Схарактеризувати психолого-педагогічні особливості розвитку дітей із порушеннями інтелекту

До категорії дітей з порушеннями інтелектуального розвитку відносяться розумово відсталі діти і діти із затримкою психічного розвитку. Охарактеризуємо дітей з розумовою відсталістю як стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження ЦНС. Існують різні форми розумової відсталості, серед яких найпоширеніша олігофренія (від грец. оlygos - малий, рhren - розум). Це форма психічної недорозвиненості, що виникла як наслідок ураження ЦНС (насамперед кори головного мозку) у пренатальний (внутрішньоутробний), натальний (під час пологів) або постнатальний (на ранніх етапах прижиттєвого розвитку, як правило, до трьох років) періоди. Причинами олігофренії найчастіше є різноманітні зовнішні фактори, що викликають органічне ураження головного мозку: інфекційні захворювання вагітної (вірусний грип, краснуха тощо), зараження плода токсоплазмозом, алкоголізм батьків, пологові травми, асфіксія та ін. Вроджена олігофренія може бути пов'язана з порушеннями хромосомного набору, білкового обміну в організмі (фенолкетонурія), несумісністю крові матері та дитини (резус-фактор) тощо. На першим етапах прижиттєвого розвитку дитини, до трьох років, олігофренія виникає внаслідок запальних захворювань головного мозку, (менінгіти, менінгоенцефаліти при різних вірусних інфекціях, що вражають мозок), а також як результат травм. пошкоджень. Проте загального ознакою для всіх таких дітей є переважне недорозвинення складних форм вищої нервової діяльності, головним чином таких функцій мислення, як, абстрагування та узагальнення. З цим головним психологічним симптомом олігофренії, фізіологічною основою якого є значне порушення динаміки нервових процесів у дифузно ушкодженій корі головного мозку, пов'язані й інші недоліки пізнавальної діяльності - неточність, уповільненість, вузькість сприймання, недорозвиненість різних функцій мовлення, порушення довільної уваги, пам'яті (як механічної, так і логічної та довільної). Все це зумовлює значне порушення здатності до розуміння та засвоєння інформації. Загальна недорозвиненість пізнавальної діяльності може поєднуватись із порушенням працездатності, цілеспрямованості розумової та практичної діяльності, своєрідністю поведінки. Деяким дітям притаманна патологічна збудливість, імпульсивність; іншим, навпаки, - надмірна загальмованість, інертність, в'ялість. Для всіх олігофренів характерна певна недорозвиненість емоційно-вольової сфери, якостей особистості: бідність емоційних переживань (особливо складних вищих, наприклад естетичного змісту), слабкість вольових зусиль, зниження критичності та самокритичності, самостійності. Інтелектуальна недорозвиненість ускладнюється психопатичними виявами в поведінці: грубістю, нестриманістю, розгальмованістю потягів, неспроможністю контролювати поведінку. М. Певзнер розробила класифікацію олігофреній, що має значення для здійснення диференційованого та індивідуального корекційного підходу до таких дітей у процесі їх навчання та виховання. Розрізнюють чотири форми олігофренії. 1. Основна, неускладнена, яка характеризується дифузним, але відносно поверховим ураженням кори півкуль головного мозку, що призводить до олігофренічної недорозвиненості всієї пізнавальної діяльності; при цьому не спостерігається значних додаткових порушень у діяльності органів чуття, в емоційній, вольовій, моторній, мовній сферах, немає патологічної неврівноваженості процесів збудження та гальмування. 2. Поєднання недорозвиненості пізнавальної діяльності з вираженими нейродинамічними розладами: а) з патологічним переважанням збудження над гальмуванням; б) з патологічним переважанням гальмування над збудженням. 3. Поєднання загальної недорозвиненості.складних форм пізнавальної діяльності з додатковими порушеннями мовного розвитку (як моторної, так і сенсорної його сфер) або просторового сприймання. У таких випадках слід індивідуалізувати та диференціювати вимоги шкільних програм. 4. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з порушеннями особистості в цілому. Коли спостерігається зміни в системі потреб та мотивів.

11. Дати визначення спеціальної психології як науки. Визначити предмет, завдання та методи. Висвітлити значення спеціальної психології та її міждисциплінарні зв’язки.

Спеціальна психологія — один із розділів дефек­тології — комплексної науки, що вивчає причини, механізми розвитку особи з психофізичними відхиленнями та розробляє науково обґрунтовані медико-психолого-педагогічні корекційні впливи на таких осіб. Назва галузі "спеціальна психологія" походить від лат. specialis — особливий, своєрідний.

Спеціальна психологія — це галузь психологічної науки, яка вивчає своєрідність психічного розвитку осіб з психофізични­ми порушеннями. При цьому предметом спеціальної психології є всі психічні явища, а саме: пізнавальні та емоційно-вольові пси­хічні процеси, психічні стани та психічні властивості, які ви­являються у різних формах активності людини — діяльності, спілкуванні, поведінці (див. рис.). Слід зазначити, що спеціальна психологія вивчає не самі феномени порушеного розвитку. Вона досліджує особливості розвитку психіки в несприятливих (патогенних) умовах. Тобто спеціальну психологію цікавить, як відбувається процес психіч­ного розвитку в різноманітних патогенних ситуаціях. Несприятлива ситуація розглядається як патогенна, коли вона провокує ті чи інші відхилення в розвитку, якщо сила її дії перевищує компенсаторні можливості індивіда й відносно стійко змінює характеристики актуального функціонування психіки в пара­метрах точності, повноти та швидкості відображувальних і регуляційних функцій і в результаті змінює темп їх вікового розвитку.

Рис. Структура психічних явищ

Таким чином, спеціальна психологія вивчає психічний роз­виток особи в несприятливих умовах. Порушення розвитку під впливом таких умов є стійкою зміною параметрів функціону вання психіки та темпів її вікової динаміки, що достовірно відрізняються від середніх значень, що характеризують пев­ний вік.

Спеціальна психологія виділилась в окрему галузь психології у зв'язку із запитами практики навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами щодо розвитку теоретичної бази навчально-виховного процесу дітей у спеціальних закла­дах та сім'ях. Завданням спеціальної психології є вивчення закономірностей психічного розвитку дитини з особливими ос­вітніми потребами, формування у неї психіки. Пізнання та вра­хування цих закономірностей є необхідною умовою корекційно спрямованої навчальної та виховної роботи.

Повертаючись до питання про сутність предмета спеціаль­ної психології, можна сказати, що спеціальна психологія ви­вчає психіку дітей з різноманітними порушеннями, тобто різними видами дизонтогенезу. При цьому найбільш поши­реним є поділ спеціальної психології на такі складові:

— психологія особи з порушеннями інтелектуального роз­витку. Сюди зараховують розумово відсталих дітей, а також дітей із ЗПР;

— тифлопсихологія — психологія осіб з порушеннями зору;

— сурдопсихологія — психологія осіб з порушеннями слуху;

— психологія осіб з мовленнєвими порушеннями;

— психологія осіб з порушеннями опорно-рухового апарату;

Дата добавления: 2015-05-23