П. Гулак-артемовський

Перу письменника Григорія Квітку-Основ’яненка (1778–1843) належали повісті «Пан Халявський», «Українські дипломати», «Маруся», п’єси «Сватан ня на Гончарівці», «Шельменко – волосний писар» та інші твори. Характер його творів різний. Були такі, в яких автор глузував, але без злоби, з хиб людської натури, і такі, де він заглиблювався у гірки реалії життя українського села. Серед останніх – повість «Сердешна Оксана», де він розповів про долю сільської дівчини, яку занапастив російський капітан. Високо цінував творчість письменника Шевченко, який присвятив йому свою поему «До Основ’яненка».

Вершиною розвитку української літератури стала творчість Тараса Шевченка (1814–1861). Завдяки своєму неперевершеному таланту він став не лише класиком української літератури, а й національною гордістю українського народу. Писати вірші Шевченко розпочав у другій половині 30-х рр. У 1840 р. в Петербурзі вийшла його збірка поезій «Кобзар», а 1841 р. – найбільша історична поема «Гайдамаки». Написана в 1843–1845 рр. збірка поезій «Три літа» містила твори, які важили найбільше для українського національного життя. У них Шевченко рішуче й гостро виступив проти соціально-національного гноблення народу, картав своїм вогненним словом усіх кривдників народу – панів, царів, тиранів, «розпинателів народних». Цей протест став головною причиною розправи російського царизму з поетом. Поетична творчість протягом цих трьох років стала вершиною Шевченка як українського національного поета. Серед творів, написаних у наступні роки, є не лише вірші, а й прозові (повісті «Музикант», «Художник», «Близнята», «Капітанша» та ін.) і драма «Назар Стодоля». Наприкінці життя Шевченко створив низку поезій, які стали високими зразками любовної та пейзажної лірики.

Дата добавления: 2015-05-22