Теорії походження Русі

«Норманісти» вважали, що як державність, так і саму назву «Русь» на київські землі принесли варя­ги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави вели актив­ну військову, торгову й політичну діяльність. «Анти-норманісти» рішуче заперечували проти абсолютизації «варязького фактора» в становленні державності русів і підкреслювали, що слово «Русь» є слов'янського по­ходження і жодним чином не стосується варягів.

Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та А. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення «Повісті временних літ», де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. До­рошенко, Є. Маланюк та ін.

Антинорманську концепцію започаткував російський вчений М. Ломоносов, який написав німецьким істори-

кам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої ж думки дотримували­ся більшість українських істориків, зокрема М. Косто­маров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій.

Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX —XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили кня­зівську династію (за іншою версією, це були не норма­ни, а представники слов'янських племен рериків, або ободритів, з Південної Прибалтики). Однак вони не були засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кож­ному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на українських зем­лях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним та три­валим, і йшов у рамках загальноєвропейської держа­вотворчої традиції. Його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — поч. VII ст.).

Так само хибною, на думку сучасних істориків, є теза про скандинавське коріння терміна «Русь». Цей етнонім має місцеве походження і тісно пов'язаний з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні (окре­мі дослідники виводять його назву від імені одного з кельтських (галльських) племен гиіНепі (русини), яке нібито в IV ст. прийшло на землі полян). З VII ст. він перейшов на групу східнослов'янських племен Серед­нього Подніпров'я і став їх самоназвою, що підтвер­джується джерелами VIII —IX ст.

Поняття «Русь» та «Руська земля» вживаються літо­писцем спочатку для порівняно невеликого регіону Се­редньої Наддніпрянщини, що охоплював Київщину, Чер­нігівщину, Переяславщину. Згодом, із розширенням Дав­ньоруської держави і входженням до її складу всіх східнослов'янських племен, термін «Руська земля» поши­рився на всю територію їх розселення від Чорного моря до Білого і від Карпат до Волго-Окського межиріччя.

Занепадом державності на українських землях ско­ристалися володимиро-суздальські, а згодом і москов­ські КНЯЗІ, ЯКІ, ЯК підмітив український дослідник

Дата добавления: 2015-05-22