Ковпак Сидір Артемович

Віктор Ющенко

Семен Тимошенко

Семен Тимошенко (1895 – 1970)- воєначальник, Маршал Радянського Союзу. Учасник Першої світової та громадянської воєн. З вересня 1937 р. – командувач Харківського, згодом Київського особливого військового округу. У вересні 1939 р. війська під його командуванням ввійшли на територію Західної України. У роки Великої Вітчизняної війни – командувач фронтів, представник Ставки Головнокомандування. У повоєнні роки командував військами кількох військових округів.

Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року в с. Хоружівка сумської області в родині вчителів. Закінчив у 1975 році Тернопільський фінансово-економічний інститут за спеціальністю «бухгалтерський облік». За направленням працював заступником головного бухгалтера колгоспу в селі Ярове Івано-Франківської області, у 1975-1976 рр. служив у лавах Радянської армії. Демобілізувавшись працював економістом у селі Ульянівка Сумської області, згодом – керуючим місцевим відділенням Державного банку СРСР.

З липня 1985 року працював в банківській системі, обіймаючи посади від заступника начальника управління кредитування і фінансування колгоспів, агропромислових об’єднань і міжколгоспних підприємств Української республіканської контори Держбанку СРСР до заступника голови правління-начальника планово-економічного управління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР. З листопада 1990 року працював першим заступником голови правління Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», з січня 1993 до грудня 1999 року очолював правління Національного банку України.

У 1998 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук.

З грудня 1999р. по до квітня 2001 р. В. Ющенко очолював Кабінет Міністрів України. Після відставки з посади прем’єр-міністра до обрання в квітні 2002 року народним депутатом, працював Українсько-російського інституту менеджменту та бізнесу ім. Б. Єльцина Міжрегіональної академії управління персоналом.

У червні 2004 р. ста в головою новоствореного опозиційного блоку «Наша Україна». На виборах 2004 року обраний президентом України.

Ковпа́к Си́дір Арте́мович (25 травня (7 червня 1887) — 11 грудня 1967) — керівник партизанських загонів в Україні, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944).

Народився 25 травня (7 червня за н. ст.) 1887 у селі Котельва (нині смт, Котелевський район,Полтавська область) на Полтавщині у багатодітній сім'ї. 1914 його мобілізували до Російської армії. На Першій Світовій війні відзначився у боях на фронті, став професійним диверсантом, відзначений бойовими нагородами Російської імперії: Два Георгіївських хрести і дві Георгіївські медалі. Після Жовтневої Революції 1917 - на різних фронтах, зокрема у складі 25-ї Чапаєвської дивізії Червоної Армії, яка брала участь у боях проти білогвардійців під містом Гур'єв на Каспії та проти військ російського генерала Петра Миколайовича Врангеля на Перекопі у Криму. Учасник радянсько-німецької війни з вересня 1941. Органами НКВД СРСР залишений у німецькому тилу для організації диверсійних операцій — командир Путівльського партизанського загону, а потім — об'єднання партизанських загонів Сумської області. По закінченні війни пішов спочатку на господарську, а потім на партійну роботу. Був депутатом місьради м. Путивль Сумської області.

1947 — заст. голови Президії Верх. Ради УРСР. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

Олексі́й Фе́дорович Фе́доров

Олексі́й Фе́дорович Фе́доров (*30 березня 1901, Лоцманська Кам'янка (зараз в межах Дніпропетровська) — †9 вересня 1989) — генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу, радянський партійний і державний діяч, в роки радянсько-німецької війни командир Чернігівсько-волинського партизанського з'єднання,перший секретар Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.

Народився 30 березня 1901 року в станиці Лоцманська Кам'янка (нині в складі Дніпропетровська) в селянській сім'ї. Закінчив чотири класи початкової школи. В 1920 році добровольцем пішов в Червону армію, брав участь в Громадянській війні на боці російських більшовиків. З 1924 - будівельник на залізниці. Член ВКП(б) з 1927 року. 1932 - закінчив Чернігівський будівельний технікум. 1932—1938 — на профспілковій і партійній роботі, 1938 до радянсько-німецької війни - перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У. Залишений у підпіллі, організував партизанський загін, який підпорядковувався НКВС СРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 року присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»(№ 746). Взимку і навесні провів низку нових диверсій. Його угрупування нараховувало 12 загонів. 1943 - за наказом НКВС, перемістив диверсійні загони на територію правобережної України і далі, на Волинь. У квітні 1943 Федорову присвоєне військове звання генерал-майор. Став першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського, Житомирського обкомів партії. 1950 навчався на курсах Академії суспільних наук. З 1957 до1979 - міністр соціального забезпечення УРСР. Член президії Радянського комітету ветеранів війни, голова комісії у справах колишніх партизан при Президії ВР УРСР, яка виконувала, зокрема, "фільтраційні" функції проти людей, що перебували на окупованій території. Депутат ВР СРСР 1-11 скликань. Почесний громадянин міста Херсона (1988). Помер 9 вересня 1989 року. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.

Дата добавления: 2015-05-23