Бронзовий вік

Л о

Трипільська культура

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від

Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Се­редньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культу­ра розвивалася протягом IV— III тис. до н. є. і до­сягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву отримала від дослідженого наприкін. X —IX ст. ук­раїнським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

Утворилася Трипільська культура на основі давні­ших автохтонних (з грец. — місцевих, корінних) куль­тур та неолітичних культур Балкано-Дунайського ре­гіону і несла'в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Євро­пи. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Три­пільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена Трипільської культури жили у поселен­нях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кілько­ма концентричними колами. В основному це були ро­дові або- племінні тривалі поселення, що нараховува­ли кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чоти­рикутники правильної форми. У землю вбивали ду­бові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, до­лівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже існу­вала квартальна забудова, багато будинків споруджу­вали дво- і навіть триповерховими. Фактично — це давні протоміста зі значною кількістю мешканців.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні ро­дові відносини. Основною ланкою трипільського су­спільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утво­рювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етногра­фічні особливості.

Основним заняттям трипільців було землеробство.
Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-го­
родні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою
з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ра­
лом. Під час археологічних розкопок трипільських по­
селень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'я­
ною вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли
зерно на борошно.,

Трипільці розводили переважно велику й дрібну ро­гату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяг­лова сила використовувалися бики, якими орали поля. їх запрягали у візки, можливо сани.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбар­ство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племе­на вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та худож­нього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією ви­готовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, ви­готовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, черво­ного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим викорис­товувався і культовий посуд.

Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створен­ня яких пов'язували з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно, з Малої Азії і став основою поши­реного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тер­нопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматсрі Оранти, відомої в Серед­земномор'ї. Існує припущення, що трипільці мали свою писемність.

За етнографічними ознаками трипільська культу­ра дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. На-

решті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я. Це дало змогу висунути й роз­винути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

На зміну мідно-кам'яному вікові прийшов бронзовий (II — поч. І тис. до н. є.), істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи — першого штучно створе­ного людиною металевого сплаву. У сучасних межах України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзо-плавильного. Виникли місцеві центри металургії та об­робки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру.

Із зростанням продуктивності землеробства і скотар­ства, розвитком металургії з'являється надлишок про­дуктів, що зосереджується в руках окремих, родових груп або племінної верхівки. Все це спричиняє визрівання як внутрішніх, так і зовнішньоплемінних соціальних су­перечностей. Почала швидко вдосконалюватися зброя, зводяться укріплені поселення. Очевидно, необхідність захисту окремих груп населення від нападів сусідів спо­нукала до консолідації племен на рівні союзів.

Помітні зрушення відбуваються і у сфері розвитку позитивних знань, образотворчого мистецтва, всієї ду­ховної культури. Виникає монументальна кам'яна ан­тропоморфна скульптура, ускладнюється система релігійних вірувань, з'являються зародки майбутнього письма — піктограми.

Дата добавления: 2015-05-22