Липинський В'ячеслав Казимирович

В'ячесла́в (Вацлав) Казими́рович Липи́нський (*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) —політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму.

Народився у селі Затурці на Волині, походив з польського шляхетського роду. Вчився у Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях, Ягеллонському університеті. Став членом православної учнівської Громади. Відбував військову службу у Ризькому драгунському полку. На початку Першої світової війни він був мобілізований як резервний офіцер. Напередодні Першої світової війни брав участь в організації за межами Росії українського політичного центру, трансформованого в СВУ(1914 рік). Став одним із засновників і автором політичної програми Української демократично-хліборобської партії. На початку червня 1918 року В'ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави.

У Райхенау Липинський прожив до осені 1926 року, інтенсивно веде наукову і громадську діяльність. Неперіодичні збірники «Хліборобська Україна» (1920 — 25 роки), де друкувався його історіософський трактат «Листи до братів-хліборобів» (окремо виданий 1926 року).

У листопаді 1926 року переїжджає до Берліну працювати до новоствореного Українського Наукового інституту як його дійсний член. За порадою лікарів Липинський покидає працю в Інституті і знову повертається до Австрії.

Липинський розриває свої стосунки із Скоропадським і, натомість, зближується з Василем Вишиваним. Помирає 14 червня 1931 року.

Шептицький Андрей (1865 — 1944)

Народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Походив зі стародавнього знатного українського роду. Вчився вдома та в гімназії Св. Анни у місті Кракові. Перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. У 1888 здобув науковий ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію. В 1888 вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. В 1892 був висвячений на священика у Перемишлі.

Як митрополит двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви. У1907 Шептицький добився призначення єпископа для США, а в 1912 — для українських поселенців у Канаді. У 1910 брав участь у євхаристійному конгресі у Монреалі. Шептицький був ініціатором Велеградських з'їздів (1907—1927), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців.

У березні 1917 організував у Петрограді Синод Російської католицької церкви. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929), Український католицький інститут церковного з'єднання ім. Митрополита Рутського (1939). Таємно 22 грудня 1939 висвятив на єпископа свого наступника —о. Йосипа Сліпого.

В 1901 підтримував сецесію українських студентів із Львівського університету. В 1903 році приєднався до бойкоту українськими депутатами галицького сейму. 1914 р. - домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна. Меценат. Підтримував діяльність товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Засновує Український Національний Музей (збірка іконопису). Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910). На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, а також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи. Ним заснована Львівська Богословська Академія (в 1928 р. єдиний український вищий навчальний заклад за Польщі). Заходами Комісії охорони природи при НТШ митрополит дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйко, що біля Підлютого, та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори на Рогатинщині.

Відкрито виступив проти нацизму. 21 листопада 1942 - послання «Не убий». За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Помер Владика 1 листопада 1944 року.

Августин Іванович Волошин (1874 – 1945)

Августин Іванович Волошин – державний, громадський, науковий та культурний діяч, професор математики та фізики, автор понад 40 книг. Один з ініціаторів і керівник низки культурно-просвітніх, наукових і господарських установ на Закарпатті. Активною політичною діяльністю почав займатися після Першої світової війни. 1919 – 1920 – один з членів Директоріуму. Засновник (1923), голова (1923 – 1939) Народно-Християнської партії. 1923 – 1939 рр. – депутат Чехословацького парламенту. У жовтні 1938 р призначений прем’єр-міністром автономного уряду Підкарпатської Русі. 15 березня 1939 р. – обраний президентом незалежної держави. Вже ввечері того ж дня разом з членами уряду змушений був емігрувати. Присвятив себе педагогічній та науковій діяльності. 21 травня 1945 р. в Празі органи НКВС заарештували його і вивезли до Москви. Після жорстоких допитів помер у тюрмі.

Дата добавления: 2015-05-23