Проблема буття та його характеристика

Поняття "буття" — вихідне в систематичному філософствуванні. Bono належить до числа найширших і виражає все те, що реально існує: предмети, речі, властивості, зв'язки об'єктів, численні вияви свідомості людини і суспільства, чуття, розуму. У ньому фіксується також складний і комплексний зміст самого існування, причому не лише його факт, а й сенс.

Проблема буття виникла в епоху античності як своєрідна відповідь на її нові потреби. То був історичний час, коли люди почали втрачати віру в богів Олімпу, а міфологію розглядати як вимисел. Наслідком цих змін стало поширення настроїв сумніву і навіть відчаю в суспільній свідомості з приводу стабільності та надійності світу. Виникла тупикова ситуація, вихід з якої запропонувала філософія в особі давньогрецького мислителя Парменіда. Він розглядає буття як незмінне, єдине, нерухоме, інші ж, і, насамперед Геракліт, уявляють буття таким, що безупинно постає, виникає.

Досократики розрізняють буття «по істині» і буття «на думку», ідеальну сутність і реальне існування.

Оскільки філософське розуміння буття і його співвідношення зі свідомістю визначають спосіб вирішення основного питання філософії, то цієї проблеми так чи інакше торкалися практично всі основні філософські напрямки і школи, вирішуючи її по-своєму.

Платон протиставляв почуттєве чистим ідеям, що розглядалися ним як світ істинного буття. Арістотель, долаючи протиставлення буття «істини» буттю «на думку», - оскільки, як на нього, форма є необхідна характеристика буття, - створює вчення про різні рівні буття - від почуттєвого до інтеллігибельного, тобто умосяжного.

Для середньовічної християнської філософії характерним було

протиставлення «істинного», божественного буття і «неістинного», тобто створеного Богом. Середньовічні християнські філософи розрізняють дійсне бутя (акт) і можливе буття (потенція), сутність і існування, смисл і символ.

Для епохи Відродження характерним був культ матеріального бутя природи. Буття розглядається як реальність (об'єкт), що протистоїть людині (суб'єкту), яка ним оволодіває.

У Новий час панують натуралістично-об'єктивістські концепції буття.Природа розглядалася поза відношенням до неї людини, як механізм, що діє самий по собі. У вченні про буття характерний субстанціональний підхід, коли фіксується субстанція (незнищуваний, незмінний субстрат) буття і його акциденції (властивості), похідні від субстанції. При цьому виділяються дві лінії

у вирішенні проблеми буття. Представники першої (Ф. Бекон, Т. Гоббс) розглядали буття як предметно існуюче, що протистоїть і передстоїть знанню. Духовний світ, на їхню думку, статусом буття не володіє. Представники ж другої лінії вважали, що буття визначається на шляхах гносеологічного аналізу свідомості і самосвідомості. Ця лінія подана у вихідній тезі метафізики Декарта (cogito ergo sum - мислю, отже, існую), у витлумаченні Лейбніцем буття як відбитка діяльності духовних субстанцій (монад), у суб'єктивно-ідеалістичному ототожненні існування і даності в сприйнятті (Берклі). Німецький класичний ідеалізм завершує другу лінію. І. Кант вважав, що буття є не що інше як ідеальна, апріорна категорія мислення, за допомогою якої суб'єкт організує й осмислює отримувані ним ззовні розрізнені відчуття.

Для немарксистської філософії 19-20 ст. характерна ідеалістична настанова на розуміння буття, виходячи з аналізу свідомості. У філософії життя (В. Дільтей) буття збігається з цілісністю життя, що осягається науками про дух з їх специфічними засобами (метод розуміння - на противагу методові пояснення у природничих науках).

У неокантіанстві буття розкладається на світ існуючого і світ цінностей (тобто справжнє буття).

Характеристика буття. 1. Буття охоплює собою нескінченне різноманіття, як матеріальних, так і духовних предметів і явищ. 2. Буття - є все, що реально існує. 3. Буття - поняття гранично широке, тому що охоплює собою всі види реальності: відомі і невідомі. 4. Буття - це складна сукупність усього існуючого. Світ - як єдине ціле.

В історії філософії тривалий час існують два альтернативних підходи до осмислення буття:

1. Філософський матеріалізм (лінія Демокріта). Характерно те, що для матеріалізму природа матерії стоїть на першому місці, як об'єкт свідомості, а все інше розглядається, як продукт її тривалої еволюції.

2. Філософський ідеалізм (лінія Платона). На перший план завжди висувається дух в різних його проявах.

Найважливіші прояви (шари) буття. 1. Буття природи, як світ її речей, станів. 2. Буття людини, як унікального живої істоти. 3. Буття суспільства, як світ духовно-моральної діяльності людей. 4. Буття духовного чи світ духу, як особливого роду реальності. В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї: - світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність; - природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існу­ють, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу; - за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну ре­альність, дійсність, яка представляється свідомості і виражаєть­ся у дії конкретних індивідів та

Підбиваючи підсумок викладеному, слід зробити висновок, що категорія буття виражає такі ідеї: 1. Світ є, існує як безкінечна і вічна цілісність 2. Природне і духовне, індивіди і суспільство в цілому однаково існують, хоча й у різних формах 3. Світ передує свідомості

Дата добавления: 2015-05-23