Монголо-татарська навала. Монгольська держава сформувалася в кін

Монгольська держава сформувалася в кін. XII ст. Розрізнені племена об'єднав хан Темучин. Обраний у 1206 р. верховним правителем усієї Монголії — Чин-гісханом, він почав великі завойовницькі походи. Підко-

с*>

ривши Китай, вирушив у Середню Азію та на Кавказ. Полководці Чингісхана захопили Хорезм, Азербайджан, Грузію. Десятки держав і тисячі міст було розорено. У 1223 р. на річці Калці {біля теперішнього Маріуполя) сталося перше збройне зіткнення монголів із ру­сичами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і спільно вдари­ти на ворога. У результаті об'єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо-татари, зазнавши значних втрат, не наважилися продовжувати похід в глиб Русі і повернули назад.

Нова хвиля монгольського нашестя розпочи­нається 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося 150 —200-тисячне військо онука Чингісхана — Батия. Руські князі знали про підготовку цього по­ходу, але, поглинені власними чварами, нічого не зро­били для об'єднання сил. Як наслідок, упродовж зими 1237—1238 рр. було завойовано Рязанське та Владими-ро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 р., після майже річного відпочинку, монголо-татарське військо, незважаючи на героїзм русичів, здо­було і зруйнувало Переяслав і Чернігів, а в грудні 1240 р. після десятитижневих штурмів оволоділо Киє­вом, перебивши захисників та перетворивши столицю у руїни. Археологи вважають, що до монголо-татар-ської навали Київ мав до 8 тис. дворів, а після неї — 200 — 300. Населення зменшилося з 50 до 2 тис. З-понад 40 мурованих церков залишились, та й то дуже пошко­дженими, якихось 5 —6.

Протягом наступного 1241 р. завойовники вогнем і мечем пройшли галицькі та волинські землі, вторглися у Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільва­нію. Проте знекровлені на Русі кочівники вже 1242 р. були змушені припинити своє просування у західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, вони засно­вують нову державу у складі Монгольської імперії — Золоту Орду зі столицею у м. Сарай. Звідси хан Батий розіслав своїх послів по руських землях, вимагаючи у місцевих князів покори й визнання себе за верховного

правителя. З того часу Київська Русь як незалежна держава перестає існувати, на її землях встановлюється багатолітнє іноземне іго, яке законсервувало удільну роздробленість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

Залежність руських земель від завойовників проявлялася насамперед у трьох сферах: економічній, політичній, військовій. Економічна залежність зво­дилася до обкладання місцевого населення даниною, від якої звільнялася лише церква. Спочатку данину збира­ли татарські урядовці — баскаки, а згодом відпові­дальність за її сплату поклали на князів. У політичній сфері залежність полягала у затвердженні Ордою князів на престолах та видача нею ярликів (грамот) на управління землями, не рахуючись ані з правами князів на той чи інший престол, ані з бажанням народу. Зо­крема, Київ було передано у володіння володимиро-суздальським князям, які одними з перших визнали зверхність Орди, а згодом під владу ханським намісни­кам. У результаті Київ втрачає значення не лише по­літичного і економічного, а й церковного центру — на-прикін. ХНІ ст. митрополит переїхав звідти у Воло-димир-на-Клязьмі. Військова залежність передба­чала обов'язок руських князів делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєн­них походах. Крім того, з метою недопущення відро­дження Русі Золота Орда протягом майже всього пер­іоду свого панування практикувала розпалювання во­рожнечі між місцевими князями, а також періодичні спустошливі походи на їхні володіння. Лише до сер. XIV ст. на землі Північно-Східної та Швденно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Монголо-татарська навала мала для Русі катас­трофічні наслідки, відкинувши її у розвитку на кілька століть назад. Загинула, була забрана у рабство або втек­ла з насиджених місць значна частина населення, в т. ч. й еліти, втрата якої не тільки помітно ослабила проти­дію загарбникам, а й суттєво загальмувала розвиток феодального господарства. Занепали ремесла й торгів­ля, були зруйновані міста. За підрахунками археологів,

із 74 руських міст XII — XIII ст., відомих із розкопок, 49 — були розорені полчищами Батия. До того ж 14 — так і не піднялися з руїн, а ще 15 міст з часом перетвори­лися на села. Домонгольського рівня кам'яне будівниц­тво досягло лише через 100 років після навали Батия. Таким чином, існування Київської Русі як єдиної дер­жави охоплювало період з IX ст. по 40-і роки XIII ст. Спочатку політичною формою її була централізована монархія (IX ст. — 30-ті роки XII ст.), аз настанням удільної роздробленості — монархія федеративна (30-ті роки XII — 40-ві роки ХНІ ст.). За своїм со­ціально-економічним і культурним розвитком Київська держава перебувала на рівні передових країн середньо­вічної Європи. Вона підтримувала міцні економічні, по­літичні й культурні зв'язки з багатьма країнами світу, її військова могутність протягом кількох століть слу­гувала захистом від степових кочовиків не тільки для власного населення, а й для всієї європейської цивілі­зації. Однак у сер. XIII ст. поступальному розвиткові Київської Русі непоправного удару завдали монголо-татари. Вони зруйнували державу, її господарство, ма­теріальну й духовну культуру. І все ж державницькі традиції давньоруського періоду продовжували жити, оскільки на їх основі утворилася Галицько-Волинська держава, безпосередня спадкоємиця Русі з центром у Києві.

Лекція III

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

і. Об'єднання українських земель у складі
Галицько-Волинського князівства ■

Наприкінці XII — першій пол. XIII ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в історичній науці тривалий час панувала думка, що на її руїнах виник­ло — як наступник Київської Русі — Володимиро-Суз-дальське князівство, а потім — і Московське царство. Проте видатний український історик М. Грушевський переконливо довів, що безпосереднім наступником державності Київської Русі було Галицько-Волинське князівство. «Київська держава, право, культура, — підкреслював він, — були утвором одної народності, українсько-руської; володимиро-московська — другої, великоруської... Київський період перейшов не у воло-димиро-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV —XVI вв. Володимиро-московська держава не була ані спадкоємницею, ані на­ступницею Київської, вона виросла на своїм корені...» Отже, державницьку традицію Київської Русі перейня­ло Галицько-Волинське князівство.

Дата добавления: 2015-05-22