Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Стратифікація суспільства




Населення України доби феодалізму поділялося на кілька станів. Представники панівного стану (князі, пани, бояри, шляхта та ін.), що були підданими Великого князя Литовського або Короля Польського, були зобов’язані відбувати на їхню користь військову службу і брати участь в управлінні державою. За цю службу вони отримували землі у спадкове або тимчасове володіння («вотчини» і «помістя» або «держави»). Поступово зростало феодальне землеволодіння, що вело до посилення експлуатації й закріпачення селянства. Наприкінці ХІV ст. на українських землях було лише кілька десятків великих феодальних володінь, а вже в першій половині ХVІ ст. нараховувалося понад сто магнатських родин, які володіли тут великими маєтками, а також тисячі панських і шляхетських господарств. Великими землевласниками, володіння яких зосереджувалися в основному на Волині, Київщині, Брацлавщині (Східне Поділля), Подніпров’ї були князі Острозькі, Збаразькі, Чарторийські, Вишневецькі, Глинські та інші. У Галичині й Західному Поділлі, що знаходилися під владою Польщі, було багато маєтків польських панів. Зростало також церковне землеволодіння.

Окремим станом населення України було міщанство. Так, міське населення України польсько-литовської доби було зорганізоване на німецький взірець, поділяючись на корпорації, в яких привілейоване становище мало купецтво. Всі категорії людності були об’єднані в цехи: лікарів, аптекарів, співаків, адвокатів, музик, ремісників. В ХV ст. цехи поширювалися по всіх містах України.

З кінця ХІV до середини ХVІ ст. в Україні продовжувало розвиватися ремесло, яке дедалі відокремлювалося від сільського господарства і зосереджувалося переважно в містах. Зростала кількість ремісників, для яких ремесло стало основним заняттям, збільшувалася кількість ремісничих професій: якщо за часів Київської Русі їх було близько 60, то на початку ХVІ ст. нараховувалося понад 200 (ковалі, слюсарі, гончарі, кравці, шевці, кушніри, каменярі, ювеліри та ін.). Міські ремісники об’єднувалися в цехи. З кінця ХІV ст., у зв’язку з інтенсивним розвитком ремесла, цехи почали створюватися в містах Галичини, в ХV ст. виникли в Києві, Луцьку та інших містах. Частина ремісників залишилася поза цехами. Їх називали партачами.

Найбільш чисельним станом в Україні було селянство. Селяни жили общинами, які ґрунтувалися на сусідських, територіальних зв’язках. В общині вони спільно володіли й користувалися лісами, водами, випасами та іншими угіддями, відбували повинності на користь пана і держави. Кілька сільських общин, сіл об’єднувалися у волость. Управління общинними справами було виборним. Очолювали його отамани, тіуни, десятники, у волостях – старці. Сільська община користувалася й судовими правами. Існував „копний суд” – суд селянського сходу, копи (копа, купа – громада), який розглядав різні цивільні і кримінальні справи (про земельні суперечки, крадіжки, вбивства тощо).

Сільська община складалася з дворищ, утворених на основі великих сімейних общин, родин. До дворища входили як родичі, так і прийшлі селяни. Поряд із рівноправними членами дворища – «поплічниками», «потужниками», «спільниками», «сябрами» – були залежні люди – «половинники», «дольники», «під сусідки», «закупні», «люди в пенезях». Дворище складалося з 5-11 „димів”, тобто окремих господарств. Дворище мало у своєму володінні орні землі, ліси, випаси, водойми. Площа земельних ділянок у різних дворищах була неоднаковою, залежно від якості землі та інших факторів, і становила від1-2 до 9 волок орної землі (волока – в різних місцевостях від 16,8 до 21,4 га). Селянство як у майновому, так і у правовому відношенні не становило однорідної маси. У кінці ХІV – першій половині ХVІ ст. серед селянства існували такі групи:

- служиві селяни – слуги, які перебували на тій чи іншій «земській» службі: військовій (замкова або польова «сторожа»), «листівній» (роз’їзди з листами), служили соцькими, десяцькими, землемірами, великокнязівськими мисливцями, рибалками та ін. За службу вони отримували одну-дві волоки землі і звільнялися від інших повинностей; ця група селян була найбільш заможною;

- данники – за користування землею давали державі натуральну данину (куницями, рибою, медом, воском та ін.) або платили грошовий податок; більшість із них залишалися вільними;

- тяглові селяни – за користування землею виконували відробіткову повинність спочатку на користь держави, а потім і окремих феодалів; зі своїм тяглом (худобою) та інвентарем вони обробляли поля, збирали врожай, гатили греблі, будували млини, палаци, замки і т. ін.; кількість тяглових селян швидко зменшувалася, вони потрапляли під владу феодалів, які їх закріпачували;

За правовим становищем селяни поділялися на:

- «похожих» (вільних), що юридично мали право необумовленого відходу від феодала;

- «непохожих» («отчинні», «люди заседелі»), позбавлених такого права, тобто вже закріпачених;

- залежних селян, що формально мали право відходу, але за певних умов: могли залишити феодала лише в певний час, мусили «посадити на землю» замість себе іншу людину, заплатити викуп і т. ін.

Серед селян було багато збіднілих людей. Це – «сусідки» і «підсусідки», які переходили в залежність до заможних селян або феодалів й інколи селилися при їхніх дворах; коморники, що не мали свого житла і наймали в багатих селян і міщан комори; городники, або загородники, що володіли лише городами, халупники, у яких були тільки хати; дворова челядь та ін.

Усі селяни повинні були платити податки й виконувати повинності на користь держави, а селяни, що жили в маєтках приватних власників, – і на користь феодала (натуральна, грошова, відробіткова рента, панщина).

Посилювалося розшарування міського населення, яке поділялося на такі групи:

- міська аристократія (патриціат), до якої належали найбагатші купці, лихварі, багаті цехові майстри;

- заможне міщанство (бюргерство), яке складалося з середніх купців, дрібних торговців, цехових майстрів, що були незадоволені пануванням аристократії, але займали помірковану позицію;

- міська біднота: наймити, підмайстри, позацехові ремісники, обезземелені селяни, які втікали до міст.

На початку ХІV ст. на території українських земель з’являється новий соціальний стан – козацтво.

В Україні термін «козак» поступово набуває значення вільної, мужньої, хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника Вітчизни й оборонця православної віри.

В середині ХVІ ст., як пише М. Грушевський, нижче Дніпровських порогів, де ріка ділиться та утворює острови, козаки ставили фортеці – «острожки». Далі на місці дрібних фортець було побудовано одну головну, яку назвали Запорізька Січ (походить від слова засіка, тобто укріплення). В різні часи Січ розташовувалася на різних островах – Томаківці, Базавлуці, Малій Хортиці. Заснування першої Січі, яка з’явилася на острові Мала Хортиця, пов’язують з ім’ям князя Дмитра Вишневецького (Байди, 1516-1563 рр.) – одного з перших в історії українського козацтва гетьманів, старости черкаського і канівського, організатора відсічі татарським і турецьким нападам. У 1563 р. він здійснив військовий похід до Молдавії, де потрапив у полон, був відправлений до Стамбула і там страчений. Пам’ять про нього залишилася в народних думах та піснях (наприклад, «Дума про Байду»). В подальшому козаки змінювали місце розташування Січі, яка відігравала роль столиці на козацькій території. Відомий дослідник історії українського козацтва Д. Яворницький нараховував всього вісім Січей.

Протягом ХVІ ст. в межах козацького стану сформувалися три основні категорії:

1) реєстрове (городове) козацтво – заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій;

2) запорозьке (низове) козацтво – козаки, які мешкали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорізької Січі;

3) нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення», і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя у прикордонних районах.

На початку ХVІІ ст. серед козацтва позначилися дві течії: радикальна та поміркована. Перша група складалася з незаможних, неосілих козаків, безземельних селян, іноді ремісників, які шукали у війні кращої долі та займали вороже становище до шляхти та поляків. Другу групу становили заможні люди, що мали свої землі, двори, мали зв’язки з заможними верствами – міщанами, шляхтою. Вони старалися поліпшити своє становище шляхом згоди з урядом. Але обидві групи прагнули свободи. Ця друга, поміркована група “городових” козаків оформилася наприкінці ХVІ ст. та в першій половині ХVІІ ст.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 472; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.