Українське питання напередодні і на початку Другої світової війни. (Пакт Молотова - Ріббентропа, Україна в загарбницьких планах Німеччини)

За міждержавними договорами 1919 – 1921 рр., українські землі, які до того належали двом імперіям, поділили між чотирма державами: радянською Росією, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною. Такий стан протримався майже 20 років, до Мюнхенської угоди 1938 р., що поклала край Версальській системі і відкрила шляхи до нового перекроювання європейських кордонів. Із ліквідацією Чехо-Словацької держави в березні 1939 р. закарпатські землі були окуповані Угорщиною, а населену українцями Пряшівщину (Західне Закарпаття) успадкувала новоутворена держава Словаччина. В умовах, коли тоталітарні держави вже не приховували своїх агресивних намірів, намітилося зближення інтересів нацистської Німеччини і комуністичного Радянського Союзу.

Напередодні війни український народ нараховував 35,6 млн чоловік. З цього числа 23,7 млн. проживало в УРСР, 4,5 млн – в інших районах СРСР. 5,4 млн українців жили на Волині та Галичині під владою Польщі, 520 тис. закарпатських українців перебували під владою Угорщини, 80 тис. – Словаччини. Ще 700 тис. українців жили в країнах Америки.

У сучасних межах України з 41,5 млн усього населення українці становили 71,4%. Представники інших національностей належали, переважно, до панівних націй: в УРСР – це були росіяни, на Західній Україні – поляки, відповідно на Закарпатті, Буковині й Бессарабії – угорці й румуни. Понад 6% населення України становили євреї, більшість з яких жила на Правобережжі.

Українська Радянська Соціалістична Республіка залишалася єдиною формою української автономії. Після геноциду і терору 1930-х років у республіці не залишилося і натяку на опозиційні до сталінського режиму настрої. Так само і нове комуністичне керівництво УРСР, очолюване Микитою Хрущовим (старі керівні кадри республіки були майже повністю репресовані у 1937 – 38 рр.), було слухняним виконавцем волі московського центру.

В ніч на 24 серпня 1939 р. в результатів 24-годинних переговорів Молотова і Ріббентропа в Кремлі був підписаний пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною. Цей пакт був безневинний за своєю суттю і сенсаційний з політичної точки зору. Пакт передбачав взаємну відмову від агресії та дотримання нейтралітету кожною з сторін у випадку, якщо одна з них зазнає нападу третьої сторони. До пакту додавався таємний протокол, дія якого стала проявлятись перед усім світом, який застиг у чеканні. Протокол привів до поділу Східної Європи на сфери впливу, визначив зони, за які обидві сторони повинні були прийняти виключну відповідальність "у випадку територіального та політичного перевлаштування". Цей термін недвозначно вказував на зруйнування польської держави, що наближалося, і початок якого був лише питанням декількох днів. Після окупації Польщі кожна із сторін матиме право робити що завгодно з тими східно-європейськими територіями, які попадуть в сферу її впливу. За умовами цієї домовленості, радянська зона повинна була включати Фінляндію* Естонію і Латвію, східну частину Польщі, тобто Східну Галичину або Західну Україну і колишню румунську провінцію Бесарабію. Все, що було розташовано західніше цієї лінії, відходило до Німеччини. Через місяць й Литву приєднали до СРСР, а Німеччина отримала ще одну частину Польщі.

У загарбницьких планах фашистської Німеччини Україні приділялося особливе місце. План «Ост»: гітлерівці мали намір протягом 30 років знищити або виселити з України мільйони людей, заселити її німецькими колоністами. Україна повинна була назавжди стати аграрною колонією. Частину українських земель намічалося передати союзникам Німеччини.План «Барбаросса» ставив перед групою армій «Південь» завдання блискавичного удару в напрямку Києва і створення сприятливих умов для наступу вглиб України.

Дата добавления: 2015-05-23