Проблема розвитку наукового знання, комулятивізм та анти комулятивізм

Наука - це історично сформована форма людської діяльності,

спрямована на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності. Вона постає і як певний результат діяльності у вигляді системи знань і як їхнє духовне виробництво, тобто процес.

У античності наука існувала як результат поділу розумової і фізичної праці, який відбувся в рабовласницькій формації. Становлення власне наукових, відособлених і від філософії і від релігії форм знання за звичай пов'язується і з ім'ям Арістотеля, який започаткував основи класифікації різноманітних знань.

Наука все більше стає духовним змістом продуктивних сил, її досягнення втілюються в технічних нововведеннях.

З часу зародження капіталізму і до наших днів (незалежно від суспільного ладу) взаємозалежність наукового і матеріального виробництва постійно поглиблюється й удосконалюється. Сьогодні цей процес виражається в усе більшій автоматизації виробництва аж до часткової заміни роботи людського мозку кібернетичним приладдям, комп'ютерами. Наука усе більше перетворюється на безпосередню продуктивну силу. Даний процес відбувається і шляхом удосконалення методів виробництва (наприклад, шляхом заміни механічних методів обробки електричними, хімічними), а також скорочення часу на виготовлення виробів: створення дійсного багатства суспільства стає все менш залежним від робочого часу і кількості витраченої праці, а більш від загального стану науки і від рівня розвитку технології або від використання цієї науки у виробництві.

Традиционно считалось, что наука развивается прогрессивно и кумулятивно — научное знание с течением времени совершенствуется и растет.

Кумулятівізм (від лат. Cumula - збільшення, скупчення) вважає, що розвиток знання відбувається шляхом поступового додавання нових положень до накопиченої сумі знань. Таке розуміння абсолютизує кількісний момент зростання, зміни знання, безперервність цього процесу і виключає можливість якісних змін, момент переривчастості у розвитку науки, наукові революції.

Прихильники кумулятивізму представляють розвиток наукового знання як просте поступове множення числа накопичених фактів і збільшення ступеня спільності встановлюються на цій основі законів. Так, Г. Спенсер мислив механізм розвитку знання за аналогією з біологічним механізмом успадкування набутих ознак: істини, накопичені досвідом вчених попередніх поколінь, стають надбанням підручників, перетворюються на апріорні положення, що підлягають заучування.

В історії філософії і науки кумулятівізм представлений двома основними гілками, що беруть початок у навчаннях Декарта і Бекона. Обидва ці напрямки (раціоналізм і емпіризм) при всій їх відмінності мають дві спільні риси: 1) заперечення попередньої традиції і 2) заміщення її новою традицією, заснованої на дійсному методі. Картезіанці зображували зростання науки як наслідок розвитку певних істин, що лежать в основі наукового знання. Індуктівістской варіант кумулятивізму, представлений Беконом і його послідовниками, зводився до відкриття безперечних фактів і зроблених на їх основі правильних узагальнень. Ця обставина зробило негативний вплив на історіографію науки, яка аж до недавнього часу не враховувала складну діалектику істини й омани, відводячи останньому роль другорядного психологічного чинника. Кумулятівізм був поставлений під сумнів на початку 20 ст. у зв'язку з появою некумулятивних концепцій, заснованих на запереченні класичного поняття істіни.Важную роль у витісненні кумулятивізму зіграли розроблені філософами та істориками науки концепції наукових революцій.

Антікумулятівізм вважає, що ніби в ході розвитку пізнання не існує якихось стійких (безперервних) і зберігаються компонентів. Перехід від одного етапу еволюції науки до іншого пов'язаний лише з переглядом фундаментальних ідей і методів. Історія-науки зображується представниками антікумулятівізма у вигляді безперервної боротьби і зміни теорій і методів, між якими немає ні логічної, ні навіть змістовної наступності.

Дата добавления: 2015-05-23