Населення як суб’єкт економічних та інших суспільних процесів і явищ

Модуль

Конспект лекцій згідно робочої програми

Тема 1: Ринок праці в економічній системі (2 год)

1. Ринок праці як підсистема ринкової економіки.

2. Елементи ринку праці: попит, пропозиція, ціна робочої сили.

3. Функції сучасного ринку праці.

4. Сегментація ринку праці.

5. Інфраструктура ринку праці та її елементи.

6. Структура і функції державної служби зайнятості України.

7..Історичні передумови виникнення ринку праці.

8. Етапи формування ринку праці в Україні та їх основні особливості.

1. Ринок праці як підсистема ринкової економіки.

Ринкова економіка — це система ринків, які тісно пов’язаних між собою і взаємодіють один з одним. Різні типи ринків, що входять до ринкової системи країни, не можна чiтко ранжирувати.

По-перше, ринок починається з придбання робочої сили i засобiв виробництва (інвестиційних pecypciв). Без цих елементiв продуктивних сил, без їхнього об’єднання за допомогою капiталу не може функціонувати виробництво.

По-друге, ринкова система, i зокрема ринок працi, не можуть ефективно функціонувати також без ринку ocвітніx послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ i ринку робочих мiсць. Кожен з типiв ринкiв, зокрема ринок працi, формується як одна з найважливiших органiчних ланок ринкової системи. Однак вiн може функцiонувати лише у взаємозв’язку з iншими типами ринкiв, якi вci певною мiрою реагують на ситуацiю, що складається в економiцi. Порушення, дисбаланс у будь-якому з ринкiв за “ланцюжком” передається до інших.

На вiдмiну від iнших типiв ринкiв ринок працi мaє не тiльки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрiвнянно бiльше економiчних i соцiальних проблем (бiднicть, безробiття, iнфляцiю тощо), соцiальну напруженiсть у суспiльствi (мiтинги, демонстрацiї протесту, страйки тощо), сучаснi могутні громадськi рухи та соцiальнi революцiї, а також рiзноманiтнi органiзацiї найманих працiвникiв (партiї, профспiлки, молодiжнi органiзацiї, товариства споживачiв тощо), органiзацiї роботодавцiв. Особливiсть полягає також у тому, що, породжуючи вci цi проблеми, ринок працi сам не в змозі справитись з ними. Тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну систему, яка організувала б розв’язання цих проблем (сприяння зайнятості, допомога безробітним, розробка трудового законодавства тощо), і тим самим збалансувати відносини, зняти соціальну напруженість. З цієї особливості випливає, що ринок праці не може існувати сам по собі, лише на основі функціонування механізму узгодження інтересів двох категорій партнерів — роботодавця та найманого

працівника.

У науковій літературі проблемам ринку праці приділяється помітна увага, між спеціалістами немає єдності та існує багато різних думок навіть стосовно понятійного апарату цього напрямку дослідження. Зокрема це стосується таких базових понять як “ринок праці” та “ринок робочої сили”. Одні вважають, що це різні і нетотожні поняття, інші вважають їх однаковими і використовують паралельно.

На думку В. Петюха: “ринок праці – це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу залежно від ряду факторів [5].

Е. Лібанова розглядає ринок робочої сили як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні і розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння — з іншого) [4].

Як стверджує В. Брич: “ринок праці — це система трудових відносин, що відбиває рівень соціального розвитку і досягнутий на даний період баланс інтересів між суб’єктами, що беруть участь на ринку праці: роботодавцями, працівниками, державою, профспілками і посередниками” [2].

Отже, на нашу думку, “ ринок праці — це система економічних відносин, де формується попит і пропозиція і встановлюється ціна праці.”

2. Елементи ринку праці: попит, пропозиція, ціна робочої сили.

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон’юнктуру ринку праці.

Попит на робочу силу — це суспiльна платоспроможна потреба в робочiй силi. Biн визначається обсягом i структурою суспiльного виробництва, piвнeм продуктивностi працi, кон’юнктурою ринкiв капiталу, тoвapiв та послуг, цiною робочої сили, а також правовими нормами, що регламентуютъ її використання, та iншими умовами.

Пропозиція робочої сили – це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до працi в обмiн на фонд життєвих благ. На неї впливають: демогpафiчна ситуацiя, характер i змicт працi, інтенсивність, вивiльнення робочої сили, ефективність функцiонування системи пiдготовки i перепiдготовки кадрiв, система оплати працi, кон’юнктура ринків капiталу, тoвapiв тa послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнiшим з ycix наявних видiв ринкiв за структурою, специфiкою, цiноутворенням, зв’язками з iншими ринками. Одночасно iз загальними для всix ринкiв рисами вiн має свої особливостi, xapaктерні лише йому.

Цiноутворення на ринку праці має свої специфiчнi особливості. 3аробітна плата найманого працiвника повинна включати в себе не тiльки цiну його працi, а й витрати на утримання непрацездатних членiв його сім’ї.

Нижньою межею коливання цiни робочої сили є вapтicть робочої сили, навіть якщо вона спускається нижче цього рiвня, і це тимчасове явище не стiйке у часі. Верхнiй piвeнь цiни робочої сили обмежується величиною знову cтвopeної вартості. Biн не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства

пiдприємства.

Щодо такого елементу ринку праці як товар, то в економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Тобто товаром на ринку праці виступає індивідуальна робоча сила.

Робоча сила – економічна категорія, що охоплює сукупність фізичних і розумових здібностей людини до праці, які вона використовує для виробництва товарів і послуг.

3. Функції сучасного ринку праці.

Ринок пpaцi впливає на розвиток господарства, дiє в певних напрямах; проявляється в рiзноманiтних формах i виконує рiзнi функцiї. Під останніми розумiють рiд та вид дiяльностi. Сучасний ринок праці виконує такi функцiї:

Суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподіляє найманих працiвникiв за професiями та кваліфікацією, галузями виробництва та регiонами.

Інформацiйну. Дaє учасникам процесу купiвлi-продажу товару, робочої сили iнформацiю щодо умов найму, рiвня зарплати, пропозиції робочих місць, якостi робочої сили тощо.

Посереднuцьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок працi для задоволення взаємних інтересів i потреб.

Цiноутворюючу. Це основна функцiя ринку пpaцi, що встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. Лише на ринку npaцi вiдбувається загальне визнання затрат пpaцi на вiдтворення товару “робоча сила” i визначається його вартість”.

Стuмулюючу. 3авдяки механiзму конкуренції ринок працi стимулює більш ефективне використання трудових pecypciв з метою пiдвищення прибyтковостi виробництва, а також стимулює найманих працiвникiв пiдвищувати свiй професiйно-квалiфiкацiйний piвeнь.

Оздоровлюючу. 3авдяки конкуренції суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок працi дозволяє одержувати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з найбiльш високими якiсними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, примушує працiвникiв триматися за робоче мiсце в умовах жорсткої конкуренцiї а з iншого — матерiально зацiкавлює, стимулює їx iнiцiативнiсть, компетентнiсть, квалiфiкованість.

Регулюючу. Ринок взагалі відповідає на питання: що, для кого, в якій кількості та як виробляти. Ринок праці, впливаючи на пропорції суспільного виробництва і регіональну міграцію робочої сили, регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення та ефективне використання. Він регулює рух трудових ресурсів в народному господарстві, спонукаючи підприємця утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, яка забезпечить його необхідну прибутковість.

Рис. 1. Функції ринку праці

Ринок працi регулює надлишки трудових pecypciв, їx оптимальне розміщення, а, отже, i ефективне використання. В Укpaїнi ринок праці ще повною мiрою не виконує вcix cвоїx функцiй, оскiльки знаходиться ще на стадії розвитку.

4. Сегментація ринку праці.

Ринок праці обмежується певним економічним простором, який має чіткі територіальні, галузеві, демографічні, соціальні, національні та інші параметри.

Сегментація ринку праці — це поділ ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: територіальний (географічний), професіонально-кваліфікаційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців та продавців товару (“робоча сила”), за умовами конкуренції.

З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки праці:

- внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

- зовнішній — транснаціональний та світовий.

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

- внутріфірмовий;

- галузевий;

- національний.

Залежно від професій виділяють ринок:

- робочих кадрів (працівники переважно фізичної праці);

- спеціалістів та керівників.

За демографічним принципом ринок праці поділяється:

- за статевою ознакою — чоловіки, жінки;

- за віком — молодь, особи працездатного віку, особи передпенсійного віку.

За національним принципом: українці, росіяни, молдавани, болгари та інші.

За рівнем освіти: з вищою, з середньою спеціальною, з середньою та неповною середньою освітою.

За часовим принципом: тимчасовий (погодинний, поденний, помісячний, сезонний), постійний (річний).

За юридично-правовими аспектами: офіційний (зареєстрований), неофіційний (відкритий або чорний) ринок праці.

5.Інфраструктура ринку праці та її елементи.

Інфраструктура ринку праці — це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, вирішення

трудових конфліктів, управлінням міграційними процесами в країні.

При цьому об'єкти, що забезпечують функціонування ринку праці, правомірно поділити на дві групи:

1)організації та установи, що забезпечують функціонування ринку праці,

2) нормативно-правове середовище, що регулює співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці.

До організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівня; недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці.

Центральним органом виконавчої влади з питань регулювання ринку праці є Міністерство праці та соціальної політики України, що працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя

Міністерству праці та соціальної політики України підпорядковуються такі установи, як Державна служба зайнятості України, Національна академія праці, Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та ін.

Головна роль в управлінні ринком праці належить Державній службі зайнятості, яка, згідно із Законом України «Про зайнятість населення», займається реалізацією державної політики зайнятості населення, професійною орієнтацію, підготовкою і перепідготовкою, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

До недержавних організацій, що забезпечують формування та розвиток ринку праці відносяться кадрові агентства, трудові колективи та профспілки підприємств.

Особливе місце в інфраструктурі ринку праці займають інститути соціального партнерства. Крім органів державної влади до їх складу входять професійні спілки та їх об'єднання, а також організації роботодавців та їх об`єднання.

Нормативно-правова система регулювання ринку праці в Україні має досить різноманітні правові засади і грунтується на основних положеннях Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України «Про зайнятість населення», «Про Державну програму зайнятості населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про охорону праці», «Про освіту». «Про колективні договори і угоди», «Про підвищення соціальних гарантій для трудящих», указами Президента та постановами Кабінету міністрів, регіональними програмами зайнятості населення тощо [20, с. 78]. Крім того, існує ряд додаткових соціальних гарантій у сфері зайнятості, встановлених для соціально вразливих категорій населення. Такі гарантії регламентуються, наприклад, Законом України «Про основи соціального захисту інвалідів в України». «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та інші.

6. Структура і функції державної служби зайнятості України.

Слід більш докладно зупинитися на державній службі зайнятості (ДСЗ) України, яка прийшла на зміну системі бюро по працевлаштуванню.

Служби зайнятості в Україні засновано постановою КМУ від 21.12.90р. № 381. Служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, заснованих для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

На сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою (рис. 1.1.).

Перший (базовий) рівень - це районні, міські, міжрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень - це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень - це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

Рис. 1.1. Структура державної служби зайнятості України [45,с.6]

Функції державної служби зайнятості :

1) аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

2) консультування громадян, власників підприємств або уповноважених ними органів, які звертаються до державної служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професій тощо;

3) ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звернулися з питань працевлаштування;

4) надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств у підборі необхідних працівників;

5) організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служб зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, які здійснюють ці функції;

6) надання послуг по працевлаштуванні та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи, вивільнюваним працівникам і незайнятого населення;

7) реєстрація безробітних і надання їм допомоги;

8) участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості.

7. Історичні передумови виникнення ринку праці.

Ринок праці в Україні, як і в інших сучасних країнах, почав формуватися ще у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували два історичні процеси:

1. Визволення людей від особистої (рабської, кріпосної, патріархальної) залежності, формування їх свобод і прав самостійно розпоряджатися своєю здатністю до тієї чи іншої праці.

2. Відокремлення більшої частини населення від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування, працівники змушені були найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).

Загальні умови виникнення ринку праці:

§ юридична свобода і можливість власника робочої сили за своїм розсудом розпоряджатися своєю працездатністю;

§ відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела всіх потрібних життєвих засобів. Необхідність у продажу своєї робочої сили виникає й тоді, коли дохід з інших джерел (цінних паперів, нерухомості і т. ін.) є недостатнім для нормальної життєдіяльності;

§ поява на ринку праці покупця – підприємця, який економічно

§ змушений вийти на цей ринок, щоб купити запропоновану для продажу працездатність потрібних йому працівників.

Створення і функціонування ринку праці в Україні має на меті:

§ полегшення і прискорення процесу узгодження особистих, колективних і державних інтересів;

§ надання гнучкості процесу підготовки і розподілу робітників і спеціалістів;

§ сприяння підвищенню ефективності праці за рахунок розміщення працівників за соціальними сферами виробництва;

§ ув’язки процесу підготовки працівників та їх використання;

§ поліпшення вибору професій;

§ регулювання доходів;

§ покращення умов праці.

8. Етапи формування ринку праці в Україні та їх основні особливості.

В результаті дослідження особливостей формування пропозиції на ринку праці України та її регіонів правомірним є виділення наступних етапів розвитку ринку праці України та її регіонів:

1) Початковий етап трансформації – 1991-1994 рр. – пропозиція праці скорочується, попит на працю скорочується в 6,4 рази швидше;

2) Проміжний етап трансформації – 1995-1999 рр. – попит на працю скорочується, пропозиція праці легалізується і підвищується в 7 разів швидше, ніж скорочується попит на працю;

3) Етап економічного зростання – 2000 – 2003 рр. – пропозиція праці продовжує підвищуватись, але попит на працю підвищується в 31,3 рази швидше

Характерні риси (проблеми) сучасного ринку праці України

- Має місце регіональна розбіжність у рівнях зайнятості і безробіття.

- Чітко виражена “жіноча”, “молодіжна” і “сільська“ незайнятість, що пов’язано з дискримінацією в прийомі на роботу та реформуванням аграрного сектору економіки.

- Ринок праці в Україні є гіпертрофованим тіньовим. Рівень прихованого безробіття становить близько 30 % чисельності всіх трудових ресурсів країни. 8. Складна демографічна ситуація. Сьогоднішній і завтрашній стан ринку праці в Україні залежатиме від високого рівня народжуваності, який відзначався на початку 80-х років. Зараз цей контингент досягає працездатного віку і виходить на ринок праці. Отже, маємо природне зростання пропозиції.

- Дешевизна робочої сили. Вартість робочої сили в Україні нижча, ніж в Західній Європі, США, Японії, Центральній і Східній Європі та країнах ближнього зарубіжжя. Зокрема, середньогодинна вартість робочої сили в Німеччині становить 25 $, Японії і США – 16,4 $, Франції – 15,5 $, Україні – 1,2-1,5 $.

В Україні продовжує підсилюватися податковий тиск на грошові доходи, причиною чого є зростання номінальної заробітної плати, у тому числі й через постійне підвищення державного мінімуму оплати праці, і тривале існування заниженого рівня неподаткового доходу громадян

Таким чином, вітчизняний ринок праці на сучасному етапі свого розвитку глибоко деформований і функціонує з стійким порушенням стихійних регуляторів зайнятості, якими є вартість робочої сили і конкуренція. Підвищити їхній вплив на формування прогресивної структури зайнятості покликаний такий фактор, як роздержавлення сфери зайнятості, виникнення можливостей альтернативних форм зайнятості в інших секторах економіки, самозайнятості, підприємництва.

-

Література

1. Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни: Навч. посібник. – К., 2002.

2. Завіновська Економіка праці

3.Волкова О.В. Ринок праці. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. 624 с 4. Петюх.

4. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 1997.

5. Васильченко В.С. Васильченко П.М. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика (посібник для працівників дуржавної служби зайнятості) - київ, 2000.

СРС по темі 1.

1) розглянути значення функцій ринку праці (стимулюючу, оздоровлюючу, регулюючу).

2) пит.7. Історичні передумови виникнення ринку праці: особливості рику праці і його регулювання в Радянський період; перші роки незалежності, в теперішній час.

3) пит.8. Сучасний стан розвитку ринку праці: проаналізувати динаміку робочих місць (зайнятих) та рівня безробіття за період 2004-2012 рр., визначити тенденції цих показників за даними Управління статистики.

Тема 2. Населення і трудові ресурси суспільства

План лекції.

1. Населення як суб’єкт економічних та інших суспільних процесів і явищ.

2. Відтворення населення, його природний і механічний рух.

3. Демографічний розвиток України.

4. Головні тенденції сучасних демографічних змін в країні, їх причини і вплив на функціонування ринку праці.

5. Поняття працездатного віку, працездатності, працездатного населення, трудових ресурсів.

6. Показники кількісної та якісної оцінки трудових ресурсів.

7. Методи прогнозування, планування, розрахунку потреби в трудових ресурсах.

8. Фактори та етапи визначення потреби в трудових ресурсах на макро- і мікрорівнях.

9. Джерела поповнення трудових ресурсів.

Суб`єктом будь –яких суспільних процесів, що відбуваються в країні та основним чинником виробничих відносин є населення держави.

Населення (народонаселення) - це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селищі тощо), незалежно від їхніх характеристик.

Населення класифікують за рекомендаціями (методикою) МОП та за традиційною методикою (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Варіанти класифікації населення в економіці праці

Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

Економічно активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю - це особи у віці 15-70 років:

- які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу;

-працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців;

- на власному (сімейному) підприємстві;

- безоплатно працюючі члени домашнього господарства;

- зайняті у власному підсобному господарстві;

- сезонні і випадкові працівники;

- особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка, безробіття тощо);

- учні, які поєднують навчання з роботою на режимах повного робочого часу;

- учні та особи, які проходять профпідготовку на виробництві і одержують стипендію або заробітну плату.

Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (у підсобному господарстві - не менше 30 годин), незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота. В зарубіжній практиці не менше 1 години.

Безробітні у визначенні МОП - це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Економічно неактивне населення за методикою МОП - це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

- особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

- особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

- особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

- особи працездатного віку, які можуть працювати, але не шукають робту через об’єктивні і суб’єктивні причини;

- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Оцінка економічно активного та економічно неактивного населення здійснюється на основі вибіркових обстежень домашніх господарств, частіше в жовтні місяці, коли вплив сезонності на переміщення людей є мінімальним

Дата добавления: 2015-05-23