Голодомор 1932 – 1933 років

Справжньою трагедією українського народу стали голодомори у 20 – 30 рр. ХХ століття.

Голод це не трагічне явище певного народу і не зумовлений характером системи влади. „Голод, - визначено у „Советском энциклопедическом словаре”, - соціальна біда, яка виявляється у двох формах: явній (абсолютний голод) і скритий (відносний голод: недоїдання, відсутність життєво важливих компонентів в раціоні харчування). Голоди мали місце у багатьох країнах світу. У країнах Азії та Африки у кінці 70-х рр. ХХ ст. Голодували від 300 до 500 млн. чоловік, а недоїдали близько 1 млрд.

. За радянської влади голоди мали місце у 1921-1922 рр., 1932- 1933 рр., 1946-1947 рр..

Першим повідомив про голод в СРСР англійський журналіст Малькольм Магерідж. В останній декаді березня 1933 р. в газеті „ Манчестер гардіан” вміщені три його статті про поїздку по Україні та Північному Кавказу. В них він засвідчував масову загибель селян, але не навів конкретних даних.

31 березня 1933 р. кореспондент Нью-Йорк тайм англієць за походженням та громадянством Уолте Дюранті вмістив статтю під назвою „Росіяни голодують, але не вмирають від голоду”.

Перші кількісні оцінки загиблих від голоду з’явилися у зарубіжній пресі у серпні 1933 р. Тоді газета „Нью-Йорк геральд трибюн „ опублікувала матеріал Ральфа Барнса, в якому йшлося про 1 млн. смертей від голоду. У газеті „Нью-Йорк таймс” в цей же час наводилася цифра 4 млн. чоловік.

У 1934 р. московський кореспондент газети „Манчестер гардіан” Чемберлен опублікував у Бостоні книгу „Залізний вік Росії”. В ній повідомлялось, що голод охопив територію з населенням 60 млн., а кількість жертв становила 3-4млн.чоловік.

Своє бачення причин і появу голодомору 1932-1933 рр. викладали у спеціальних працях зарубіжні історики. „У1932-1934 в Україні і козацьких землях, - пише англійський історик Норман Дейвіс у книзі „Європа”, - сталінський режим запровадив штучно створений голодомор. Мета полягала в знищенні української нації, а з нею і „класового ворога”. Світ бачив не один страшний голод. Проте голод організований як геноцидний акт державної політики, слід вважати за унікальний”.

Ось образ, який виніс Роберт Конквест зі своїх досліджень українського пекла: ”Україна лежала розчавлена: її церкви зруйновані. Інтелігенція розстріляна або вимирала в таборах. Її селянство, що творило основу нації, - вигублене або пригнічене. Навіть Троїцький визнав, що „ніде репресії, чистки, придушення та всі інші форми бюрократичної сваволі в цілому не досягли таких страшних масштабів, як в Україні, в боротьбі проти могутніх прихованих сил в українських масах, що „прагнули до більшої волі і незалежності”.

Питанням голодоморів в Україні за радянської доби присвятили праці й представники української діаспори. Це, зокрема, Енциклопедія українознавства, в якій досить широко висвітлено питання 1921-1922 і 1932-1933 рр.

Про голодомор 1932-1933 рр. є значний матеріал у заключному звіті комісії Конгресу США, створеної для розслідування українського голодомору (виданий у 1988 р.). У 1990 р. у Вашингтоні видано тритомник свідчень про голодомор сукупним обсягом 1734 сторінки. Свідчення надруковані мовою оригіналу, переважно українською. У Канаді опубліковано документ під назвою „Невідомий голокост. 10 мільйонів жертв: Україна, 1933”.

За даними В.Кубійовича, від голоду у1921-1923 рр. померло 500 тис. чоловік. Ряд українських дослідників вважають,що від голоду лише за зиму 1921-1922 рр. померло 235 тис. чоловік. А в цілому прямі втрати від голоду початку 20-х рр. ХХ ст. Представлені як 5 млн. 53 тис. чоловік. Це становило майже 25% жителів України.

В умовах масового голоду з України вивозилося продовольство. Від 1 серпня 1921 р. до 1 серпня 1922 р. з України вивезли до Росії 10 млн. 600 тис. ц. зерна. А восени 1922 р. 13 млн. 500тис. ц. українського зерна було продано за кордон. З серпня 1922 р. до січня 1923 р. до сусідніх республік з України було вивезено 9 млн. пудів зерна.

За останнє десятиріччя проблеми голодоморів в Україні за радянської доби привернули увагу багатьох українських істориків. Про праці присвячені голодомору 1932-1933 рр., йдеться у Довіднику „Голодомор в Україні 1932-1933 рр.”, виданому у 2001 р. Одеською науковою бібліотекою імені М.Горького. В ньому зафіксовано 6338 публікацій.

Значним вкладом у розробку проблем, пов’язаних із голодомором 1932-1933 рр., є книга „ Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. Своєрідно розкриваються питання про причину, суть і прояви голоду в книзі „Колективізація і голод на Україні: 1929-1933 рр.”. Вони представлені у двох аспектах: 1) голод – це породження утвердження колгоспного ладу в Україні; 2) голод представлено як прояв сталінського геноциду по відношенню до українського народу.

Другий аспект відображений у ряді праць доктора історичних наук С.В.Кульчицького. Він вважає, що фактично на початку 30-х років в СРСР мали місце три типи голодування. Перший тип торкався місцевостей де держава збирала собі весь хліб – основний продукт харчування. Голод, пов’язаний з надмірними хлібозаготівлями, спостерігався в усіх хлібовиробних регіонах, зокрема в Поволжі. Він забрав життя сотень тисяч селян.

Другий тип голодування торкався лише УСРР і одного з шести округів Північнокавказького краю – Кубанського. Це був українізований округ, і Микола Скрипник уже ставив питання про його приєднання до УСРР. В Україні і на Кубані хлібозаготівлі з урожаю 1931 р. тривали до зими і призвели до голоду (як у Поволжі). У І пол.1932 р. від цього голоду в Україні загинуло до 150 тис. селян. Урожай 1932 р. припинив голод.

Заготівлі з урожаю 1932 р. в хлібовиробних регіонах тривали до січня 1933-го включно. Цього разу в Україні на Кубані держава повела себе не так, як інших регіонах або в цих двох регіонах минулого року. У „боржників” по хлібозаготівлях були конфісковані всі продукти тривалого зберігання: свійські тварини, сало, картопля, буряки, цибуля, фруктова сушня, капуста тощо. Звідси масштаби голоду: не сотні тисяч, а мільйони жертв. Загинула п’ята частина сільського населення України. Питома вага загиблих на Кубані ще більше.

Третій тип голодування – жахливий казахський голод, який винищив майже половину етносу. Його ніхто не бажав, просто держава не розрахувала наслідків примусового одномоментного переведення кочового населення на осілий стан. Після підбиття перших підсумків репресованого пізніше Всесоюзного перепису населення 1937 р. в демографів запитали: куди поділися казахи? Вони змушені були висунути легенду про їхню відкочівлю в Китай. Ця легенда й досі ходить як дійсний факт у російській літературі.

Вперше у навчальному посібнику „ Історія України”, автором якого є доктор історичних наук О.Д.Бойко, виділено спеціальний параграф „Причини голоду в Україні 1932-1933 рр.”. В ньому відображено різні точки зору з вказаного питання. По-перше, наведіть підтвердження західних істориків про те, що основними причинами голоду були національно-політичні фактори. Зокрема, твердження Дж. Мейса про те, що „Москва пов’язала українське селянство з українським націоналізмом як загрозою імперським інтересом... Сталін, Каганович, Постишев та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещодавно здійснили ще на Україні в 1932-1933 рр. Засобом штучного голоду...” Наведені й положення Р.Конквеста про те, що „голод запланувала Москва для знищення українського селянства національного бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були українцями – селянами ”. По-друге, наводяться твердження про штучність та організованість голоду. „ Саме ретельна організація екзекуції, - твердив французький дослідник Аден Безансон, надала українському голодному терору характер геноциду”. А американський історик українського походження Д. Соловей підкреслив „... що голод 1932-1933 рр. був планово підготовлений і здійснений”. По- третє, відзначено, що група російських, українських і західних істориків (В.Данилов, Н. Іваницький, В.Марочко, Н.Верт та інші) вважають основною причиною голоду 1932-1933 років соціально-економічні чинники, насамперед „ насильницькі хлібозаготівлі”, „повернення до економічно необґрунтованої та політично скомпрометованої політики продрозкладки”.

Безумовно, що кожний із наведених тверджень у певній мірі відображає причини голоду 1932-1933 років. Ми дотримуємося третьої позиції, бо саме „насильницькі хлібозаготівлі” призвели до того, що з України вивозилися сільгоспродукти без врахування інтересів її населення.

Водночас сприймаємо позицію авторського колективу монографії „ Сталінізм на Україні: 20-30 роки” (В.М.Даниленко, Г.В.Касьянов, С.В.Кульчицький), які на основі зіставлення різних концепцій та аналізу фактичного матеріалу дійшли висновку, що конкуруючі гіпотези треба об’єднати. Тоді факти, пов’язані з голодом логічно складатимуться в цілісну картину.

У ряді праць про голодомор наводяться дані про померлих від голоду за національною, віковими та статевими ознаками. Вони свідчать, що серед них домінували українці.

У публікаціях вказуються різні дані про голодомор 1932-1933 років. За свідченнями лише щомісячника статистичних архівних даних з вересня 1932 по лютий 1934 р. в Україні внаслідок штучно створеного голодомору померло принаймні 4 млн. чоловік, з них 3,4 млн. в селах (або 85%).

У підручнику з історії України для 10-11 класів середньої школи твердиться, що у 1932 -1933 рр. від голоду померло 3 млн. 600 тис. чоловік, а з урахуванням демографічних втрат під впливом голоду лише за 1932-1934 рр. ці втрати становили понад 5 млн. чоловік. Більшість померлих становили селяни. Із загальної чисельності сільського населення України (20-25 млн.) безпосередні втрати від голоду 1932 р. становили близько 150 тис., а від голодомору 1933 р. – від 3 до 3,5 млн. чоловік. П.П,Панченко і В.А.Шмарчук наводять дані, які свідчать, що найвищого рівня смертність сягнула в областях, що спеціалізувалися на вирощуванні зернових, - Полтавській, Кіровоградській, Одеській та Дніпропетровській: мінімальний відсоток тут становив 20 – 25. Нижчою була смертність у Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Київській, Харківській областях. Легше за всіх пережили голодомор поліські райони України, багаті на ліси, річки та озера, що давало можливість харчуватися грибами, ягодами, рибою тощо.

Розглядаючи зміни у чисельному складі населенні внаслідок голодомору 1932-1933 років, важливо і необхідно врахувати, що в цей період мали місце й масові репресії. По-перше, відбулося „розкуркулення”. Вважається, що воно охопило понад мільйон українських селян. По-друге, у 1930-х роках відбулися судові процеси над „Спілкою визволення України”, „Українським національним центром”, „Українською військовою організацією”, над сотнями діячів науки, мистецтва, культури. По-третє, у вказані роки значна кількість жителів України, переважно молоді та середнього віку, виїхали у райони Уралу, Сибіру, Поволжя, де розвернулося будівництво заводів, електростанцій. По-четверте, певна кількість українських громадян були призвані у частини Червоної Армії, які знаходилися поза межами України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року проводились парламентські слухання з порядком денним щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років. На цьому засіданні парламенту визначалось, що голодомор, його перебіг і наслідки, постаті дійових осіб та виконавців стали чи ненаймасштабнішим пластом історії, вихопленим з мороку забуття. У демографічній науці вживається таке поняття як “вікова піраміда”. Його сутність можна передати у вигляді графіка, що показує чисельність людських контингентів кожного року народження. Масова загибель людей від голоду на початку 30-х років минулого століття залишила в цій піраміді незаповненою глибоку виїмку, а на справді-провалля.

Голод 33-го року в Україні-це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору. Наслідки голодомору у містах та селах України засвідчують перед нами глобальну соціогуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.

Правомірно, що ставиться питання про те, щоб не тільки у Києві створити величний Меморіал жертвам Голодомору, а в усіх регіонах України відповідні пам’ятники.

Дата добавления: 2015-05-23