Володимир Великий

Князювання Володимира (980—1015), одного з най­визначніших державних діячів, розпочалося в скрутні для Русі часи. Країна була знесилена постійними війна-

ми Святослава та міжкнязівськими чварами; завою­вання у Причорномор'ї та на Балканах були втрачені; договір 971 р. позбавляв Київ переваг у відносинах з Візантією; печенізька навала спустошувала південні землі, безпосередньо загрожуючи столиці. Як наслідок, у суспільстві активізувалися відцентрові тенденції. Тому новий правитель спрямовує свої зусилля на зміцнен­ня внутрішнього становища держави, добившись на цьому поприщі значних успіхів. Ще під час походу проти Ярополка він приєднав Полоцьку землю, вбив­ши місцевого князя Рогволда і взявши за дружину його дочку Рогніду. У 981 р. Володимир виступив проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, зайняв Перемишль, Червень та інші порубіжні міста на заході, де проживали дуліби та хорвати, а згодом і Закарпаття (992); у 982 — 984 рр. придушив на півночі повстання в'ятичів і радимичів, підпорядкувавши їх владі Києва. У той час фактично завершується трива­лий процес формування державної території, яка в основному збігалася з етнічним розселенням східних слов'ян. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході — Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі — Чудського, Ла­дозького, Онезького озер, на півдні — Дону, Росі, Сули, Південного Бугу. До ЇЇ складу входило близько два­дцяти різних земель, племен, серед яких були і слов'ян­ські, і угро-фінські, і тюркські.

Ставши правителем величезної країни, князь Воло­димир, замість далеких походів, зосередив увагу на за­хисті власних кордонів. Зокрема він давав належну відсіч агресивним балтським племенам ятвягів (983), волзьким болгарам (985), полякам (981, 990, 992), які зазіхали на руські землі. Щоб забезпечити західний кордон, заснував над Бугом місто, назване його іменем — Володимир (Волинський). Та найбільшою загрозою для Русі були печеніги. Протягом майже всього правлін­ня у Києві Володимир вів наполегливу і виснажливу боротьбу проти незліченних печенізьких орд, які кочу­вали у Північному Причорномор'ї. Вони постійно втор­галися на південноруські землі, вбивали і забирали в полон тисячі людей, витоптували посіви, грабували і

спалювали села і міста. Джерела повідомляють про сім переможних великих війн Володимира з печенігами, які принесли йому військову славу. Для захисту від кочів­ників на південних рубежах Київської держави напри-кін. X — у першій пол. XI ст. була також створена величезна за розмахом, складна і розгалужена система гігантських земляних валів з добротними дубовими частоколами на них, фортець, укріплених міст по річках Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі й Сулі, яка простягалася майже на тисячу кілометрів (т. зв. Змієві Вали).

Поряд зі зміцненням кордонів Київської Русі Воло­димир розгортає широку програму реформ, метою яких було посилення великокнязівської влади та внутріш­ньої консолідації країни. Одною з найважливіших була адміністративна реформа (бл. 988 р.), спрямова­на на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі довкола найбільших міст. Туди призначали вряду-вати синів великого князя або його довірених осіб — посадників, які в свою чергу створювали місцевий апа­рат управління. Усього таких уділів було вісім: Новго­род, Полоцьк, Турів, Володимир-Волинський, Тмутара-кань, Ростов, Муром та Деревська земля з центром у Пінську. Київ, Чернігів і Переяслав становили вели­кокнязівський домен. Удільні намісники безпосередньо залежали від великого князя і виконували його волю. Так Володимир усунув від влади племінних князів та представників могутніх боярських кланів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Сепаратизм місце­вої верхівки було подолано, Київська Русь стає об'єдна­ною державою, в якій родоплемінний поділ суспільства поступається місцем територіальному.

Значне місце як у посиленні обороноздатності краї­ни, так і в зміцненні особистої влади великого князя посідала військова реформа. Вона спрямовувалася на ліквідацію «племінних» збройних формувань і замі­ну їх загальнодержавною системою оборони. Також було запроваджено феодальну організацію війська, коли зе­мельні володіння (бенефіції) надавалися за умови не­сення служби. Це сприяло залученню нових сил із на­родного середовища, які стали опорою князівської вла-

Дата добавления: 2015-05-22