Реферат. 1. Генеза та еволюція українського козацтва

ІНДЗ

План

1. Генеза та еволюція українського козацтва.

2. Цивілізаційна типологія українського козацтва та його світові аналоги.

3. Система ціннісних орієнтацій та політичний світогляд козацтва.

4. Військова організація та військове мистецтво українського козацтва.

Скласти періодизацію основних періодів козацької історії.

Козацтво на Уманщині.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючи відповідь на перше питання, потрібно висвітлити проблему походження українського козацтва. В першу чергу доцільно пригадати про походження самої назви. А потім нагадати існуючі трактування походження та змісту козацтва. Одні вважали їх за походженням тюркськими чи турецько-татарськими, з різними варіаціями версій половецько-хижацької, сарматської і навіть скіфської, а найпоширенішої хозарської (Г.Грабянка), татарської (М.Костомаров), інші доводили походження українських козаків від черкесів (М.Карамзін, М.Погодін), були й версії еллінського, русинського походження тощо. Та найобгрунтованішою видається концепція автохтонного походження козаків унаслідок масових втеч українського населення на вільні незаселені землі (М.Грушевський, Д.Яворницький).

Визначаючи причини виникнення козацтва, потрібно підкреслювати їх комплексний характер. Поява козацтва була зумовлена економічними, політичними, військово-стратегічними і соціальними чинниками.

Формування козацтва як стану було процесом складним і довготривалим. За словами М.Грушевського, тільки на межі ХVІ-ХVІІ ст. козацтво переросло в окрему станову групу зі своїми особливими інтересами, економічними й суспільними прерогативами.

Козацтво розвивалось на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалась і змінювалася. Школу козацтва (особливо запорозького) проходили представники різних категорій населення українських земель – бояр, шляхти, міщан, селян. В період козакування змінювались традиційні стереотипи і формувалось нове світобачення.

Обставини життя козаків поставили їх перед необхідністю самореалізації – створення добре організованого та об’єднаного метою первинного осередку, здатного саморозвиватися та вдосконалюватися. Такий осередок еволюціонував від загону-ватаги до військово-політичного утворення – Запорозької Січі. В свою чергу, Січ стала тим додатковим фактором, що істотно вплинув на подальшу еволюцію козацтва.

На еволюцію козацтва впливало його втягнення у визвольному русі. Це сприятливо позначилося на формуванні суспільної, зокрема політичної свідомості козацтва. Участь у визвольному русі дала можливість козакам вийти в авангард численних народних повстань і виступів, завоювати заслужений авторитет. Та рубіжною віхою на шляху розвитку козацтва були події Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. (кількісне зростання козацтва, а в окремих регіонах перетворення його на основну групу населення; якісні зміни в його становищі).

В другій половині ХVІІ - ХVІІІ ст. козацтво поступово почало втрачати свій господарський та суспільно-політичний потенціал.

У другому питанні необхідно показати, що козацтво як суспільне явище не було поодиноким, а мало відповідні аналоги в інших країнах у різні історичні періоди. Це були: міліція в Стародавньому Римі (за принципами формування збройних сил); військово-рицарські ордени раннього середньовіччя; хорватські граничари; секеї та гайдуки в Угорщині; каруци в Трансільванії та Угорщині; донські козаки. Ці спільноти на різних ділянках Великого Кордону були прямими аналогами українського козацтва. Аналогом українського козацтва в середньовічній Європі було рицарство.

Відповідь на третє питання має включати такі аспекти: формування системи політичних цінностей козацької громади та їх укорінення в суспільну свідомість; орієнтація козацької еліти на політичну систему та суспільно-політичний устрій Української держави; самовизначення старшини щодо національних політичних інституцій; правові погляди та конституційні ідеї козацької старшини.

Говорячи про систему цінностей, варто пам’ятати, що це сукупність бажань, установок і устремлінь, цілей і проектів, нормативів поведінки, ідейних переконань тощо. Козацтво у своєму побуті та діяльності керувалось такими цінностями, як свобода, рівність, братерство, боротьба з невірними, визволення християнських невільників, захист немічних тощо. Поряд із такими цінностями громадянського спрямування вважались такі політичні ціннісні категорії, як рицарська гідність, вшанування волі громади, козацьких прав і вольностей, любов до вітчизни, служіння спільному благу, боротьба проти ворогів православ’я тощо.

Розкриваючи четверте питання, доцільно матеріал викладати за хронологічним принципом, зокрема козацьке військо до середини ХVІІІ ст.; воєнна справа українського козацтва періоду Хмельниччини; козацьке військо періоду «Руїни» 60-70 рр. ХVІІ ст.; козацьке військо у війнах останньої чверті ХVІІІ ст.; українське козацьке військо в період Північної війни та організаційних реформ 30-60 рр. ХVІІІ ст.

На початку відповіді доцільно підкреслити, що відсутність власної державності означала передовсім відсутність державної підтримки у створенні українських збройних сил. За цих умов козацтво постало як результат самоорганізаційних зусиль українського народу. В козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. В ході відповіді на це питання потрібно пояснити: 1) чому формування легкої кінноти в Україні було неможливе?; 2) що таке табір?; 3) що таке вовчі ями?; 4) чому козацька артилерія була малокаліберною?; 5) що собою являла прикордонна служба?; 6) що таке лава, галас, розгардіяш?

Новим етапом розвитку військового мистецтва українського козацтва стала Визвольна війна середини ХVІІ ст. Б.Хмельницький втілив у життя свою стратегію наступу й удару. Активні наступальні дії українських військ, вміла організація бою і взаємодія всіх родів військ, у т.ч. й легкої татарської кінноти, обумовили нищівні поразки польських військ і відродження Української держави, що позитивно впливало на розвиток військового мистецтва українського козацтва. В ході військових дій воно відточувалося і вдосконалювалося.

Поступова втрата державності та агресія Росії, Польщі, Туреччини негативно позначилось і на військовому мистецтві козацтва. Козацтво поступово ліквідовувалось, або підпорядковувалось російському командуванню. Останнє прагнуло перетворити його на другорядний складник російської армії. Використання царським урядом козаків на земляних роботах підривало бойовий дух козацтва.

З кінця ХVІІ ст. козацьке військо прийнято вважати переважно кінним. У ньому панівне становище займає кіннота, придатна лише для ведення розвідки, переслідування противника, для несення сторожової служби. Російське командування використовувало козацьку кавалерію в авангардних боях. Козацькі піхотні підрозділи існували й у ХVІІІ ст., але їх кількість і можливості зумовлялись матеріальним станом українського козацтва. Перетворившись із могутнього європейського рівня армії в окремий рід військ (кавалерію) з обмеженими можливостями, козацьке військо у ХVІІІ ст. не могло самостійно вести великомасштабні бойові операції. Лише у розвідці, в рейдах на морі вони могли виявити певну самостійність, а цього виявлялось недостатньо для розвитку козацьких традицій ведення війни. У другій половині ХVІІІ ст. після ліквідації російським урядом українського козацтва можливості для розвитку його самобутнього і оригінального військового мистецтва були вичерпані. Та попри все, витворене козацтвом військове мистецтво позитивно вплинуло на розвиток європейської військової науки.

У загальному підсумку варто відзначити, що козацтво як виняткове і незвичайне явище було породжене цілою низкою факторів геополітичного, соціально-економічного та культурного розвитку українського суспільства. Як феноменальне явище української історії, воно еволюціонізувало від загонів-ватаг до окремого суспільного стану, витворивши державу, культуру та оригінальне військове мистецтво. І хоч воно мало відповідні аналоги, все ж воно було явищем самобутнім і неперевершеним.

Література:

1. Бодров Ю.І. Історія Уманського козацького полку. – К., 2001. – 280 с.

2. Запорожці: До історії козацької культури / Упорядк. тексту, передм. І. Кравченка. – К., 1993. – С. 96-394.

3. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості (Матеріали міжнародної наукової конференції). – К., 1997. – 375 с.

4. Історія українського війська / Авт. І. Крип’якевич та ін. – Львів, 1992. – С. 133-293.

5. Історія українського козацтва. Нариси у двох томах / Рекл.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К., 2006. – Т. 1. – С. 5-227; 471-531.

6. Мицик Ю.А. Умань козацька і гайдамацька. – К., 2002. – С. 3-109.

7. Наливайко Д. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках). – К., 1992. – 495 с.

8. Народна пам’ять про козацтво. – Запоріжжя, 1991. – 160 с.

9. Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорозького (Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI – середини XVIII ст.). – К., 1991. – 252 с.

10. Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті // УІЖ. – № 5. – С. 61-73.

11. Стороженко Іван. Великий кордон і українське козацтво кінця XV – середини XVIІ ст. // КС. – 2006. - № 1. – С.31-46.

12. Стороженко Іван. Дике поле кінця ХІУ – середини XVIІ ст. як складова частина Великого Кордону України // КС. – 2006. – № 2. – С. 12-21.

13. Щербак В.О. Козацтво в класово-становій структурі українського суспільства (друга половина XV – середина XVIІ ст.) // УІЖ. – 1991. – № 11. – С. 43-53.

14. Щербак В.О. Козацтво і православ’я // КС. – 1993. – № 5. – С. 71-77.

15. Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVIII ст. – К., 2000. – 300 с.

16. Щербак В.О.Джерела формування українського козацтва // УІЖ. – 1994. – № 2-3. – С. 75-84.

17. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1990. – Т. 1-2-3.

Дата добавления: 2015-05-22