Успіхи, прорахунки, абсурдність економіки

У другій половині 50-х років робилися спроби здійснити реформи у багатьох сферах життя. В економіці був взятий курс на децентралізацію всіх галузей, включаючи залізничний транспорт. У 1956 р. під керівництво Ради міністрів України перейшло понад 10 тис. промислових підприємств. Україна разом з іншими союзними республіками дістала нові права в управлінні своїм господарством. Це зумовлювалося потребою прискорення розвитку економіки, а також досягненнями України в господарському та культурному будівництві, наявністю у неї власних національних кадрів керівництва.

Особлива увага приділялася покращенню стану промислового виробництва. У результаті ліквідації руйнувань, нанесених фашистами народному господарству України під час війни, в 1955-1965 рр. нарощувався випуск промислової продукції. Зокрема, виробництво металорізальних верстатів збільшилося у 1,7 разів, тракторів – у 2, магістральних тепловозів – в 11, а екскаваторів – у 17 разів. З’явилися нові види машин і обладнання, нові види приладів, апаратури і засобів автоматизації. Водночас, за якістю продукції промисловість України дуже відставала від передових країн. Розуміючи це, керівництво СРСР і УРСР висунуло завдання докорінного удосконалення технологій промислового виробництва, прискорення науково-технічного прогресу.

З січня 1966 р. розширили права та почали стимулювати ініціативу підприємств. Заводи, фабрики, бригади, інші господарські структури переводилися на господарський розрахунок (економічні методи господарювання за умов збереження державної власності, основ командно-адміністративної системи). У 1966 р. на нові методи планування та економічного стимулювання перейшло 1,5% підприємств України, а до 1970 р. – вже 85%. Однак успіхи виявилися тимчасовими. Проблема полягала в тому, що, по-перше, реформа не покращила матеріального стану тих, хто працював, не дійшла до безпосереднього виробника, а по-друге, історично, в силу характеру тоталітарного режиму, була приреченою. І життя це підтвердило. Якщо за 1966-1970 рр. темпи приросту валового об’єму промислової продукції склали 50%, то за 1981-1985 рр. – тільки 19%. За цей період темпи росту продуктивності праці зменшилися майже в 2 рази.

На промисловість УРСР припадала більша частина промислового виробництва колишніх союзних республік (17%). Україна – надзвичайно важливий індустріальний регіон глобального масштабу – виплавляла біля 40% усієї сталі, 50% чавуну, видобувала 34% вугілля Радянського Союзу. За показником валового національного продукту вона зрівнялась з Італією.

Однак у розвитку вітчизняної промисловості були як злети, так і падіння. У період буму 50-х – початку 60-х рр., коли щорічні темпи зростання промислового виробництва складали 10%, її показники перевищували загальносоюзні, а вже у 70-х роках, коли ці темпи впали до 2-3% на рік, показники промислового зросту України були нижчі, ніж пересічно по Союзу.

Традиційно Україна була одним з основних виробників сільськогосподарської продукції СРСР. При цьому до середини 50-х років село все ще було напівзруйнованим. Колгоспники, як і раніше, були безправними.

Протягом 1953-1956 рр. матеріально-технічна база сільського господарства України дещо укріпилася. Водночас покращилося ставлення до трудівників села. Усувалося безправ’я селян у виборі місця проживання і роботи. Колгоспники одержали паспорти та можливість самостійно вирішувати, де їм жити і працювати. Активніше почали впроваджуватися нові здобутки сільськогосподарської науки і техніки. У другій половині 50-х років в Україні було досягнуте певне зростання виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

На 1959-1965 рр. (так звана «семирічка») керівництво України запланувало нереальні темпи росту виробництва сільськогосподарської продукції. Було обіцяно, що Україна виконає завдання семирічки у сфері сільського господарства за п’ять років. Але ні за п’ять, ні за сім років взяті зобов’язання не були виконані. Головна причина полягала в тому, що у керівництві сільським господарством було немало волюнтаризму й дилетантства. Часто приймалися авантюрні рішення: легко давалися обіцянки, називалися нереальні цифри зростання виробництва продукції. Негативну роль зіграло укрупнення і розукрупнення колгоспів. У цей період була висунута згубна за своїми наслідками ідея ліквідації так званих «неперспективних» сіл, перетворення колгоспів у радгоспи. Форсувалося будівництво Кременчуцького, Канівського та Київського водосховищ, які завдали величезної шкоди народному господарству України і зіпсували водний басейн Дніпра.

Немало труднощів викликала посуха 1963 р. і бездумне впровадження в сільськогосподарське виробництво неефективних технологічних та технічних пропозицій. На всіх, хто критикував подібні «новації», доводив їх безглуздість, чекала швидка розправа.

Значні труднощі довелося подолати українському селу в 1958 р. у зв’язку з реорганізацією машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-технічні станції (РТС). Колгоспи були зобов’язані викупляти техніку, яка належала МТС. Уся вона потребувала ремонту, тому відчутно зросли витрати господарств на її відновлення та придбання нової техніки за підвищеними цінами.

До кінця 1958 р. реорганізація МТС в Україні завершилась. На базі 1637 МТС було утворено 731 РТС. Колгоспи змушені були придбати понад 108 тис. тракторів, біля 43 тис. комбайнів та іншу техніку на суму 4,2 млрд. крб.

У 1959-1965 рр. об’єм валової сільськогосподарської продукції в Україні зріс лише на 11% замість 70% за планом. Причин цьому було декілька. Далися взнаки неврожаї 1960, 1963 та 1965 рр. Безгосподарське використання земель призвело до того, що з 1965 до 1985 р. посівні площі зменшилися більш ніж на 1 млн. гектарів. Дуже багаті й врожайні землі відводилися під будівництво підприємств. Родючі заплавні чорноземи уздовж Дніпра були затоплені в результаті будівництва каскаду водосховищ.

У другій половині 50-х рр., за ініціативою хрущовського керівництва, посилилася увага до проблем добробуту людей, вживалися заходи до покращення їх матеріального стану. Була збільшена заробітна плата, уведений п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Підвищилася зарплата низькооплачуваних робітників і службовців. В 1960-1965 рр. удвічі збільшилася оплата праці колгоспників, для них було введене пенсійне забезпечення, гарантована грошова оплата. Водночас підвищили пенсії деяким категоріям робітників та службовців. Та в результаті грошової реформи 1961 р. знизився життєвий рівень значної частини населення, збільшилася кількість бідних людей.

Була висунута в розряд пріоритетних житлова проблема. Якщо у 1918-1940 рр. в Україні було введено в дію 18,5 млн. кв.м загальної (корисної) житлової площі, то тільки у 1956-1965 рр. – понад 182 млн. кв.м. Середньорічне будівництво житла у 1966-1985 рр. залишалося на рівні 1956-1965 рр., хоча кількість населення України за цей період зросла на 5,5 млн. чол.

Варто усвідомити, що реформи другої половини 50-х – початку 60-х років в цілому мали поверховий, непослідовний та суперечливий характер; вони не зачіпали фундамент тоталітарної системи. Монополія комуністичної партії в усіх сферах життя суспільства залишалась, не була зруйнована повністю АКС, збереглися каральні функції КДБ тощо. Все це освячувалося догмами марксизму-ленінізму, які по суті залишилися незмінними.

Реформи М.Хрущова здійснювалися зверху. Вони торкалися здебільшого реорганізації управління, не спиралися на ініціативу широких верств населення, не привели до демократизації суспільно-політичного життя. Консервативно налаштоване керівництво України, насамперед перший секретар ЦК Компартії України М.Підгорний, не скористалося реформами для прогресивних перетворень у республіці.

Всі реформи здійснювались під суворим контролем центру. Московські відомства і міністерства, безцеремонно втручалися в діяльність республіканських органів управління. Централізовано планувалися розвиток промисловості, сільського господарства, використання екологічного та інтелектуального потенціалу України в інтересах СРСР. УРСР залишалася колоніально залежною “союзною республікою».

Дата добавления: 2015-05-23