Причини, передумови і характер Національної революції

Теми рефератів

Контрольні запитання

1. Як утворилося Велике князівство Литовське?

2. Чому південно-західні землі опинилися під владою литовських князів?

3. Чому Україна опинилася під владою Польщі? Які це мало наслідки для українського народу?

4. Які умови зародження українського козацтва?

5. Як і ким була заснована Запорозька Січ?

6. В чому суть внутрішнього устрою козацтва?

7. Яку роль відіграло козацтво у генезі українського народу.

8. Яку роль відіграли православні братства у формуванні національної самосвідомості українського народу.

9. Яку роль у формуванні української державності відіграв П.Сагайдачний.

1. Політичний устрій Великого князівства Литовського.

2. Проблема формування українського народу.

3. Політичні причини та наслідки Люблінської унії.

4. Православні братства – організатори захисту віри, мови та культури українського народу.

5. Православна церква в боротьбі за консолідацію українського суспільства.

6. Походження та еволюція козацтва на території України.

7. Запорозька Січ, її устрій і значення для українського народу.

8. Проблема генезису українського народу.

V. Українська національна революція (Визвольна війна) середини XVII ст.

Ключові слова: фільварково–панщинна система, оренда, єврейські підприємці, Магдебурзьке право, національна еліта, церковний розкол, народне повстання, національно–визвольна війна, національна революція, «Березневі статті”, козацька держава, спадковий гетьманат.

Українська національна революція, політичним наслідком якої стало утворення Української козацької держави, засвідчила зрілість національно–державницької політичної еліти українського суспільства, прагнення більшості народних мас до політичної реалізації своєї самобутності. Проте за тогочасних складних геополітичних обставин, внутріполітичних процесів ця боротьба мала драматичні наслідки.

У останній третині XVI – першій половині XVII ст. соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої, надзвичайно ускладнилася. Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилення експлуатації селян. У зв’язку з цим помітно зростає панщина, особливо в районах, сполучених із зовнішнім ринком. У Східній Галичині та на Волині вона становила 5–6 днів на тиждень. Невпинно зростали натуральні та грошові податки. За свідченням очевидця, французького інженера Г.Боплана, багатьом селянам в Україні у цей час жилося «гірше, ніж галерним невільникам». Влада пана була безмежною – він за своїм бажанням міг будь–кого з селян продати, обміняти, навіть убити.

Фільварково-панщинна система, помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких були тоді у багатьох галузях промисловості, заважала вона й формуванню єдиного ринку України.

Українські селяни потерпали також і від здачі феодалами своїх земель у оренду. Більша частина українських земель, що належали Польщі, орендувалася єврейськими підприємцями, які, маючи на меті у короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.

Міське населення також опинилося у складній ситуації, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки – чинш, церковну десятину та ін. На початку XVII ст. більшість міст України користувались Магдебурзьким правом, але самоврядування постійно обмежувалось. Як правило, війтів призначав польський уряд, а не обирало міське населення. Феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торгівельно–промисловій сфері, користуючись правом безмитного вивезення своїх товарів і монополією на виробництво та переробку різних видів продукції. Важливою обставиною було те, що у політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися, що зумовлювало загрозу «випадання» українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у перспективі на відсталу «селянську націю».

Заможне реєстрове козацтво також було незадоволене своїм становищем, бо «Ординація Війська Запорозького реєстрового» 1638 р. обмежувала козацьке самоврядування, скорочувала реєстр, а виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

У середині XVII ст. ситуація в українських землях ускладнювалась і критичним становищем у політичній сфері. Масове ополячення української еліти, відсутність власної держави, перервана державотворча традиція були причинами катастрофи, що насувалася. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якої він повинен зійти з історичної сцени як самостійний суб’єкт. Польська влада, намагаючись прискорити хід цього процесу, посилила національно – релігійне гноблення. Польська шляхта, спираючись на католицизм, здійснювала політику національного та культурного поневолення українського народу. Уніатська церква стала одним із основних інструментів окатоличення, що активно підтримував Ватікан. В українських землях один за одним виростали костьоли, монастирі, колегіуми та школи єзуїтів, і, водночас, дедалі більшого поширення набував процес передачі, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг.

Таким чином, втрата національної еліти, відсутність власної держави, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної арени. Зазначені причини зумовлювали необхідність масового народного виступу саме у цей час. Однак у природі та суспільстві крім причин, які підштовхують до дії, обов’язково мають існувати передумови, що роблять дію можливою.

Одними з найголовніших передумов, які сприяли активній національно–визвольній боротьбі, були:

– слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій;

– накопичення воєнного досвіду, зростання національної самосвідомості українського народу;

– посилення єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формування психологічної готовності боротися до переможного кінця, якій сприяли селянсько–козацькі повстання першої половини XVII ст.;

– посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі що робили можливими початок козацького повстання(Січ того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної української держави).

Народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у національно–визвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибокі, якісні зміни у суспільному розвитку поступово переросла у національну революцію. Треба наголосити на тому, що аргументами на користь терміна «національна революція» є ті докорінні (революційні) зрушення, які відбулися у житті суспільства у другій половині XVII ст.: утворення та розбудова Української національної держави; встановлення нових кордонів та поступове формування державної території і радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи; ліквідація великої земельної власності польських і ополячених українських феодалів та утвердження дрібної козацької власності на землю; визволення українських міст з–під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.

Революція мала антифеодальний та національно–визвольний характер. Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я). Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство.

Таким чином, у середині XVII ст., втрата національної еліти, відсутність власної держави, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі, робили цей виступ можливим. Народне повстання, що розпочалося 1648 р., швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася у національну революцію. Боротьба, що точилася у другій половині XVII ст. носила національно–визвольний, релігійний та соціальний характер.

Дата добавления: 2015-05-22