Утворення Української гетьманської держави

На звільненій від влади Речі Посполитої частині української території створилися об’єктивні умови для утворення Української гетьманської держави під керівництвом Б.Хмельницького. На цій території було ліквідовано адміністративний апарат польско–шляхетської влади і створено нову систему управління. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялась на полки та сотні, кількість яких не була сталою. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, видавав універсали. На місцях управляли полкові та сотенні уряди.

Війна принесла соціальні завоювання селянству. Українські селяни добились ліквідації фільварково–панщинної системи господарства, кріпацтва і різних форм феодальної залежності. Вони отримали право власності на землю, вступу до козацького стану тощо. Однак, скасування феодальних відносин без затвердження законодавством, створило умови для відновлення довоєнної моделі в майбутньому.

Розширилися права і привілеї міщанства і купецтва. Гетьмансько–старшинська адміністрація проводила заохочувальну політику стосовно міщан і надавала їм привілеї, які спонукали селян переходити до стану міщан. Влада також підтримувала багатшу частину міщанства, українське купецтво, яке до війни було національне неоднорідним і, в більшості своїй, польським та єврейським.

Послідовну підтримку гетьманської адміністрації мало православне духовенство, яке об’єднувало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. Більшість монастирів отримали охоронні гетьманські універсали в яких заборонялось посягати на монастирське майно і землі під загрозою суворого покарання.

Своєрідним гарантом розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядром було реєстрове та запорозьке козацтво. Талановитими воєначальниками стали Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар та інші. Армія формувалась з добровольців і у вирішальних битвах її чисельність сягала до 100–150 тис. осіб.

Українська держава доби Хмельницького сформувалася на двох засадах – демократії та авторитаризму. На початку переважали демократичні засади, а потім зміцнюється самодержавність і посилюється централізація влади. Гетьман призначав полковників, скасовував рішення старшинських рад, рішуче добивався виконання усіх розпоряджень органами влади, а за невиконання суворо наказував.

Від Туреччини гетьман отримав титул «князя руського», але потім відмовився від нього, бо в козацькій державі не було відповідного стану, та й козакам би це не сподобалось. То ж Б.Хмельницький обрав інший шлях – перетворити гетьманську владу у спадкову монархію. Кроком до утвердження козацької монархії мало бути в майбутньому обрання гетьманом його сина. Але ця форма правління теж не мала твердої опори і трималася на постаті Великого гетьмана. Еліта не хотіла монархії, домагалася утвердження республікансько–олігархічної (старшинської) форми правління і, хоч відкрито не виступала проти гетьмана, вела таємну боротьбу, яка приведе до громадянської війни.

Отже, загалом процес державного будівництва Б.Хмельницьким не було завершено, хоч нова держава мала позитивні особливості, які відрізняли її від усіх інших країн. Провідною верствою стає козацтво, яке жило за рахунок власної праці, відкритість для вступу представників інших станів, свобода і право на землю більшості селян. Однак, незавершеність процесу становлення політичної еліти, надання військовим державних посад, відсутність постійної території, продовження військових подій, не дали можливості зберегти незалежність і державу.

Переяславсько–Московський договір змінив геополітичну ситуацію в регіоні. Річ Посполита і кримський хан підписують «Вічний договір про взаємодопомогу», після чого татари стали вимагати від гетьмана розриву з царем.

Б.Хмельницький, уклавши союз з Росією, намагається вирішити два питання – приєднати до гетьманської держави решту українських земель і запровадити успадкування гетьманської влади. Приєднати західні землі без розгрому Речі Посполитої було неможливо, а нейтралізувати Кримське ханство можна було б тільки по домовленості з султаном. То ж з лютого 1654 р гетьман активізує дипломатичну діяльність з Молдавією, Валахією, Трансільванією, Швецією, Портою. Польща зосереджує свої зусилля на розколі союзу між Б.Хмельницьким і Росією, залучає на свій бік татар і намагається створити широку коаліцію проти України.

У березні 1654 р. 20-тисячне польське військо ввійшло на Берестейщину і знищило 20 міст. Король закликав не підтримувати Б.Хмельницького і бути вірними Польщі. Козацькій державі загрожує боротьба на два фронти – на заході з поляками, а на півдні з кримськими татарами. Для нейтралізації татар гетьман відправляє посольство до Стамбулу і дає згоду на протекторат Туреччини, яка в свою чергу надає наказ татарам не вести воєнних дій проти козаків.

Зимова кампанія українсько-російських військ була невдалою. Військові дії козацьких військ і російських були недостатньо скоординовані. Поляки з татарами спустошили Подільський край і Брацлавщину. Польща розраховувалася з татарами населенням захоплених міст і сіл, віддаючи їх в ясир татарам.

Щоб подолати кризу, Хмельницький веде активні переговори з Швецією, Трансільванією, Молдовою, Валахією щоб ліквідувати антиукраїнську коаліцію Речі Посполитої. Однак, хоч воєнні дії розпочались, вони не допомогли гетьманській державі. Успішні бої Швеції у Прибалтиці і Польщі підштовхнули московський і польський уряди підписати у 1656 р Вільненську угоду. Погляди союзників козаків Швеції і Трансільванії щодо розподілу польських земель не відповідали устремлінням гетьмана приєднати землі західного регіону. Вони підтримували його тільки щодо вільної гетьманської держави, але хотіли бачити її тільки в межах Брацлавщини, Київщини і Чернігівщини.

Об’єднаний українсько–семиградський похід на Польщу виявився невдалим. Союзники потерпіли поразку, а козаки самовільно залишили фронт і заявили, що повертаються додому. Ці звістки для хворого гетьмана виявилися трагічними і у вересні 1657 р він помирає. Поховали його в Суботові в Іллінській церкві.

В історії України значення постаті Богдана Хмельницького, попри всі допущені ним помилки й прорахунки, важко переоцінити. Так, він уперше протягом ХІУ–ХУП ст. спромігся об’єднати патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення й спрямувати енергію народу на розбудову соборної держави та виборення незалежності, а також сформулював основні принципи державної ідеї, що стала знаменем національно–визвольної боротьби українського народу наступних століть. Гнучкість соціально–економічної політики гетьмана дозволила запобігти

загостренню соціальних конфліктів і вибуху громадянської війни. Прогресивне значення мала послідовна й рішуча боротьба Б. Хмельницького проти стихії розбурхованих мас і старшинського отаманства за зміцнення централізації держави й встановлення в ній спадкового гетьманату. Він виявив себе блискучим полководцем і сформував боєздатну, одну з кращих в Європі, національну армію, затвердив військовий статут, розвинув військове мистецтво, створив розвідку і контррозвідку. Організована ним дипломатична служба забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших держав, як суб’єкта міжнародних відносин; Б.Хмельницький вважався одним з найкращих дипломатів Європи XVII ст.

Дата добавления: 2015-05-22