр. XVIII ст. було остаточно ліквідовано Українську державу. Українські прапори, гармати, печатки вивозились до Петербурга. Її адміністративно територіальний устрій, судова система, соціальний склад були в основному уніфіковані з рештою регіонів Російської імперії. В історії України починається новий період — період становлення нової національної ідеї розгортання боротьби за відновлення Української держави.

Висновки

— На гетьманування К. Розумовського (1750—1764 рр.) припадає останній період існування Гетьманщини у складі Російської імперії.

— У 1764 р. імператриця Катерина ІІ скасовує гетьманство, а протягом наступних 20 років, щоб не викликати заворушень, вона ліквідувала автономію Гетьманщини, Слобідської України, а також знищила Запорозьку Січ.

Запитання і завдання

1. Коли було відновлено гетьманство в Україні? Хто був останнім гетьманом? 2. Назвіть реформи, здійснені гетьманом К. Розумовським. 3. Хто очолював Другу Малоросійську колегію? Які заходи були нею здійснені? 4. Коли був ліквідований автономний статус Слобожанщини?

6. Охарактеризуйте реформаторську діяльність К. Розумовського. 7. Чим було зумовлено стримування реформаторської активності останнього гетьмана? 8. Чим обернулася для українського народу ліквідація автономії Гетьманщини і Слобожанщини? 9. Яке історичне значення української козацької держави — Гетьманщини?

10. З’ясуйте причини ліквідації гетьманства. 11. Складіть розгорнутий план відповіді: «Ліквідація гетьманства і решток автономії України».

12. Як ви вважаєте, чи могла Україна вибрати незалежність за правління К. Розумовського?

§ 34—35. Правобережжя і західноукраїнські землі в другій половині ХVІІІ ст. Національно визвольна боротьба українського народу

1. Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст.? 2. Що таке національно­визвольна боротьба? 3. Які країни у другій половині ХVІІ — першій половині ХVІІІ ст. прагнули включити Правобережжя і західноукраїнські землі до свого складу?

1. Соціально політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно визвольної боротьби. У 30—60-х рр. ХVІІІ ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків.

Повернувши собі Правобережжя наприкінці ХVІІ ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку ХVІІІ ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Ревуцьких та ін.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи і звільняли їх від усіляких повинностей строком на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджувалися до життя. По закінченню терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5—6 днів на тиждень.

Крім соціального гноблення поляки знову почали утиски щодо православ’я.

Посилення панщини та національно релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками.

Дата добавления: 2015-05-22