Причини та наслідки японської кризи 90-х рр. XX ст

На початку останнього десятиріччя темпи економічно­го зростання почали уповільнюватися. Так, щорічний приріст ВНП у 1992—1995 рр. був нижчим за 1 %, у 1996 р. він зріс до3,9 %, а вже у 1997 р. становив лише 0,9 %, наступні ж роки мали чи від'ємний показник розвитку національної економіки, чи ну­льовий (точніше близький до нульового), а західні економісти почали називати Японію «країною сонця, що сідає».

Нерідко проблему спадного економічного розвитку останніх десяти років світові аналітики пов'язують насамперед з валютно-фінансовою кризою 1997—1998 рр. у Південно-Східній Азії і по­яснюють, що Японія, яка мала численні інвестиції у цей регіон, більше за інших постраждала від ситуації, що склалася в Індоне­зії, Малайзії та Південній Кореї. Проте якщо взяти до уваги той факт, що кризу в цих країнах вдалося подолати на початку XXI ст., а Японія ввійшла в третє тисячоліття з від'ємними макроекономічними показниками, які ніяк не засвідчували про поча­ток стійкого соціально-економічного зростання, то навряд чи при цьому можна говорити про синхронізацію циклічних коливань цієї країни з державами АТР. Натомість можна погодитись з тим, що деформація японської моделі розвитку була неминучою, краї­на потребувала нової парадигми організацій своєї економіки. Ос­новними наслідками японської кризи кінця 1990-х рр. були:

1. падіння споживчого попиту на основні товари через пере­насиченість внутрішнього ринку, У першу чергу це стосувалося предметів споживання з тривалим терміном використання (авто­мобілі, телевізори тощо);
2. зниження прибутків компаній;
3. стрімке зростання дефіциту державного бюджету (у 1998 р. він сягнув вже 6 %) та пов'язане з цим знецінення єни до долара США (упродовж 1995—1999 рр. на 24 %). Якщо взяти до уваги, що відсоткова ставка в країні практично дорівнювала нулю, то монетарні можливості вплинути на ставку кредиту з огляду на це були повністю вичерпані;
4. стрімке зростання безробіття в країні, яка вважала, що практично подолала його, з 2,5—3 % (1998) до 4,7 % (1999).
5. банкрутство фірм та банків, яке набуло масштабів національ­ної катастрофи і найбільш рельєфно проявило себе протягом 1999—2000 рр.;
6. старіння нації та підвищення питомої ваги державних ви­трат, насамперед соціальних, у структурі ВВП. Так, у 1996 р. (за даними М. Баслакової) видатки країни на цей сектор становили 35,6 % ВВП, тоді як у 1975 р. лише 26,7 %, а соціальні витрати відповідно 10,3 % проти 6,1 %. Тобто за рівнем фінансування цієї
   сфери ця держава перегнала США, хоча все одно відставала від більшості країн ЄС.

Аналіз причин, що призвели до затяжної кризи в Японії, є досить простим і в одночас складним процесом. Справа у тому, що біль­шість чинників, що визначаються, як правило, виходили з монетаристських підходів та парадигми сталого розвитку (десять років систем­ної кризи за сучасного повного періоду циклічності у 10—15 років мало узгоджуються з синхронізацією країнових та глобальних моде­лей). Відтак логічним є виділення загальних та специфічних причин японської кризи (тобто притаманних тільки для Японії, яка поки що не має повністю відкритої економіки не зважаючи на високу країнову інтегрованість до глобального конкурентного середовища).

Загальні причини

1. Підвищення ставки податку на продаж та глибокий розрив між попитом і пропозицією.
2. Криза кредитно-фінансової системи. Заборгованість цент­рального уряду та місцевої влади наприкінці 1999 фінансового року становила 6000 трлн. єн, або 120 % ВВП.
3. Загострення розриву між, з одного боку, великими, а з дру­гого — дрібними і середніми підприємствами, на останні з них у 1998 р. припадало 30 % експорту, 70 % додаткової вартості та 80% зайнятих. Традиційно ефективна конкурентна модель кейрецу почала давати збої.
4. Азіатська фінансова криза та зниження рівня зовнішнього попиту на традиційні для країни товари та послуги¹.
5. Суттєві прорахунки уряду у проведенні антикризової політики.

Специфічні причини, які визначила Японська Рада з питань економічної стратеги (1999)

1. «Структурна втомленість» та необхідність структур­ної модифікації виробництва відповідно до глобальних соціаль­но-економічних тенденцій.
2. Недосконалий японський менеджмент у галузі державного управління, яке перетворилося зі спонукального чинника розвит­ку в стримуючий.
3. Зневіреність домашніх господарств та підприємств у майбутнє через сильне падіння економіки замість очікуваного зростання.
4. Нестабільність у сфері зайнятості та пенсійного забезпечення через системну кризу державних фінансів.

¹ Ще раз варто підкреслити, що це була лише одна з причин.

4.4.3.Японська модель в умовах глобалізації світового господарства

У період 1980—90-х рр. суттєво посилилися процеси глобалізації світового господарства, зумовлені передусім висо­ким рівнем інформатизації, постіндустріалізацією розвинутих країн та індустріалізацією країн, що розвиваються, старінням на­ції в країнах-лідерах, подальшим зростанням відкритості націо­нальних економік тощо. Внаслідок цього японська національна господарська модель, її організаційно-управлінськими моделями кейрещ¹, про яку йшлося раніше, та відносно нова форма органі­зації виробництва кього сюдан виявилися неготовими до функці­онування в глобальному конкурентному середовищі, яке перед­бачає існування великої кількості продавців і покупців, вільне ціноутворення на основні види продукції, проведення аукціонів та вільне суперництво між товаровиробниками та продавцями послуг.

Модель кейруцу зараз має вигляд цілісної, органічно зв'язаної підприємницької структури, в якій довгострокові та стабільні відносини між головною фірмою та її субпідрядниками прино­сять великі економічні переваги всім учасникам. Проте цінові пе­реваги, які надає головна фірма своїм партнерам щодо закупівлі у них (а не в інших фірмах за низькою ціною) окремих комплек­туючих, свідчать швидше за все про неринкову поведінку, чого немає в розвинутих європейських та північноамериканських країнах. Разом з тим, низькі трансакційні витрати, які існують у межах цього вертикально інтегрованого підприємства, робили його до недавнього часу висококонкурентним у постіндустріальному світі.

Кього сюдан являє собою об'єднання великих та найбільших компаній, що формуються навколо великого траст-банку, кількох страхових, промислових, транспортних фірм, компаній, які спе­ціалізуються на операціях з нерухомістю та цінними паперами, універсальних торговельних компаній (сого сьося), що мають власні універмаги. Саме вони утворюють ядро елітного Президент­ського клубу, зайнятого розробкою загальної (середньо- та дов­гострокової) стратегії розвитку. З метою підтримки сталості сво­го об'єднання ще у 60-ті рр. XX ст. було введено новий принцип — взаємного володіння акціями. На цьому етапі вдалося обійти місцеве законодавство, яке забороняло більш як п'яти­відсоткове володіння акціями іншої компанії, проте обмежень щодо кього сюдан воно не мало. Внаслідок цього мали місце подальша монополізація ринку, неконкурентна та неринкова пове­дінка фірм, укладання внутрішніх договорів, узгодження цін то­що. Основна мета цього об'єднання ґрунтувалася на досягненні спільного благополуччя всередині угруповання. Глобалізаційні процеси виявили не тільки неринковий характер подібного утво­рення, а й те, що навіть тоді, коли кього сюдан і кейрецу вимага­ли значних інвестицій, у тому числі іноземних, можливості залу­чити такі не було.

На початку XXI ст. у двох цих моделях відбувалися значні зміни. Так, у вертикально інтегрованій структурі кейрецу розчи­нилися контурні основи, за яких частина субпідрядників опини­лася за межами групи, а стосунки решти підприємств і головної фірми все більше нагадували характер мережевих відносин. Знач­ні зміни відбулися й у кього сюдан. Насамперед це — злиття банків, які раніше входили до складу різних груп, об'єднання найбільших промислових та страхових компаній, координація зу­силь банків та компаній, що належать до найбільших груп, з ме­тою поглинання незалежних аналогічних структур, купівля акцій японських компаній іноземними інвесторами (прикладом може служити купівля контрольного пакету акцій «Ніссан дзидося» компанією «Рено» (Франція), а також приплив американських інвестицій до найбільших страхових компаній відповідно до цілей фінансової реформи 1997 р. «Великий вибух».

Значно розширює свої кордони автомобільна промисловість. «Міцубісі Мотор» уклала угоду з «Вольво АБ» та «Рено СА» про спільне виробництво вантажівок, вступила в альянс з «Даймлер-Крайслер». В останні роки більшість з японських фірм закрива­ють свої заводи у своїй країні і переводять їх до Європи, США та країн АТР. Останнім часом 13 японських компаній пройшли про­цедуру лістингу на Нью-Йоркській фондовій біржі і ще 15 кор­порацій проходять цю процедуру зараз. Ціла група компаній, серед яких «Фудзі», «Команцу» та інші розпочали продаж своїх акцій у Нью-Йорку. Наведені факти красномовно говорять про те, що Японія відкриває свою економіку, проте робить це досить обережно та поступово.

Не менш значною для Японії є проблема глобалізації ринків трудових ресурсів. За даними Фонду розвитку ООН, населення країни впродовж найближчих п'ятдесяти років матиме тенденцію до скорочення. Так, у 2025 р. кількість жителів країни станови­тиме 121 млн., а у 2050 р. — 105 млн. (у 2000 році у цій державі проживало 127 млн.). Поліпшити цю ситуацію можна було за ра­хунок щорічного залучення не менше 600 тис. мігрантів з інших країн. Станом на початок 2000 р. в Японії працювало 1,5 млн. іноземців, що становило, за даними І. Лебедєвої, 1,23 % населення країни. Зрозуміло, що для того щоб забезпечити мінімальні тем­пи приросту ВВП, треба буде залучати щорічно у подальшому ще додатково 100 тис. мігрантів.

Зміна парадигми економічного розвитку такої постіндустріальної країни як Японія передбачає розроблення нової стратегії соціально-економічного розвитку держави, проблемами якої опі­кується національна Рада з питань економічної стратегії, в її ба­ченні перед державою, яка перебуває у завершальній стадії трансформації економічної системи, стоять такі завдання:

Ø посилення довіри до ринкового механізму та проведення подальших адаптаційних до глобального конкурентного середовища реформ; відміна регламентацій;

Ø розроблення нових правил та встановлення контролю за їх дотриманням у таких галузях, як екологія, національна безпека, бухгалтерська звітність, інформаційна відкритість тощо;

Ø удосконалення системи соціальної підтримки.

У наступній моделі XXI ст. мають докорінно змінитися со­ціально-економічні функції держави за рахунок обмеження державного управління та його очищення від невластивих йо­му функцій регулювання попиту та пропозиції, зміни ролі центра та місцевих органів управління, підвищення ефектив­ності державних інвестицій, моніторинг ефективності прийн­яття рішень тощо.

В умовах глобалізації світогосподарських відносин Японія до­кладатиме зусиль щодо формування нових Інтеграційних об'єд­нань, метою яких буде, з одного боку, посилення конкурентного протистояння таким організаціям як Європейський Союз та НАФТА, з другого —- подальший розвиток дво- та багатосторон­ніх відносин між країнами АТР, економічна потужність яких по­стійно зростає. На користь посилення інтеграційних зв'язків у цьому регіоні світу говорить гой факт, що між членами АСЕАН (Asian Promotion Center on Trade, Investment and Tourism) та Япо­нією, Південною Кореєю та Китаєм скорочуються диференціації в економічному розвиткові. Нова модель економічних стосунків: «АСЕАН плюс 3» (маються на увазі три наведені вище країни) була оприлюднена у 2000 р. Фактично йдеться про безпрецедент­не різнорівневе інтеграційне об'єднання, в якому провідну роль відіграватиме Японія.

Нині Україна не має значних економічних стосунків з Японією, які б характеризувалися значною динамікою і диверсифікацією напрямів розвитку зовнішньої торгівлі. З одного боку, це пов'я­зано зі значним віддаленням наших країн, з другого — низьким рівнем інвестиційної привабливості українського ринку. Позити­вними моментами є те, що після розширення СС Україна могла б стати важливим центром виробництва японських товарів з ме­тою збільшення їх експорту до країн Євросоюзу та держав Бли­зького і Середнього Сходу. Досить важливим напрямом співробі­тництва має стати впродовж наступних десяти років реалізація багатьох дослідницьких проектів, у тому числі спільних. У XXI ст. з'явилися нові можливості залучення японських фірм, які спеці­алізуються на створенні сучасної транспортної інфраструктури (будівництво шляхів, реконструкція столичного аеропорту «Бо­риспіль» тощо). Україна також могла б стати реципієнтом техніч­ної допомоги Японії та отримати пільгові кредити найбільших банків цієї країни.

Дата добавления: 2015-05-23