Частина друга. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

РОЗДІЛ 5. Філософській зміст проблеми буття

План

1. Буття і основні його форми

2. Поняття і структура матерії

3. Спосіб та форми існування матерії

Як відомо, особливістю філософії як науки є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. Тож і філософське усвідомлення світу ґрунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється за допомогою найбільш загальних понять, категорій. Такими загальними, вихідними поняттями є "буття" та "матерія". Визначення цих понять і розкриття їх змісту завжди були в центрі уваги мислителів різних епох. Адже саме вони дають можливість усвідомити, яким чином поєднуються природні знання про матерію, рух, простір, час та інше з філософськими уявленнями про природу, з картиною світу, яка створюється в межах філософії. Через поняття "буття", "матерія" розкривається сутність всього, що нас оточує, його відображення в думках та діях людини. На цій підставі будуються форми ставлення людини до навколишнього світу.

Отже, мета цього розділу: розглянути філософські категорії "буття" і "матерія" з огляду на їх змістовність, методологічне та світоглядне значення.

1. Буття і основні його форми

Вчення про буття дістало назву "онтологія" (від грец. ontos - суще і logos - вчення/ Цей термін запровадив у XVII ст. німецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філософського знання, сутність якого виявляється в аналізі відношень, зв'язків і взаємодій між такими категоріями і поняттями, як "людина", "світ", "буття", "матерія", "свідомість", "простір", "час", "рух" та ін. Усі ці категорії та їх відношення ми розглянемо в цьому і наступних розділах. Почнемо з категорії "буття".

Дієслова "бути" і "є" в минулому, теперішньому, майбутньому часі належать до найбільш вживаних слів у багатьох мовах ("єсть" - у російській, "ist" - у німецькій, "is" - в англійській, "est" - у французькій). Філософія використала термін "бути", "буття" для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово "буття" набуває у філософії особливого змісту, зрозуміти який можемо тільки звернувшись до розгляду філософської проблеми буття.

Проблема буття належить до так званих "вічних питань" філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а отже, й світогляду людини. Питання про суть буття, способи і форми його існування вирішувалося ще філософами Стародавнього світу. Так, давньогрецький філософ Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і зовсім нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Усі ці ідеї містяться в його твердженні: "Слід говорити і думати, що суще є, бо буття є, тоді як нічого іншого нема". Платон започатковує іншу прямо протилежну традицію у тлумаченні буття. Буття - це світ ідей, що є справжніми, незмінними та існуючими вічно. Справжнє буття протиставляється Платоном несправжньому, під яким маються на увазі доступні людським почуттям речі і явища. Іншу думку висловлює Геракліт. Він вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття - у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Космічний вогонь Геракліта, як основа світу в наочно-образній формі, виражає буття як становлення.

У сучасній філософській думці також існують протилежні погляди щодо сутності буття. Так, екзистенціалізм, що набув значного поширення в 20- 60-х роках XX ст., об'єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, або екзистенцію. Екзистенція - це ірраціональне у світі людини, що становить її неповторність і заперечує "предметне буття". Неотомісти вищою реальністю визнають "чисте буття", розуміючи його як божественний першопочаток, що має духовний зміст. Представники неопозитивізму вважають, що відношення мислення до буття є псевдопроблемним, оскільки філософський аналіз не поширюється на об'єктивну реальність, а обмежується лише безпосереднім досвідом або мовою.

Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в себе і світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Унаслідок цього можна виокремити такі відносно самостійні форми буття:

1) буття природи, яке деталізується і у свою чергу поділяється на буття недоторканної природи, тобто буття речей і процесів, які існують незалежно від людини і її діяльності, і на буття рукотворної природи, або буття речей і процесів, створених людьми. Природа в цілому безмежна у просторі, часі і вічна. Друга, або олюднена природа, залежна від першої. З одного боку, в другій природі втілений матеріал першої, тобто об'єктивна, первинна реальність, з другого - у ній втілені праця, воля і знання людини, її душа. Друга природа - це знаряддя та умови праці, засоби зв'язку, потреби людського духу, все те, що становить цивілізоване буття, матеріальну і духовну культуру;

2) буття людини, в якому для зручності аналізу слід вирізнити тілесне існування людини як частини природи і специфічне людське буття. Людина є тілом природи і в цьому відношенні вона піддається дії її законів. Наявність тіла зумовлює смертність людини, котра втягнена в діалектику буття-небуття, і, як усі тіла природи, проходить стани виникнення, становлення і смерті. Людське тіло, як і всі тіла природи, піддане дії закону збереження речовини й енергії, тобто його складові переходять в інші стани першої природи. Для існування людського тіла необхідне повсякденне його відтворення (харчування, захист від холоду, інших небезпек). Матеріалізм надає цим фактам першочергового значення, вважаючи, що матерія первинна, а дух, свідомість - вторинні. Щоб мислити, необхідно забезпечити життя людського тіла. Звідси необхідність збереження життя, самозбереження людини і виживання людства, а це, у свою чергу, викликає потребу в харчуванні, одязі, житлі, чистому навколишньому середовищі;

3) буття духовного, що існує як індивідуалізоване духовне, і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне. Буття індивідуалізованого духовного - це внутрішній світ людини. Він охоплює свідоме і позасвідоме. Дух - поняття, що є тотожним індивідуальному, свідомості, а у вузькому розумінні - це мислення. Свідомість - це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його на образи і поняття. Вона існує як невидимий процес вражень, почуттів, переживань, думок, а також ідей, переконань, цінностей, установок, стереотипів. Специфіка індивідуальної свідомості - в її смертності, але деякі частини перетворюються на позаіндивідуальну духовну форму, а також стають надбанням інших людей. У вчинках людей об'єктивуються фрагменти їхньої свідомості, за ними судять про думки, мотиви, мету, ідеї людей. Специфіка буття поза індивідуальним духовним полягає в тому, що його елементи зберігаються, удосконалюються і вільно пересуваються в соціальному просторі і часі;

4) буття соціального, яке поділяється на буття окремої людини в суспільстві і буття суспільства в цілому. Кожна людина безперервно вступає в контакт з іншими людьми, є членом різних соціальних груп: сім'ї, виробничої спільноти (колективу), нації. Таким чином, вона існує в тісному зв'язку з іншими індивідами. Вся діяльність людей здійснюється в межах властивих даному соціуму суспільних відносин: моральних, правових, економічних та ін. Діалектика соціального буття детально розглядатиметься в розділі "Філософський аналіз суспільства".

Отже, категорія буття - це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людські колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми і стани людської свідомості. І хоча ці речі і процеси стосуються різних сфер буття, усі вони об'єднані певною спільною основою. Але чи можна говорити про єдність безмежно різноманітного світу? Відповідаючи "так" на це запитання, ми доходимо висновку про єдність - основу всього сущого.

2. Поняття і структура матерії

Спроби вирішити питання про єдність всього сущого історично привели до виникнення поняття "субстанція" (лат. substantia - сутність). Під субстанцією розуміли якусь загальну первинну основу всіх речей, яка є їх останньою сутністю. Якщо різні предмети і явища можуть виникати і зникати, то субстанція нестворювана і незнищенна, вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона - причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий прошарок реальності.

Філософи намагалися вирішити питання щодо кількості субстанцій. Виникли вчення, які дістали назву дуалізму і монізму. Дуалізм (від лат. dualis - двоїстий) - це принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеального і матеріального. Вчення, що пояснюють світ через одну субстанцію, називаються моністичними. У системі монізму можлива побудова ідеалістичної чи матеріалістичної картини світу, і це залежить від того, що вважається першоосновою - дух чи матерія.

Що ж таке матерія? Слово "матерія" походить від латинського materia - речовина. Проте зміст поняття "матерія" в історії філософії неодноразово змінювався, розвивався відповідно до розвитку природознавства і власне самої філософії. Вирізняють такі етапи формування уявлення про матерію.

Перший етап охоплює епоху античної філософії. В основі античних поглядів лежить уявлення про матерію як про початковий матеріал, з якого складаються тіла і предмети. Так, наприклад, помічаючи, що вода необхідна рослинам, тваринам і людям, давньогрецький філософ Фалес проголосив основою усіх речей воду. Славетний Геракліт бачив основу у вогні, який утворює Сонце, зірки, інші тіла і визначає одвічну зміну світу. Пізніше Демокріт висунув ідею про те, що усі речі складаються з найпростіших, неподільних часток - атомів. Отже, з погляду античних філософів, матерія-це те, з чого складаються всі речі. Звичайно, це були лише здогади древніх мудреців, і їх матеріалізм мав наївний характер, оскільки теоретичні висновки були результатом споглядального ставлення до дійсності, наслідком відсутності експериментального вивчення природи.

Другий етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії Нового часу (XVll-XIXcm.). Поняття матерії в той час ототожнювалося з фізичним поняттям "речовини" як суми певних незмінних властивостей. Так, наприклад, англійські матеріалісти Ф. Бекон, Т. Гоббс до них відносили протяжність, непроникність, вагу, фігуру та ін. Іноді поняття матерії взагалі ототожнювалося з однією, так би мовити, "першовластивістю", наприклад з протяжністю або масою (Р. Декарт, І. Ньютон). Таке визначення не суперечило науковій картині світу до кінця XIX ст. Сама форма матеріалізму на цій основі дістала назву метафізичного, або механістичного, оскільки базувалася не тільки на теоретичних даних фізики, а й була світоглядною і методологічною основою наукових пошуків.

Метафізичний світогляд був підірваний великими відкриттями, які з'явилися на межі ХІХ-ХХ ст. Відкриття радіоактивності відкинуло позицію про непроникність атома, відкриття електрона зняло тезу про його неподільність, відкриттям рентгенівського випромінювання була доведена можливість перетворення речовини в поле. Була установлена змінність маси тіл залежно від швидкості. Усе це настільки розходилося зі звичними уявленнями про властивості фізичних тіл, що деякі природознавці розгубилися. Вони стали тлумачити, наприклад, радіоактивний розпад атомів як "зникнення" матерії, перетворення матерії в енергію. Насправді матерія не зникла, а розвіялися старі уявлення про неї. Це була спроба приписати матерії в цілому якості, що властиві лише окремим її видам.

Третій етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії XX ст. На перше місце в розумінні матерії виходить не природознавчий, а філософський аспект. Це погляд на матерію як на сутність - субстанцію, що лежить в основі внутрішньої єдності усього розмаїття явищ і предметів. Тут матерія розглядається як об'єктивна реальність.

Сучасне поняття "матерія" має конкретний зміст і охоплює вужчий клас об'єктів порівняно з категорією "буття". Поширеним її визначенням є таке. Матерія - це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що надана людині у її відчуттях, яку вона може і намагається пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від самої людини. З цього випливає, що:

1) матерії в чистому вигляді, у формі якоїсь праматерії не існує. Вона охоплює всю нескінченну різноманітність різних об'єктів і систем природи, які мають невичерпну різноманітність властивостей;

2) у категорії "матерія" безліч утворень об'єктивної реальності зведені до однієї спільної властивості - існувати незалежно від людських відчуттів і від відображення в людській свідомості;

3) філософське тлумачення матерії охоплює не тільки ті об'єкти, які пізнані сучасною наукою, а й ті, що мають бути відкриті в майбутньому. І хоча потенційні об'єкти, можливо, матимуть принципово нові властивості, вони, проте, будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями;

4) усі матеріальні процеси і явища пізнаються людиною або відбиваються в її свідомості на основі чуттєвого сприйняття. При цьому йдеться не тільки про ті речі та явища, які можуть бути сприйняті безпосередньо відчуттями, але і про ті, для сприйняття яких використовуються найскладніші сучасні прилади, що підсилюють міць людських органів сприйняття.

Матерія як об'єктивна реальність має безліч властивостей, притаманних її різноманітним видам і станам. До таких властивостей належать: активність, рух (саморух), просторово-часова форма існування, об'єктивність, проникність, нескінченність, відображення, невичерпність, пізнаванність, структурність (розчленованість на якісно різні рівні організації), абсолютність. Про рух (активність) матерії та її просторово-часову форму існування йтиметься у третьому параграфі цього розділу. Інші властивості ми розглядатимемо в наступних розділах. Зараз же звернемо увагу на таку суттєву ознаку матерії, як структурність.

Структурність в організації матерії полягає в тому, що вона завжди і всюди певним чином організована у поширені матеріальні системи, тобто такі цілісні утворення, зв'язок між елементами в яких є більш стійким і тривалим, ніж зв'язок між кожним з елементів довколишнього середовища. Вирізняють такі основні типи матеріальних систем і відповідні їм структурні рівні організації матерії: нежива матерія, жива матерія і суспільство. Кожен з цих рівнів характеризується, у свою чергу, рядом рівнів організації.

Система неживої матерії може бути представлена на таких рівнях:

а) мікросвіт (мікроелементарний рівень), якому властива взаємодія полів і елементарних частинок. Це світ надзвичайно малих об'єктів (від 10'14 до 10"8 см). Час існування цих частинок вимірюється міліардними долями секунди, а швидкість їх руху наближається до швидкості руху світла;

б) макросвіт. Це світ об'єктів від 10'8 см до 1024 см. Цим діапазоном охоплюються атоми, молекули, макротіла, планети та зірки, планетарні системи, міжзіркове середовище, галактика. "Вгору" від макросвіту, нескінченно далеко, за межами доступності людини простирається мегасвіт. Основні об'єкти вивчення цієї галузі природи - метагалактики.

Система живої матерії відома поки що тільки на Землі. її виникнення, як вважають послідовники матеріалізму, - результат природного і закономірного саморозвитку матерії. До рівня живої матерії належать усі живі істоти, що мають здатність до самоорганізації, розвитку, складних форм відбиття, саморегулювання та розмноження. У живій матерії можна виокремити доклітинний рівень (кислоти ДНК і РНК та білки), клітинні і багатоклітинні організми - рослини, тварини. Особливі рівні утворюють понадорганізмові структури, популяції, пов'язані між собою в потомстві. Взаємодія біологічних видів, популяцій та довкілля становить біогеоценоз, а взаємодія біогеоценозів утворює глобальну систему життя - біосферу. В системі біосфери відбувається взаємодія літосфери, гідросфери і атмосфери. Через атмосферу йде обмін між Землею і космосом. Дотримання рівноваги між усіма цими складовими - умова збереження життя на землі.

На певному етапі розвитку біосфери виникає окремий вид матеріальної системи – соціально-організована матерія, або суспільство. Це вища форма розвитку життя, сукупність мислячих індивідуумів і угруповань різного рівня, що свідомо перетворюють дійсність. У свою чергу суспільство включає багато типів взаємоперехрещуваних систем: людина, соціальні утворення (сім'я, різні колективи, партії, нації, держави), матеріальна культура, створена людиною, що включає знаряддя праці і техніку.

Розглядаючи структурність матерії, слід також зазначити, що її стан можна характеризувати і з точки зору перервності і безперервності. Матерія перервна, оскільки існує у вигляді множини окремих структурних систем. Водночас вона безперервна, бо простір між матеріальними структурними системами не є абсолютною порожнечею, а має в собі матеріальні поля: гравітаційні, електромагнітні, ядерні та ін. У зв'язку з цим розрізняють два види матерії: речовина і поле. Це якісно різні види матерії, і відрізняються вони одна від одної, передусім, масою спокою. Частинки речовини мають масу спокою, а електромагнітне і гравітаційне поля її не мають. Речовина і поле різняться також і закономірностями руху.

Вивчення різних властивостей і особливостей матерії, її форм і видів дозволяє говорити про те, то у світі, крім матерії, що постійно змінюється, немає більш нічого. А якщо це так, то можна зробити висновок про матеріальну єдність світу.

Питання про єдність світу завжди привертало до себе увагу. А якщо врахувати те, що нарівні з матеріальними процесами існують ще й духовні, то воно набуває особливої гостроти. У чому ж тоді полягає їх єдність?

Відповідь на це запитання дають сучасна філософія і сучасне природознавство. Вони стверджують, що єдність світу полягає в його матеріальності. І такий висновок ґрунтується на знаннях про всезагальні, універсальні властивості матерії і закони її руху. На користь матеріальної єдності світу свідчать такі важливі дані природознавства, як:

а) закон збереження і перетворення енергії;

б) періодичний закон Менделєєва;

в) еволюційне вчення Дарвіна;

г) вчення про клітину;

д) сучасні наукові дані із галузей фізики (квантової механіки, релятивістської фізики та ін.), із галузей біологічної науки (закони генетики, явища фотосинтезу, дані про фізіологію людини тощо), із галузей космічної науки та ін. Матеріальна єдність світу розкривається і цілісним підходом до розгляду організму людини, а також засобами взаємозв'язку природи і суспільства, їх розвитку в цілому.

Такими є сучасні погляди на проблему матерії, на її конкретні типи і види, на матеріальну єдність світу. Але для наукового світорозуміння велике значення має і правильне вирішення питання про такі атрибутивні властивості матерії, як рух, простір та час.

3. Спосіб та форми існування матерії

Невід'ємною частиною вчення про матерію є уявлення про рух. Його вивчає багато наук. Завдання кожної з них полягає в тому, щоб з'ясувати закономірності конкретних форм руху. Але рух вивчає і філософія. У зв'язку з цим виникає питання: які завдання стоять перед філософією у висвітленні проблеми руху? Завдань таких кілька.

1. Узагальнюючи все, що дають приватні науки, філософія прагне з ясувати природу руху. Питання про природу руху завжди цікавило мислителів різного часу. Наприклад, відомий вислів Геракліта "Все тече, все змінюється" був не що інше, як спроба подати все, що є у світі, таким, що перебуває у русі, постійно змінюється. Але в історії філософії траплялися випадки, коли філософи не визнавали руху, такі, наприклад, як Парменід, Зенон та ін. Відома легенда про те, що один із учнів Зенона, бажаючи спростувати свого вчителя, починав ходити перед ним, і цим ніби засвідчував: "Дивись, вчителю, я рухаюсь; рух можливий!" Подібне спростування не могло переконати Зенона. Річ у тім, що він вважав, що ми сприймаємо рух нашими почуттями. А почуття нас завжди вводять в оману.

У період розвитку такої науки, як механіка, переважна більшість філософів схилялася до думки, що рух - це просте переміщення у просторі. Завдяки розвитку природознавства наприкінці XVIII – на початку XIX ст. стало можливим сформувати нові уявлення про рух, розкрити його складний характер, визначити саме поняття руху. Особливо велике значення для розкриття руху мало відкриття закону збереження і перетворення енергії, створення еволюційної теорії, а також теорії клітинної будови організму.

Виходячи з філософського осмислення даних природознавства, був зроблений висновок про те, що рух - це будь-яка зміна явища чи предмета; він охоплює всі процеси, які відбуваються у Всесвіті, починаючи від простого переміщення тіл і закінчуючи мисленням.

2. Філософія ставить завдання розкрити джерело руху. Це дуже стара проблема. Відповіді на неї часто були далекі від істини. Так, метафізики джерело руху вбачали в механічних взаємодіях зовнішнього порядку. Сучасний матеріалізм твердить, що джерелом усіх конкретних форм руху є внутрішні суперечності, притаманні усім об'єктам, а також зовнішня взаємодія між ними. Рух матерії, таким чином, не обумовлений чимось надприродним, а є саморухом. Саморух - це наслідок суперечностей між усталеністю і змінністю, складним і простим, старим і новим, прогресивним і регресивним. Так, механічному рухові притаманне протиріччя між змінним станом тіла у просторі і часі і зв'язком цих станів. У розвитку живих організмів усталеність виявляється у збереженні спадкових ознак, а змінюваність - у пристосуванні організму до нових умов середовища.

Саморух притаманний усім рівням будови матерії - від механічного, фізичного і хімічного до біологічного і соціального рівнів. На хімічному, біологічному і більш високих рівнях спонтанність саморуху знаходить своє виявлення перш за все у відкритих і цілісних системах, у яких відбувається не просто саморух, а саморозвиток, тобто саморух, який супроводжується переходом до більш високого ступеня організації.

3. Філософія розкриває співвідношення матерії і руху, руху і спокою. Філософський матеріалізм стверджує, що рух і матерія нерозривні. Ми ніколи не спостерігали матеріальної системи, яка б не перебувала хоча б у якомусь русі, а була б у стані абсолютного спокою. Така нерухома система не взаємодіяла б із довколишніми речами і явищами і не могла би визначити жодних своїх властивостей, тобто вона має бути абсолютно непоміченою. На цій підставі цілком слушним є висновок про те, що рух є невід'ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше ніж у русі, тому рух є способом існування матерії. Він, так само як і матерія, не виникає і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу. Ще Декарт у XVIII ст. висловив думку про те, що кількість руху у світі постійна, оскільки рух не виникає із нічого і ні на що не перетворюється. А Ф. Енгельс розвинув цю думку далі: рух не тільки постійний у своїй кількості, але й у своїй якості. Пізніше природознавство підтвердило висловлені твердження науковими даними, наприклад відкриттям закону збереження та перетворення енергії.

Але чи не означає це, що філософський матеріалізм заперечує спокій? Ні, не означає! Він визнає існування спокою, але вважає його відносним. Спокій має місце щодо тих чи інших матеріальних об'єктів, а не всієї матерії. До того ж стан спокою для будь-якого тіла є тимчасовим, швидкоплинним; він є лише одним із моментів існування об'єкта. Рух же не відокремлений від усього існування тіла в цілому. Крім того, рівновага, спокій стосується лише окремого виду, а не всіх видів руху, притаманних об'єкту. Будь-яке тіло перебуває у спокої лише в якомусь певному відношенні, а в інших відношеннях воно змінюється. Наприклад, тіло, яке лежить на поверхні Землі, перебуває у спокої тільки відносно земної поверхні; у самому ж тілі на цей час відбуваються різноманітні фізичні, хімічні та інші перетворення.

4. Філософія розглядає проблему про якісну своєрідність та діалектичну єдність різних форм руху матерії. Рух взагалі - це абстракція, яка насправді не існує; реальне існування мають конкретні форми руху, які перебувають у певній супідрядності, а тому їх можна класифікувати. В основу класифікації руху покладена теза про те, що якісно різним видам матерії відповідають свої особливі форми руху. Виходячи з цієї тези, вирізняють такі форми руху матерії:

· механічна це просторове переміщення різних тіл: рух найдрібніших часток, рух великих тіл, включаючи і космічні об'єкти;

· фізична - охоплює електромагнетизм, гравітацію, теплоту, світло, звук, зміну агрегатного стану речовини;

· хімічна - включає різні хімічні реакції, процеси хімічного синтезу в неорганічній та органічній природі;

· біологічна - це різноманітні біологічні процеси в живих організмах;

· соціальна - охоплює різні суспільні зміни, а також процеси мислення.

Хоча кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов'язані між собою. Більш складна форма руху виникає на основі попередніх, простіших, є їх синтезом, але не зводиться до них як до простої суми. Так, біологічна форма руху виникає на основі більш простих фізико-хімічних форм руху, включає їх в себе як свою умову і є якісно новою формою руху порівняно з попередніми. Подібно до цього і соціальна форма руху - виникнення і розвиток людського суспільства - включає біологічну і всі попередні форми руху, як свою умову, але вони не зводяться до її суми, а є якісно новою формою руху.

Правильне розуміння взаємовідношень між формами руху має велике значення для наукового пізнання складних об'єктів і процесів, що характеризується взаємодією різних форм руху матерії.

На сучасному етапі розвитку науки приведена вище класифікація форм руху вимагає доповнення і уточнення. Розвиток хімії, фізики, біології, поява комплексних наук не дозволяють говорити про одне розуміння багатоманітності форм руху матерії. Через те виникають нові класифікації, наприклад називають інформаційно-кібернетичний, астрономічний внутрішньогалактичний, міжгалактичний рух тощо.

Такими є основні завдання філософії у висвітленні проблеми руху матерії.

Ще однією невід'ємною частиною вчення про матерію є вчення про простір і час. Що ж таке простір і час? У якому співвідношенні перебувають вони з матерією?

В історії філософії можна виокремити два підходи до розв'язання цих питань. Перший називають субстанціальною концепцією: простір і час розуміють як особливі субстанції, які існують поряд із матеріальною і незалежно від неї (Декарт, Епікур, Ньютон). Наприклад, Ньютон вважав, що є абсолютний простір, незалежний від небесних тіл, тобто порожнеча або пустота. Разом з абсолютним простором існує абсолютний час. Таке розуміння простору і часу спостерігається в XVII ст. і домінує до XIX ст.

Другу концепцію називають реляційною. її прихильники (Аристотель, Г. В. Лейбніц, Г. В. Ф. Гегель) вважали, що простір і час - не 130 особливі субстанційні сутності, а форми існування матеріальних об'єктів. Реляційна концепція у філософському плані була сприйнята і розвинута діалектичним матеріалізмом, а у природничо-науковому - релятивістською фізикою, і в наш час вона найбільш повно відповідає рівню розвитку природознавства.

Згідно з реляційною концепцією, простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об'єкта дійсності. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченного світу. Кожне матеріалізоване тіло має об'ємні характеристики: і довжину, і ширину, і висоту. Воно співіснує також з іншими тілами, що його оточують, займає своє місце в певній, більш глобальній, системі. Саме співіснування і місцезнаходження предмета відображається в понятті "простір". Отже, простір - це форма буття матерії, яка характеризує ЇЇ протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів в усіх матеріальних системах. Разом з тим у реальності кожне матеріальне утворення є процесом, у ньому відбуваються певні зміни; окрім того, одне явище змінює інше. Для характеристики саме цього аспекту матерії у філософії вироблено поняття часу. Час - це форма буття матерії, яка виявляє тривалість існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем.

Отже, час відображає процесуальність буття.

Простір і час мають як загальні, так і відмінні властивості. До загальних властивостей належать: об'єктивність (їх незалежність від свідомості людини); всезагальність (нема і не може бути жодного явища, яке існує чи існувало б поза простором і часом); вічність, нескінченність і відносність (їх залежність від швидкості). Проте, попри всю свою спільність, простір та час мають і відмінні властивості. Так, наприклад, простір характеризується тримірністю, час є одномірним; простір обернений, а час виявляє себе як незворотний; простір різнозначний у всіх напрямах, а час однонаправлений, тобто спрямований від минулого до майбутнього.

Час і простір невід'ємні від матерії і один від одного. Це яскраво ілюструє приклад теорії відносності в сучасній фізиці. Просторово-часові характеристики матеріальних об'єктів мають чотири виміри: три з них- просторові та один - часовий. У математичних абстракціях існує і багатомірний простір. Проте Всесвіт складається з великої кількості світів, і в них можуть бути якісно відмінні форми руху матерії, простору і часу. Водночас у цих світах можуть бути відсутні умови для існування відомих нам форм руху матерії і пов'язаних з ним просторово-часових ознак. Простір і час, як об'єктивні форми існування матерії, як і матерія, не можуть бути створені чи знищені. Тому й говоримо, що рухома матерія вічна у просторі і часі. А світ, в якому ми живемо, є не що інше, як матерія, що рухається, вічна в часі і просторі.

Висновки

1. У найширшому розумінні буття є найбільш загальним поняттям про все те, що існує, тобто про все, що є. Воно охоплює усе існуюче в нескінченному багатстві його конкретних проявів і є онтологічним поняттям. Буття в цьому розумінні має свою реальну структуру. У найширшому прояві воно підрозділяється на об'єктивну реальність, що відображається категорією "матерія", і суб'єктивну реальність, що відображається категорією "свідомість".

2. В історії філософії і природознавства розвивалося два аспекти, дві точки зору на розуміння матерії: філософський і природничо-науковий. Природничо-науковий аспект включає знання про фізичну, структурну будову матерії. Філософський аспект - це погляд на матерію як сутність - субстанцію, яка лежить в основі внутрішньої єдності всієї різноманітності явищ і предметів.

3. В основі сучасного розуміння руху лежать три основних положення. Згідно з першим з них, рух - невід'ємна, необхідна і суттєва властивість, спосіб існування матерії. Згідно з другим положенням, рух визначається, як будь-яка зміна, "зміна взагалі". У третьому положенні підкреслюється, що рух являє собою суперечність, а її джерелом, внутрішнім імпульсом є взаємодія протилежностей.

4. Простір і час-це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час - це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення.

Дата добавления: 2015-05-23