Методичні рекомендації до практичного заняття. План проведення практичного заняття

План проведення практичного заняття

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 5

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Перша операція 2,5 Четверта 1,6

Друга 2,1 П’ята 4,6

Третя 4,7 Шоста 6,5

Технологічного браку немає.

20. Виріб збирається на конвеєрі безперервної дії за 40 хв.

Програма випуску за зміну - 190 шт. Регламентовані перерви на відпочинок 30 хв. в зміну.

Визначити: такт конвеєра, число робочих місць на конвеєрі.

Література

[52, 54, 45, 62, 64]

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4

Тема 13: Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Тема заняття: Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Мета роботи: закріпити теоретичні знання студентів та узагальнити раніше одержані практичні навички розрахунку поточних витрат на підприємстві.

1. Поточні витрати як комплексний економічний показник.

2. Включення поточних витрат виробництва до собівартості продукції (послуг).

3. Класифікація витрат на виробництво за окремими ознаками (ступенем однорідності, зв'язком з обсягом виробництва, способом обчислення на одиницю продукції).

4. Зміст і методика формування статей кошторису виробництва. Розрахунки кошторису виробництва за окремими економічними елементами.

5. Калькулювання та його місце в економічних розрахунках. Об'єкти калькулювання й калькуляційні одиниці.

6. Типовий перелік калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей.

7. Методика обчислення окремих статей калькуляції. Прогнозування собівартості нових виробів.

8. Обґрунтування й вибір стратегії зниження поточних витрат на підприємствах України.

Собівартістьпромислової продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут – повну собівартість промислової продукції. Перелік включених до собівартості поточних витрат визначено ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Для характеристики собівартості при випуску різнорідної продукції користуються такими показниками:

- витрати на 1 грн. товарної продукції визначаються як частка (ТП _с) від відношення собівартості всієї товарної продукції до обсягу товарної продукції, який розраховано в оптових цінах підприємства (ТП _ц), тобто:

З _ТП = (104)

- собівартість одиниці продукції окремого виду (визначається на основі розробки калькуляції);

- зниження собівартості порівняльної товарної продукції. Під порівняльною розуміють таку продукцію, яка випускається на підприємстві протягом декількох років.

Калькулювання - це процес розробки планової калькуляції, тобто документа, де вказуються витрати на виробництво одиниці продукції.

Розробляється калькуляція на основі групування витрат по статтях калькуляції.

Методами калькулювання є:

- метод прямого розрахунку: відношення собівартості до кількості виготовленої продукції в натуральному виразі. Даний метод використовується в однономенклатурних виробництвах;

- розрахунково-аналітичний метод: прямі витрати визначаються нормативним методом, а непрямі розподіляються пропорційно встановленій нормативній базі.

До непрямих витрат відносять такі статті:

- утримання й експлуатація машин та устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- загальногосподарські витрати;

- позавиробничі витрати.

Стаття “Утримання та експлуатація машин і устаткування” є комплексною і охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування по машинах і устаткуванню, витрати на електроенергію, пальне, технологічний інструмент тощо. На ці витрати складається кошторис по кожному цеху на рік (квартал).

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу на одиницю кожного виготовленого різновиду продукції. Найбільш поширеним є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.

Статті “Загальновиробничі витрати”, “Загальногосподарські витрати” є близькі за змістом і відрізняються тільки рівнем узагальнення витрат.

Загальновиробничі - це витрати на управління, виробниче і господарське обслуговування в межах цеху (виробництва).

Загальногосподарські витрати є такими ж, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включаються витрати на досліди, випробування, винахідництво, підготовку кадрів, обов’язкові платежі (страхування майна, за забруднення середовища та ін.).

Розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників і витрат на утримання й експлуатацію машин і устаткування.

Стаття “Позавиробничі витрати” містить витрати на вивчення ринку, рекламу продукції та її продаж.

Непрямі витрати цієї статті розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

Кошторис витрат на виробництво продукції складається в розрізі економічних елементів. У практиці роботи підприємств можуть застосовуватись два методи розробки кошторису: заводський і метод зведеного кошторису.

При заводському методі в цілому по підприємству розробляється кошторис за економічними елементами.

Метод зведеного кошторису полягає в тому, що кошторис витрат на виробництво розробляється на основі кошторисів по окремих цехах.

Від кошторису витрат можна перейти до розрахунку собівартості валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на якому величина залишків незавершеного виробництва не є стабільною.

По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній і реалізованій - повна, тобто:

ТП = ВП + (Н ₂ - Н ₁), (105)

де ТП - виробнича собівартість товарної продукції;

ВП - собівартість валової продукції;

Н ₁, Н ₂ - залишки незавершеного виробництва по собівартості на початок і кінець року відповідно.

Собівартість реалізованої продукції (РП)обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

РП = ТП + (ТП _сп - ТП _ск) + (ТП _вп - ТП _вк) (104)

де ТПсп, ТПск -собівартість залишків в товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду;

ТП _вп, ТП _вк - собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кінець розрахункового періоду, яка не перейшла у власність покупця.

Розрахунок зниження собівартості продукції відбувається під впливом дії таких техніко-економічних чинників: підвищення технічного рівня виробництва, покращання організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури продукції, що виготовляється, тощо.

Послідовність розрахунку має бути така:

- виходячи з рівня витрат базового року, визначається собівартість товарної продукції планового року;

- за такими ж чинниками визначається рівень зниження собівартості продукції.

Методика розрахунку зниження собівартості продукції по окремих факторах:

1. Розрахунок зниження собівартості продукції у результаті підвищення технічного рівня виробництва (D С _Т.Р.):

D C _Т.Р. = × В _п , (4)

де c _o c ₁ - витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів;

В _о, В _{1 -} кількість продукції, виготовленої відповідно до і після проведення заходів;

В _п - кількість одиниць продукції, що мають бути виготовлені у плановому році.

2. Економія від зниження матеріальних витрат (D С _м.в..):

D С _м.в. = С _М.В.О. × I _В - С _М.В.О. × I _В × I _n × I _Ц (5)

або D С _М.В. = С _М.В.О. × I _В × (1 - I _n × I _Ц ) (6)

де С _М.В.О. - собівартість матеріальних витрат базового року;

I _В - індекс зміни обсягів виробництва;

I _n, I _Ц - індекси зміни норм витрат і ціни матеріалів.

3. Економія витрат по заробітній платі (D С _З.П.)

D С _З.П. = С _З.П.O × I _В - С _З..П.O × I _В × I _ПТ × I _З..П. (7)

або D С _З.П. = С _З.П.O × I _В (1 - I _ПТ × I _З.П.), (8)

де С _З.П.O - витрати по заробітній платі у базовому році;

I _ТЄ, I _З.П - індекси зміни трудомісткості виробів та оплати праці.

4. Економія по умовно-постійних витратах (D С _у.П), при зростанні обсягів продукції:

D С _у.П = С _у.П.о I _В - С _у.П.о; (9)

або D С _у.П = С _у.П.о × (I _В - 1), (10)

де С _у.п.о - загальна сума умовно-постійних витрат в базовому році;

I _В - індекс зміни обсягу продукції.

5. Відносна економія амортизаційних відрахувань (D С _А):

D С _А = С _А.О I _В - С _З.О І _Ф;(11)

або С _А= С _А.О I _В × (1 - I _Y) (12)

де С _А.О - загальна сума амортизації в базовому році;

І _Ф, I _Y - відповідно індекси зміни середньорічної вартості основних фондів і фондомісткості продукції.

6. Зниження собівартості за рахунок зміни структури (асортименту) продукції, що виготовлюється (D С _АС):

n

D С _АС = С _А I _В -å С _iп B _iп, (13)

i=1

де С _А - базова собівартість;

С _iп - собівартість одиниці продукції у плановому періоді;

В _iп - кількість і -тої продукції в плановому періоді.

7. Загальний розрахунок зниження собівартості (D С), визначається як сума зниження витрат по всіх розглянутих факторах:

D С = D С _Т.Р. + D С _М.З. + D С _З.П. + D С _У.П. + D С _А +D С _АС (14)

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому слід виділити поняття критичного обсягу (Вкр). Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному вимірі або вартісній оцінці - це точка, вище якої виробництво стає рентабельним. Його можна обчислити у натуральному виразі за формулою:

В _кр × С _зм + С _пост = Ц × В _кр (15)

звідси: В _кр.нат.= , (16)

де В _{кр. нат.} - критичний обсяг виробництва у натуральному виразі;

С _зм - змінні витрати на одиницю продукції;

С _пост - постійні витрати за розрахунковий період;

Ц - ціна одиниці продукції.

У вартісній оцінці критичний обсяг продукції визначається за формулою:

В _кр.рп = , (17)

де В _кр.рп - мінімальний обсяг виручки від реалізації продукції, при якому рівень рентабельності стає більшим від 0,00%;

С _пост - сума умовно-постійних витрат;

С _зм - сума змінних затрат;

РП - обсяг виручки від реалізації продукції.

З метою розрахунку мінімального продажу нової продукції, точку беззбитковості можна визначити за формулою:

В _кр.рп = , (18)

де С _зм - змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

Ц - ціна одиниці продукції, грн.

На критичний обсяг продукції впливає ряд факторів:

1. Зміна постійних витрат. При виконанні задач, необхідно порівняти критичний обсяг продукції до і після збільшення (зменшення) постійних витрат на підприємстві.

2. Зміна питомих змінних витрат, наприклад, зміна цін на сировину.

Зміну критичного обсягу продукції (В _кр) під впливом змінних витрат можна визначити за формулою:

D В _кр.зм = С _пост × , (19)

де Ц - ціна одиниці продукції;

С ^1,2_зм - відповідно питомі змінні витрати у розрахунковому періоді.

4. Зміну цін на критичний обсяг можна визначити за формулою:

D В _кр.ц.= С _пост × (20)

Прибуток - це одна з форм вартості додаткового продукту, яка виступає як різниця між продажною ціною товару та витратами на його відтворення, джерело доходів бюджету, фінансування розширеного відтворювання і стимулювання працівників.

Походження прибутку зв’язано з отриманням валового доходу підприємства від реалізації продукції за цінами, що складаються на основі попиту і пропозиції.

Валовий дохід підприємства - це виручка від реалізації продукції, за вирахуванням матеріальних витрат, яка представляє собою форму чистої продукції підприємства і включає оплату праці та прибуток, тобто:

Валовий дохід підприємства
Матеріальні витрати	Оплата праці	Прибуток
Витрати виробництва (собівартість)	Чистий дохід
Обсяг реалізованої продукції

Планування прибутку полягає в розрахунку балансового і чистого прибутку. В умовах функціонування ринкової економіки економічний прибуток є джерелом всіх фінансових ресурсів підприємства.

Балансовий прибуток включає в себе:

1. Прибуток від реалізації товарної продукції, робіт і послуг. Його можна розрахувати двома методами:

1.1. Методом прямого розрахунку як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та реалізацію. Вона є однією з форм вартості додаткового продукту, створюваного на підприємстві:

n

П _рп = S (Ц _і - С _і) × В _і, (21)

і=1

де Ц _і, С _і - оптова ціна підприємства і собівартість одиниці продукції;

В _і - обсяг випуску продукції і -го виду;

n - номенклатура виготовленої продукції.

1.2. Пофакторним методом (враховується вплив на величину прибутку таких факторів, як ріст обсягу продукції, зниження її собівартості, зміна цін, зміна асортименту і тощо).

Послідовність розрахунку по даній методиці буде у визначенні впливу на прибуток чотирьох головних факторів, тобто:

1.2.1. Вплив обсягу реалізованої продукції:

D П _в = , (22)

де В _п - плановий обсяг продукції (тис. грн.);

В _ф - фактичний обсяг реалізованої продукції (тис. грн.);

П _ф - фактичний прибуток (тис. грн.).

1.2.2. Вплив зміни цін на продукцію:

D П _ц = (Ц _п - Ц _ф) × В _ф, (23)

де D П _ц - зміна обсягу прибутку за рахунок цін (тис. грн.);

Ц _п - планові ціни;

Ц _ф - фактична ціна на продукцію;

В _ф - фактичний обсяг продукції по асортименту.

1.2.3. Вплив зміни асортименту продукції:

D П _ас = , (24)

де D П _ас - зміна прибутку за рахунок зміни асортименту продукції;

R _п - рентабельність виробів, що плануються до випуску;

R _ф - рентабельність фактично випущених виробів;

П _ф - сума прибутку, фактично одержаного за певний період.

1.2.4. Вплив зниження собівартості:

D П _с= (с _ф - с _п) × В _ф, (25)

де D П _с - зміна суми прибутку за рахунок зниження собівартості;

с _ф, с _п - відповідно фактична та планова собівартість одиниці продукції;

В _ф - обсяг фактично реалізованої продукції у звітному році у натуральному вимірі.

1.2.5. Загальна зміна суми прибутку D П (на базі пофакторного методу):

D П =D П _в + D П _ц + D П _ас + D П _с (26)

2. Прибуток від іншої реалізації - це прибуток від реалізації продукції або послуг непромислових господарств, які числяться на балансі підприємства; доходи від реалізації товарно-матеріальних цінностей, які не брали участь у виробничому процесі.

Розраховується даний прибуток аналогічно, як і прибуток від реалізації товарної продукції.

3. Позареалізаційний прибуток (збитки) включає в себе прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти по реалізації цінних паперів (акцій, облігацій), штрафи, що сплачують інші підприємства за порушення договірних зобов’язань. Сума цього прибутку (збитку) визначається, виходячи із її частки в прибутку від реалізації товарної продукції у звітному році.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, тому він доповнюється показником рентабельності.

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів, залежно від охоплення останніх, може обчислюватися як рентабельність:

- виробничих фондів;

- сукупних активів;

- власного (акціонерного) капіталу.

1. Рентабельність виробничих фондів (R _ф) відображає ефективність використання авансованих підприємством фондів, обчислюється за формулою:

R _ф = , (27)

де П - загальний (валовий) прибуток підприємства за рік, тис. грн.;

Ф + НОК - середня величина основних виробничих фондів і оборотних коштів підприємства за рік, тис. грн.

2. Рентабельність сукупних активів (R _а) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:

R _а = × 100, (28)

де К _а - середня сума активів балансу підприємства, тис. грн.

3. Рентабельність власного (акціонерного) капіталу (R _в) показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

R _в = , (29)

де П _ч - чистий прибуток за вирахуванням сплати процентів за кредит, тис.грн.;

К _в - власний капітал, тис. грн.

Величину власного капіталу беруть за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за мінусом всіх боргових зобов’язань. Цей показник рентабельності цікавить в першу чергу акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

4. Рентабельність виробництва продукції на підприємстві визначається за формулою:

R _рп = , (30)

де П _рп - прибуток від реалізації за певний період, тис. грн.;

С _рп - повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

Цей показник характеризує ефективність витрат на виробництво і збут продукції.

5. У багатономенклатурному виробництві визначається рентабельність окремих її різновидів (R _і):

R _і = , (31)

де Ц _і, С _і - відповідно ціна і повна собівартість і -го виробу, грн.

Прибуток і рентабельність, як основні показники фінансових результатів, не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни.

Фінансовий стан підприємства відображає всі сторони його виробничо-торгівельної діяльності. Для цього за даними балансу здійснюється аналіз:

- дохідності (рентабельності);

- фінансової стійкості;

- фінансових коефіцієнтів;

- ліквідність балансу;

- ділової активності.

Джерелом інформації для розрахунку показників фінансового стану є бухгалтерський баланс, додаток до нього, статистична та оперативна звітність.

Розрахунок показників рентабельності був розглянутий вище.

За результатами розрахунків фінансової стійкості необхідно зробити висновки щодо платоспроможності і ліквідності підприємства.

Одним з найважливіших показників фінансової стійкості підприємства є показник ліквідності (спроможність підприємства платити по своїм короткостроковим зобов’язанням).

Система показників ліквідності:

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт терміновості (k _ал)):

k _ал = , (32)

де К _ал - поточні активи високої ліквідності (ІІІ розділ активу балансу);

К _бк - короткострокові зобов’язання (ІІІ розділ пасиву балансу).

2. Коефіцієнт поточної ліквідності (k _пл):

k _пл = , (33)

де К _ап - поточні активи підприємства (ІІ розділ активу балансу + ІІІ розділ активу балансу).

Нормальними значеннями для цього показника є співвідношення від 2: 1 до 3: 1, якщо ці відношення нижчі ніж 1: 1, то можна казати про високий фінансовий ризик.

При цьому необхідно знати, яка частина джерел власних коштів вкладена в найбільш маневрені активи. Це відношення характеризує коефіцієнт маневреності (k _м):

k _м= , (34)

де К _{оборот.} - оборотний капітал, який визначається як різниця поточних активів і короткострокових зобов’язань (поточні активи - підсумок р ІІ + підсумок р ІІІ активу балансу).

Звичайно підприємство вважається платоспроможним, якщо його активи перевищують його зовнішні зобов’язання. Таким чином, чим більше загальні активи перевищують зовнішні зобов’язання, тим вищий ступінь платоспроможності, яка визначається за формулою:

k _зб = , (35)

де k _зб - коефіцієнт забезпечення боргів;

К _в - власний капітал, тис. грн.;

К _б - боргові зобов’язання підприємства.

Вважається, що нормальним є співвідношення 2: 1, при якому 33 % загального фінансування здійснюється за рахунок позичених коштів.

Ступінь заборгованості (k _заб) обчислюється шляхом поділу боргових зобов’язань на активи підприємства:

k _заб = , (36)

де К _б - боргові зобов’язання підприємства, тис грн.;

К _а - сукупні активи підприємства, тис. грн.

Якщо k _заб > 0,5, то сильно зростає ризик щодо сплати боргів.

Фінансове положення підприємства знаходиться в безпосередній залежності від того, на скільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші.

Фінансова активність підприємства характеризується такими показниками, як середній період оплати дебіторської, кредиторської заборгованості та оборотності товарно-матеріальних запасів.

Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості застосовується формула:

k _дз= , (37)

де k _дз - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

РП - виручка від реалізації продукції, тис. грн.;

- середня дебіторська заборгованість (тис. грн.), яка визначається:

= , (38)

де Д _зп, Д _зк - дебіторська заборгованість на початок і кінець періоду.

Середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства обчислюється за формулою:

Т _дз = , (39)

де Т _дз - середній період оплати дебіторської заборгованості покупцями, дні;

К _дз - заборгованість покупців (дебіторська заборгованість), тис. грн.;

Т - кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік - 360, квартал - 90);

РП - обсяг продажів за розрахунковий період, тис. грн.

Позитивно оцінюється зниження цього коефіцієнта.

Середній період оплати кредиторської заборгованості постачальникам визначається співвідношенням:

Т _кз = , (40)

де Т _кз - середній період оплати кредиторської заборгованості постачальникам, днів;

К _кз - заборгованість підприємства постачальникам, тис. грн.;

В _зак - обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період, тис. грн.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (k _кз) визначається за формулою:

k _кз = , (41)

де - середня кредиторська заборгованість.

Дата добавления: 2015-05-23