Тема: Вартість, собівартість продукції. Її види і показники

Складробітників тієї чи іншої галузі економіки розрізняють за статтю, віком, освітою і кваліфікацією.Так, наприклад, робітники маши­нобудівної промисловості - цездебільшого чоловіки з середньою, середньоюспеціальною освітою віком приблизно 30-35 років. Кваліфі­кація на різноманітних процесах різна: на розбірно-мийних роботах -2 -3-й тарифний розряд, а в інструментальних цехах - 5-6-й.

Категорія - службовці охоплює працівників, які здійснюють підго­товку та оформлення документів, облік та контроль, господарське обслуговування. До них належать особи переважно з середньою, се­редньою спеціальною освітою (касири, діловоди, секретарі та ш.).

Категорія "спеціалісти" об'єднує працівників, які виконують інженерно-технічні та економічні роботи. Це люди з вищою освітою, інколи мають дві та більше вищих освіт, здатні приймати неординарні інженерні рішення (інженери, технологи, економісти та ш.).

До категорії "керівників" належать особи, які обіймають керівні посади (директори, їх заступники, начальники відділів, голови правління. менеджери та ін.) і які мають одну чи кілька вищих освіт (бажано, щоб одна з них була економічною), а також неабиякі орга­нізаторські здібності.

Кадровий склад, або персонал, підприємства має кількісні, якісні га структурні характеристики, які з найменшим або з найбільшим ступенем достовірності можуть бути визначені за такими абсолют­ними або відносними показниками:

- облікова і явочна чисельність працівників підприємства на кон­кретну дату;

- середньооблікова чисельність працівників підприємства за ви­значений період;

- частка працівників окремих підрозділів у загальній чисель­ності працівників;

- темпи зростання чисельності працівників підприємства за ви­значений період;

- середній розряд робітників підприємства;

- частка службовців, які мають середню або спеціальну освіту, в загальній чисельності працівників підприємства;

- середній стаж роботи за спеціальністю керівників та спеціалістів підприємства;

- плинність кадрів;

- фондоозброєність праці робітників підприємства.

3. Під оцінкою персоналу звичайно розуміють цілеспрямоване порівняння певних характеристик (професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, результатів праці) працівників з відповідними па­раметрами, вимогами, еталонами.

У практиці господарювання застосовуються зовнішня оцінка та самооцінка.

Зовнішньою вважають оцінку діяльності працівника керівником (керівниками) фірми, трудовим колективом, безпосе­редніми споживачами продуктів праці.

Самооцінка здійснюється самим працівником і базується на власному уявленні про цілі жит­тя та трудової діяльності, допустимих і заборонених способах їхньо­го досягнення, про необхідні моральні якості (сумлінність, чесність, відданість ділу тощо).

Зазвичай оцінка персоналу виконує орієнтуючу й стимулюючу функції.

Орієнтуюча функція полягає в тім, що кожний працівник за допомогою громадської оцінки та самооцінки усвідомлює свою поведінку, одержує можливість визначати напрями і способи даль­шої діяльності.

Стимулююча функція виявляється в тім, що вона, породжуючи в працівника переживання успіху чи невдачі і підтвер­джуючи правильність або помилковість поведінки, спонукає його до діяльності в позитивному напрямку.

Оцінка персоналу має базуватися на загальновизнаних принци­пах, а саме: об'єктивності; усебічності; обов'язковості: система­тичності (постійності). Дотримання цих принципів дає змогу ви­користати оцінку персоналу для:

а) підбору й розстановки нових працівників;

б) прогнозування просування працівників по службі;

в) раціоналізації прийомів і методів роботи (управлінських процедур);

г) побудови ефективної системи мотивації праці;

д) оцінки ефективності діяльності окремих працівників і трудових колективів.

Конкретний зміст, застосовувані методи й типову процедур оцінювання персоналу показано на рис. 1

	♦ Місце оцінки
	♦ Суб'єкт оцінки
	♦ Порядок і періодичність оцінки
	♦ Використання технічних засобів
	Процедура оцінки
	Процес оцінки персоналу
Зміст оцінки Метод оцінки
♦ Оцінка особистих якостей:		♦ Виявлення елементів (показників):
• об'єкт		• програма збирання даних
• критерії		• методи збирання даних
♦ Оцінка праці:		• методи обробки та оформлення інформації
• вимірювання та оцінка витрат праці в часі
		♦ Вимірювання елементів
• оцінка складності праці та змісту роботи		(показників):
		• натуральні й вартісні показники
		• умовні вимірники (бали, коефіцієнти)
♦ Оцінка результатів праці:		• інші вимірники (характеристики, порівняння з ідеальним чи нормативним об'єктом)
• безпосередні результати
• побічні результати
	Рис. 1 Складові процесу оцінки персоналу

Мета: знати поняття собівартості, її види, калькуляції, статті калькуляції, методику обчислення основних статей калькуляції.

План

1. Собівартість різних видів продукції
2. Сутність і методи калькулювання
3. Методика обчислення основних статей калькуляції
4. Прогнозування собівартості на етапи розробки та освоєння нових виробів

1. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість продукції це – грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Собівартість валової продукції, як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва

Собівартість товарної продукції обчислюється двома основними способами:

1) синтетичний – ґрунтується на кошторисі виробництва, який приводе до одержання собівартості валової продукції;

2) полягає в підсумуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

n

Сm = Σ Сі Nі,

і=1

де n – кількість найменувань продукції (послуг);

Сі – собівартість одиниці і-ої продукції (послуг);

Nі – виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Види собівартості:

1) В залежності від часу формування затрат:

- планова;

- фактична;

- нормативна;

- кошторисна.

2) В залежності від місця формування затрат:

- цехова;

- виробнича;

- повна.

3) В залежності від тривалості розрахункового періоду:

- місячна;

- квартальна;

- річна.

У промисловості розрізняють собівартість:

1)Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції;

2) Галузева собівартість – показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції:

n

Σ

і=1 Сі Nі

С о.г. = ————, грн.,

n

Σ

і=1 Nі

де Сі – собівартість повного виду продукції на і-ому підприємстві, грн.;

Nі – кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натуральних одиниць;

n - кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Показниками собівартості продукції, що використовується в господарській практиці, є:

1) Затрати на 1 грн. товарної продукції

С тп

В1 грн.тп = ——, коп./ грн.,

Q тп

де Стп – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;

Q тп – обсяг товарної продукції підприємства.

2) Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляції собівартості окремих видів продукції);

3) Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовують на підставах зі сталим асортиментом продукції).

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такі1 послідовності:

1) Визначають затрати на 1 грн. ТП в базовому році:

С тп. б

В1 грн.тп.б = ————, коп./ грн.,

Q тп. б

2) Визначити вихідну собівартість ТП в плановому році:

С вих. пл = В грн. тп. б · Q тп. пл., грн

де Q тп. пл. – плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

3) Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку:

- підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів:

Е м = (Н о х Ц – Н1 х Ц) х N1, грн.

де Н о Н 1 – норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натуральних одиницях;

Ц – ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N1 - обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натуральні одиниці.

- Підвищення росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції:

Е m = [(tо х С го – С г1) х (1 + % дод/100) х (1 + % соц.зах./100)] х N1, грн.

де tо, t1 – трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год;

С го, С г1 – середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн./год.;

% дод – середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

% соц.зах. – встановлений процент відрахувань на соціальні заходи.

- Удосконалення організації виробництва іпраці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва

Е ск = [С – (Цс + Тр)] х N к, грн.

де С – собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн./ од.;

Цс – гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн./од.;

Тр – транспортно-заготовлені витрати на 1 виробу, грн./ од.;

N к – кількість виробів, що отримають по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натуральних одиниць.

- Зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постачальних витрат

∆Qпл х П у.-п.

Е у.-п. = ————————, грн.,

де ∆Qпл – приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

П у.-п. – сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4) Визначте планову собівартість продукції

С тп. пл. = С вих.пл. ± Е сум, грн.

де Е сум – сума економії витрат по всім технічно-економічним факторам, грн.

5) Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році:

С тпю пл.

В 1грн. ТП пл. = —————, коп./грн.

Q тп. пл.

6) Розраховують процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році в порівнянні з базовим:

В1грн. тп. б – В1грн. тп.пл.

γ = ——————————————— х 100 %

В1грн. тп. б

2. У…………… техніко-економічне ……….на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється.

До об’єктів калькулювання на підприємстві належать:

1) основна і допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини, та інше);

2) послуги та роботи (ремонт, транспортування та інше);

3) головний об’єкт – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок).

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – у штуках, маса, площа, об’єм.

Методи калькулювання:

1) нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюється по нормах);

2) параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

3) розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі – пропорційно з ним)

3. Перелік статей калькуляції може мати такий вигляд:

1) Сировина і матеріали.

2) Паливо і енергія на технологічні цілі.

3) Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4) Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

5) Загально виробничі витрати.

6) Адміністративні витрати.

7) Підготовка і освоєння виробництва.

8) Інші виробничі витрати.

9) Витрати на збут (поза виробничі витрати)

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл витрат пропорційно основній заробітній платі виробничників.

Рм

С м = Сз.о. х 100

де С м – витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування на 1 продукції, грн.;

С з.о. – основна заробітна плата виробників на 1 продукції, грн.;

Р м – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин та установок до основної заробітної плати виробників (по цеху, виробництву), %.

Найобгрунтованішим є обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування на один виріб залежно від його обробки та нормативних витрат на 1 час

m

С м = Σ С м – гі · tі,

і=1

де m – кількість машин, на яких обробляється виріб;

С м – гі – витрати на утримання та експлуатацію і-ої машини на 1 годину, грн.;

tі - тривалість обробки на і-й машині, год.

4. Параметричні методи обчислення собівартості продукції:

1) Метод питомих витрат

С н = С п · Р н

де С п – питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоєний виробництвом;

Р н – параметр нового вибору.

2) Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів вибору на його С.

n

С н = С б Σ б ні

і=1

де n – кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;

б ні – кількість балів за і-м параметром нового виробу.

3) Комерційний метод – дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів.

4) Агрегатний метод – згідно з ним собівартість виробу визначається, як сума собівартості конструктивних його частин – агрегатів.

5) Залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості

в

С і = С 1 · N1

де Сі – собівартість і-го виробу з початку випуску;

С 1 - собівартість 1-го виробу;

N1 – порядковий номер виробу з початку освоєння;

В – початок ступеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння.

Дата добавления: 2015-05-23