Ресурсне обґрунтування виробничої програми

Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.

За вихідні дані для цього беруть середньорічну виробничу потужність підприємства та коефіцієнт її використання.

Наведемо приклад розрахунку можливого обсягу виробництва продукції за наявною потужністю підприємства (дані умовні):

1.	Потужність на початок року
2.	Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів
3.	Вибуття потужності
4.	Середньорічна потужність, [п.1 +(п.2 - п.З) х 0,45]
5.	Коефіцієнт використання потужності	0,94
6.	Обсяг виробництва продукції (п.4 х п.5)

Збільшення потужності за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів (здійснення певних організаційно-технічних заходів) не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Цим зумовлюється потреба визначати необхідність уведення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства. Розрахунки проводять у певній послідовності.

1. Визначають обсяг продукції, що не може бути отриманим з наявної потужності, і для виробництва якого необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;

2. Встановлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей К_ос з урахуванням існуючих нормативних строків.

3. Розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей N _сер, користуючись формулою:

,

де В_н – обсяг продукції, для забезпечення випуску якої необхідним є введення в дію нових виробничих потужностей;

В_п – обсяг продукції, виробленої в поточному році з додаткових потужностей, що були введені в дію в попередні роки; при цьому В_п для першого року розрахункового періоду дорівнює нулю, другогоN₁•К_ос, третього – N₁+N₂×К_ос тощо.

4. Обчислюють повний обсяг виробничих потужностей Ni, що вводитимуться у дію в і-му році розрахункового періоду, за формулою:

де N_сер – величина середньорічного введення в дію потужностей в i-му році розрахункового періоду;

0,45 – коефіцієнт для перерахунку абсолютного введення в дію потужностей у середню величину.

Умовний приклад розрахунку необхідного введення вдію нових виробничих потужностей для забезпечення випуску запланованого обсягу продукції подано в табл. 4.1. За цим розрахунком коефіцієнти освоєння потужностей К_ос дорівнюють: для першого року розрахункового періоду – 0,7; другого – 0,85;третього– 1,0.

Економічне обґрунтування виробничої програми підприємства з огляду на її забезпечення необхідними трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами в цілому зводиться до визначення загальної потреби в них та ефективного їхнього використання.

Таблиця 4.1.

Розрахунок потреби у додаткових виробничих потужностях

(дані умовні, гр.од)

Показники	Роки розрахункового періоду
перший	другий	третій
1. Загальний план випуску продукції
2. Випуск продукції з діючих потужностей
3. Обсяг продукції Вп, для виробництва якої потрібне введення в дію нових потужностей (п.1– п.2)
4. Обсяг продукції Вп, яка виготовляється в поточному році з потужностей, що введені в дію в попередні роки	–
5. Середньорічна величина нових (додаткових) потужностей
6. Повний обсяг нових потужностей що вводитимуться в дію в i-му році розрахункового періоду (п.5: 0,45)

4.3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

Форми і системи матеріально-технічного забезпечення. Діяльність підприємства пов’язана із використанням різноманітних матеріально-технічних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії, комплектуючих виробів тощо). В процесі виробництва ці ресурси перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організовується матеріально-технічне забезпечення підприємства, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі їх окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектниміз мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів у виробників за прямими зв’язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв’язками головним чином поставляються матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування.

Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників – оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.

Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід враховувати відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються і обирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об’єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва і постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Обчислення потреби в матеріалах. Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машинта устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (М_п) і яку слід закупити, обчислюється за формулою:

М_п =М_в +М_зк +М_зп,

де М_в – витрати матеріалів за розрахунковий період;

М_зк, М_зп – перехідний запас матеріалів на початок і кінець розрахункового періоду.

Запаси матеріалів та регулювання запасів. Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою.

Максимальний поточний запас (М_макс) дорівнює партії поставки матеріалів, яказалежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто:

М_з.макс= М_д × t_n,

де М_д – середньодобові виграти матеріалу в натуральному вимірі;

t_n – інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Підготовчий запас створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він визначається за формулою:

М_під = М_д × t_n,

де t_n – час на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

М_стр = М_д × t_т,

де t_т – час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних інтервалів постачання – середнє відхилення від нього. Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

максимальний

М_макс=М_д × (t_н+t_n+t_T),

мінімальний

М_мін=М_д × (t_n+t_T),

середній

М_ср=М_д × (t_н/2+t_n+t_T),

У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість.

Важливе значення для підтримування поточних запасів на належному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається «точкою замовлення» (М_зз) та обчислюється за формулою:

М_зз = М_під +М_стр + М_дt_з,

де t_з – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування тавтрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, зв’язані зі зберіганням запасів зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.

Оптимальною є така партія поставки (П_м), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (С_мс) на придбання (С_мп) і зберігання (С_мз) матеріалів, тобто коли

С_мс= С_мп + С_мз→mіn.

Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, одержимо:

С_мп=М_р/n_M×C_п,

С_мз= n_м /2×Ц_м×Р_м,

де М_р – річна потреба у матеріалах;

С_п – транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки;

Ц_м – ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат;

Р_н – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:

n_м=

Дата добавления: 2015-05-23