Запитання і завдання. 1. За яких обставин і коли відродилося козацтво на Правобережжі?

1. За яких обставин і коли відродилося козацтво на Правобережжі? 2. Назвіть причини національно визвольного повстання на Правобережжі в 1702—1704 рр. 3. Розкажіть про перебіг повстання. За яких обставин і як воно було придушене? 4. Коли польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацького устрою на Правобережжі? Коли ця ухвала була здійснена?

5. Яку мету переслідував польський уряд, узаконюючи козацький устрій на Правобережжі? 6. За що боролися учасники національно­визвольного повстання на Правобережжі 1702—1704 рр.? 7. Яка роль І. Мазепи у подіях 1702—1704 рр. на Правобережжі?

8. Покажіть на карті території, охоплені повстанням 1702—1704 рр., та місця його основних подій. 9. Складіть історичний портрет С. Палія.

10. Чому національно визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 рр. називали «Другою Хмельниччиною»? Що спільного й відмінного між ним і подіями національно визвольної війни під проводом Б. Хмельницького?

§ 30. Україна в подіях Північної війни

1. Якими були причини Північної війни? 2. Яку політику проводив гетьман І. Мазепа до 1708 р.?

1. Гетьманщина в умовах Північної війни Росії зі Швецією (1700—1721 рр.). Із 1700 р. Росія вела Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на території Московії, Прибалтики, Речі Посполитої, відстоюючи інтереси царя. Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом і самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, доріг, фортець та інших укріплень. Із 1706 р. Гетьманщина мусила також утримувати в ряді міст московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Московією.

2. Перехід І. Мазепи на бік Карла ХІІ. Узявши за мету звільнення Гетьманщини з під влади Московії, I. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII.

У 1708 р. Карл ХІІ з 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Він вів із собою. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Левенгаупт з 16-тисячним військом та важкою артилерією. Шлях на Москву був перекритий великими залогами російських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл ХІІ, віддаючи перевагу маневреній війні, вирішив здійснити обхід через Білорусію. Але через погані дороги, вороже ставлення місцевого населення і дії партизанів шведська армія втратила потрібну рухливість. Ударом по шведах став розгром росіянами армії Левенгаупта поблизу села Лісне у Білорусії. Після цього шведський король рушив в Україну, де сподівався на допомогу І. Мазепи.

Мазепа іі Карл ХІІ

Коли шведський король перетнув кордон Гетьманщини, то І. Мазепа ні у воєнному, ні в політичному відношенні не був готовий зустріти Карла ХІІ як свого союзника. Гетьман опинився перед вибором, чи стати на бік шведів, чи залишитися на боці Петра І. 4 листопада 1708 р. гетьман прийняв остаточне рішення стати на бік Карла ХІІ і, залишивши у Батурині 3-тисячну залогу, із 4-тисячним загоном козаків рушив до ставки Карла ХІІ. Коли Мазепа розкрив козакам свої наміри, то багато козаків його залишили, оскільки не зрозуміли несподіваної зміни поглядів гетьмана, який напередодні закликав бути вірними російському цареві й боротися зі шведами. Основна маса українського населення розглядала шведів як загарбників. Також далася взнаки непопулярна соціальна політика гетьмана в попередні роки.

Дізнавшись про це, Петро І діяв швидко і рішуче. Він наказав О. Меншикову розгромити гетьманську столицю Батурин, де були великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний хід у місто. Через нього російські війська проникли в місто і вчинили погром. Місто було спалене, а населення знищене.

І. Мазепу було оголошено зрадником. На старшинській раді у Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708—1722 рр.). Крім того, Петро І звернувся до населення бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки і гроші. Через кілька днів більшість старшини залишили Мазепу, підписали присягу на вірність царю і визнали гетьманом Скоропадського.

Гетьман І.Скоропадський

Незважаючи на це, до Мазепи і Карла ХІІ приєднався кошовий отаман Кость Гордієнко з частиною запорожців.

8 квітня 1709 р. Мазепа і Гордієнко підписали угоду з Карлом XII, яка передбачала утворення на українських землях, що перебували у складі Росії, князівства, під формальною протекцією Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не піднімалося, оскільки шведський король визнавав їх частиною Польщі. Та цим планам не судилося здійснитися.

Петро І продовжував каральні заходи в Україні. У квітні 1709 р. російські війська під командуванням П. Яковлева здійснила каральний похід на Січ, у результаті якого вона була знищена. Лише небагатьом запорожцям вдалося врятуватися.

Цікаво знати

Після погрому Січі запорожці заснували Кам’янську Січ, сподіваючись незабаром повернутися на старі місця. Але в 1711 р. російські війська зруйнували її. Частина запорожців знайшла притулок у володіннях хана — урочищі Олешки поряд із Кардашинським лиманом, де створили ще одну Січ. Оскільки козакам заборонили звести укріплення й мати гармати, вони виявилися беззахисними перед свавіллям татар попри позитивне ставлення до них хана. Матеріальне становище козаків Олешківської Січі було значно гіршим, аніж на Запорожжі, що породжувало невдоволення. У 1728 р. збурені козаки під проводом Івана Гусака заарештували кошового К. Гордієнка, спалили будівлі і рушили на місце Чортомлицької Січі. Але російський уряд категорично заборонив їм відродити Січ. Зазнавши невдачі, козаки повернулися у володіння кримського хана й оселилися на місці Кам’янської Січі. У 1733 р. помирає К. Гордієнко — непримиренний ворог Російської імперії. Цього ж року, в умовах загострення відносин з Туреччиною, російська імператриця пробачила «провину» запорожцям і дозволила їм повернутися. У 1734 р. козаки заснували Нову Січ, що проіснувала до 1775 р.

3. Полтавська битва. Смерть І. Мазепи. На той час основні сили шведів підійшли до Полтави, яка лежала на перехресті шляхів, що вели на Слобожанщину, Запорожжя і далі на Моску й Крим. Тут були зосереджені великі припаси, яких украй не вистачало шведам. Залога міста, що складалася з козаків і російських солдат, відмовилася здатися. Облога міста тривала три місяці, шведи, які мали лише чотири гармати, не могли зламати опір захисників. Тим часом до Полтави підійшли головні сили росіян. Вирішальна битва Північної війни відбулася 8 липня (27 червня) 1709 р. під Полтавою і завершилася поразкою шведів.

Полтавська битва

Після поразки І. Мазепа й Карл ХІІ утекли в турецькі володіння. Своєму послу в Стамбулі Толстому Петро І доручив підкупити великого візира, якому було обіцяно 300 тисяч талярів за видачу Мазепи. Ця звістка схвилювала Мазепу. Такий перебіг подій остаточно підірвав слабке здоров’я гетьмана, і 22 серпня 1709 р. він помер. Його тіло відвезли в Ясси і там, у колі військової старшини і самого короля Карла ХІІ, поховали в міському монастирі.

4. Гетьман Пилип Орлик. Конституція П. Орлика. 16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада. Новим гетьманом було обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи генерального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672—1742 рр.). Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції).

П.Орлик

Постать в історії

Пилип Орлик походив з давнього чеського роду. Його батько загинув у війні з Туреччиною. Навчався Орлик спочатку в єзуїтській колегії у Вільно, а потім у Києво-Могилянському колегіумі. Був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. Займав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим писарем і найближчим радником гетьмана Мазепи.

Під час козацької ради 16 квітня було прийнято написаний ним документ «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ отримав назву «Конституція Пилипа Орлика»). Це була угода між старшиною і запорозькими козаками, з одного боку, та гетьманом — з іншого.

Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу.

Схвалення Конституції П.Орлика

Рукопис «Конституції…»

Цікаво знати

Документ складався із вступу й 16 статей. У ньому проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої; обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством; територія України визначалася Зборівським договором 1649 р.; козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров’ї; при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік — на Різдво, Великдень, Покрову; справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядав генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі; встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом; спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Таким чином, проголосивши фактично республіканський політичний устрій Української держави, «Конституція Пилипа Орлика» стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі.

Конституція обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної Ради. У ній були закладені підвалини принципу розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади, впроваджувалась виборність посад.

Зміст документа відповідав інтересам козацької старшини, яка завдяки послабленню гетьманської влади отримала можливість більшої участі в державному управлінні. «Конституція Пилипа Орлика» до 1714 р. діяла на тій частині Правобережної України, де зберігався військово територіальний полковий устрій.

Подальші дії П. Орлика були спрямовані на створення коаліції, для звільнення України з під російської влади. Він уклав угоду з кримським ханом Девлет Гіреєм, шведським королем Карлом ХІІ, прибічниками поваленого польського короля Станіслава Лєщинського. Угоди передбачали спільне визволення Гетьманщини й Слобожанщини. До цієї коаліції приєдналась Туреччина, яка 20 листопада 1710 р. оголосила війну Росії. За спільним планом союзників передбачалось здійснити військову експедицію з метою звільнення Правобережної України.

На початку 1711 р. хан із 40-тисячною ордою та 2 тисячами запорожців вирушив на Слобідську Україну. Не досягнувши там воєнного успіху, він із 12 тисячами захоплених бранців повернувся у Крим. Тим часом Орлик із 5 тисячами запорожців, 20—30-тисячною татарською ордою і загоном поляків рушив на Правобережжя. Він здобув Немирів, Брацлав, Вінницю і взяв в облогу Білу Церкву. До нього приєдналося близько 11 тисяч місцевих козаків на чолі з Самусем. Однак, коли прийшла звістка про наближення російських військ, татари припинили облогу і розпочали брати ясир (10 тисяч жителів). Місцеві козаки залишили гетьмана і кинулись рятувати своїх близьких. З Орликом мало хто залишився, він був змушений припинити похід і з невеликим загоном прибічників повернувся до Бендер. Козаки Самуся відмовилися відступити і продовжили боротьбу. Вирішальна битва з російськими і польськими військами відбулася при обороні Богуслава. Самусь та його прихильники потрапили в полон і були заслані до Сибіру.

Після невдалого походу Орлика на Правобережжя царський уряд аж до 1714 р. «зганяв» тамтешнє населення на Лівобережжя з метою позбавити Орлика будь-якої підтримки.

Улітку 1711 р. Петро І розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії. Російська армія вирушила до Молдавії, де її володар підняв антитурецьке повстання.

8—9 липня 1711 р. відбулася вирішальна битва біля р. Прут. Армія Петра І була оточена турецьким військом, і їй загрожувала капітуляція. Петро І вирвався з оточення, лише дякуючи підкупу та великим політичним поступкам.

За Прутським мирним договором 1711 р. російська сторона повертала Туреччині Азов, знищувала свої фортеці, нещодавно збудовані на Запорожжі, і зобов’язувалася не втручатися в проблеми Речі Посполитої.

Окремий пункт стосувався українських земель, від яких Росія повинна була відмовитися і повернути під протекторат Кримського ханства і Туреччини. Проте його сформулювали дуже нечітко і було незрозуміло, чи мова йде про Запорожжя, Правобережжя або всю Гетьманщину.

Росія з виконанням умов договору зволікала. Зрештою наприкінці 1711 р. Туреччина висунула російській стороні вимогу передати всю Наддніпрянську Україну з Києвом під її протекторат відповідно до умов Прутського миру. Росія відмовилася це зробити. У результаті переговорів при сприянні англійського і голландського послів було досягнуто домовленості, що росіяни відмовляються від Правобережжя (окрім Києва з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кодаком), а турки — не висувають претензій на інші запорозькі землі та Лівобережну Україну. Ці домовленості були зафіксовані в російсько турецькому договорі, підписаному в квітні 1712 р. та Адріанопольському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася знову розділеною. Влада ж Орлика над Правобережною Україною, отримана згідно із султанським указом, була нетривалою. У квітні 1714 р. між Туреччиною й Польщею було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею. У червні 1714 р. Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався створити нову антиросійську коаліцію.

На запрошення Карла XII Пилип Орлик зі своїми прибічниками прибув до Швеції. У 1720 р. перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. Однак політичної підтримки своїх планів у правителів європейських держав не знайшов.

Після підписання російсько шведського Ніштадського мирного договору 1721 р. на перебування українських політичних емігрантів в усіх європейських столицях дивилися як на небажане.

У 1722 р. Орлик був змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив 20 останніх років. Усі його дипломатичні зусилля виявились марними.

Висновки

— Північна війна лягла важким тягарем на плечі українського народу. У таких умовах проти політики царя виступив гетьман І. Мазепа.

— Гетьман у своїх діях покладався на хитрість, розрахунок та інтриги, а не на героїзм та відданість народу та його провідників. Поразка шведів у битві під Полтавою стала і поразкою планів гетьмана на здобуття незалежності України.

— Заслугою гетьмана І. Мазепи стало те, що він створив прецедент виступу української еліти проти російського центру.

— Царська влада доклала всіх зусиль, щоб витравити пам’ять про гетьмана в українському народі. Йому було проголошено анафему. «Мазепинством» став називатися в Російській імперії український національно-визвольний рух.

— Заслугою гетьмана стало те, що він створив прецедент виступу української еліти проти російського центру.

— Поразкою завершилися й спроби П. Орлика відновити Козацьку державу, поява якої на карті Європи не входила в плани тодішніх володарів Європи. Проте, завдяки діяльності П. Орлика в європейських дипломатичних колах стали краще уявляти складнощі політичної ситуації на українських землях і прагнення українців.

— П. Орлик збагатив українську і світову історію першою конституцією в сучасному розумінні цього слова.

Дата добавления: 2015-05-22