Стаффорд Уїльям (1554-1612) - англійський економіст, представник раннього меркантилізму

Основні етапи меркантилістської доктрини

Великі географічні відкриття і пов'язаний з ними нечуваний розвиток міжнародної торгівлі привели до витіснення натуральної форми господарства товарною формою. Економічна сила не тільки окремих господарських одиниць, а й цілих держав починає вимірюватися безпосередньо їхніми грошовими ресурсами.

На основі цих нових економічних процесів і явищ формується вчення меркантилізму:

1) гроші розглядаються як абсолютна форма багатства;

2) об'єктом дослідження є виключно сфера обігу;

3) джерело багатства (в грошовій формі) - це зовнішня торгівля та видобування благородних металів.

У своєму розвитку меркантилізм пройшов два історичні етапи:

- ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу та утвердження монетарної системи (14 - 15 ст.);

- пізній меркантилізм, якому відповідає теорія торговельного балансу та утвердження мануфактурної системи (16-17 ст.).

Ранній меркантилізм (монетарна система) виник до початку епохи великих географічних (відкриттів і був актуальним до середини XVI ст.

Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були англієць В. Стаффорд (1554-1612), італійці Г. Скаруффі (1519—1584), Б. Даванцаті (1529—1606) та ін.

Центральним пунктом економічного учення ранніх меркантилістів була доктрина активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього ставилось завдання збільшення (за можливості) видобутку золота та срібла, а також заохочення припливу грошей із-за кордону при одночасному утриманні та збереженні їх всередині країни.

Згідно з доктриною активного грошового балансу (монетарною системою):

- категорично заборонялося вивезення золота та срібла за межі країни;

- стимулювалося вивезення товарів за кордон та продаж їх за максимально високими цінами;

- всебічно обмежувався імпорт шляхом запровадження високих митних зборів на товари, що ввозяться;

- діяльність іноземних купців підлягала строгому контролю.

Передбачуваний автор памфлету «Короткий виклад деяких звичних скарг різних наших співвітчизників» (опублікований в 1581 р. під ініціалами W.S.).

На думку автора памфлету, в якому полемізують лицар, купець, ремісник, фермер і богослов, багатство країни визначається активним грошовим балансом.

Економічні погляди Стаффорда:

Ø рішення багатьох економічних проблем бачив в забороні вивозу благородних металів; Ø у регламентації торгівлі з метою обмеження імпорту (особливо мануфактурних виробів і предметів розкоші); Ø у заохоченні господарської діяльності, пов'язаної з притокою в країну грошей; Ø відстоював розвиток вітчизняної промисловості; Ø був супротивником орієнтації і на сільськогосподарське виробництво, вважаючи, що вивіз готових промислових виробів (наприклад, сукно) в порівнянні з вивозом сировини (наприклад, шерсть) більшою мірою сприяє зростанню зайнятості і збільшенню багатства країни; Ø засуджував псування монети, що приносить вигоду державі, але що має своїм результатом підвищення цін і погіршення матеріального положення народу; Ø виступав проти номіналізму, доводячи, що держава не може на свій розсуд визначати вартість монети; Ø прихильник металевої теорії грошей, ототожнював гроші з благородними металами.

Гаспар Скаруффі (1519-1584),будучи професійним банкіром, написав у 1582 році «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом», де розвивав ідеї, близькі до монетаризму.

Скаруффі запропонував:

1. Проект скликання загальноєвропейської конференції під керівництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнародному масштабі.

2. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах в межах країни, існували різні грошові системи, що звичайно ускладнювало розрахунки і перекази грошей з одного місця в друге.

3. Запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла.

4. На відміну від інших монетаристів рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактував як звичайні товари.

Ранній меркантилізм існував в Європі до великих географічних відкриттів (Південна і Північна Америка). В цей час заборона вільного вивозу золота й срібла за продані товари стала гальмом дальшого розвитку міжнародної торгівлі.

Однак впровадження рекомендацій раннього меркантилізму в практику ряду європейських країн не дало очікуваного результату.

У середині XVI ст. економічний розвиток європейських держав зазнав суттєвих змін:

- великі географічні відкриття, приплив золота і срібла з Америки призвели до "революції цін", ліквідації "грошового голоду" і бурхливого розвитку торгівлі;

- поступово з'явилося усвідомлення необхідності більш гнучкої та конструктивної економічної політики держави та зміщення акцентів у розумінні способів накопичення грошового багатства зі сфери грошового у сферу товарного обігу.

Відтак концепції грошового балансу була протиставлена доктрина торговельного балансу, висунута пізніми меркантилістами.

Пізній меркантилізм (мануфактурна система) виник у другій половині XVI ст., досягнувши розквіту в XVII ст.

Його найбільш відомими представниками були англієць Т. Мен (1571 —1641), французи Ж.Б. Кольбер (1619—1683), А. Монкретьєн (1575—1621), італієць А. Серра (XVI—XVII ст.) та ін. Для пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення нації була зовнішня торгівля, у ході якої необхідно було забезпечити перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться.

Пізній меркантилізм - базувався на теорії «торгового балансу», згідно з якою держава тим багатіша, чим більше надлишок вивезених товарів над ввезеними.

В свою чергу перевага експорту над імпортом (активний торговий баланс) веде до припливу золота й срібла з-за кордону (активний грошовий баланс).

Для цього використовувалися:

Ø стимулювання виробництва товарів на вивіз; Ø сприяння посередницькій діяльності купців своєї країни за кордоном - перепродаж там іноземних товарів; Ø заборона ввезення предметів розкоші; Ø «протекціонізм» у торгівлі, а саме заохочування до експорту місцевих товарів, і разом з тим високе мито щодо імпорту; Ø гроші - не тільки засіб нагромадження, а й засіб обігу.

Найбільш стисло і точно суть меркантилізму викладена в книзі Т. Мена «Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип нашого багатства» (1664 р.):

1. Істинний меркантиліст Т. Мен бачив багатство переважно в його грошовому виразі - у золоті і сріблі. На його поглядах позначилась належність до багатого купецтва. Як окремий торговець пускає в обіг гроші, щоб вилучити їх з прибутком, так країна має збагачуватися шляхом торгівлі, забезпечуючи перевищення вивезення товарів над їх ввезенням. Розвиток виробництва він розглядав як засіб розширення торгівлі.

2. Т. Мен, хоч і визнавав, що приплив дорогоцінних металів підвищить внутрішні ціни, все ж наполягав саме на цьому положенні. Він був переконаний, що товар потрібно «продавати якомога дешевше, аби лише не втратити збуту...». Що ж до збільшення ввезення у країну товарів за готівку, то вигоду Т. Мен вбачав у тому, що досягнуте збільшення товарів врешті-решт після вивезення цих товарів знову за кордон перетвориться у ввезення значно більшої кількості грошей.

3. Т. Мен, як і інші меркантилісти, був далекий від намагання створити певну « систему» економічних поглядів. Однак економічні думки мають свою логіку, і Т. Мен, відображаючи реальність, змушений був оперувати такими теоретичними термінами, як товар, гроші, прибуток, капітал тощо. І намагався при цьому встановити причинний зв'язок між ними.

Теоретичні основи меркантилізму у Франції були закладені у «Трактаті політичної економії» (1615), автором якого був відомий Антуан Монкретьєн. Саме він вперше ввів у соціально-економічну літературу термін «політична економія».

Автор «Трактату політичної економії» передбачав:

Ø найбільш корисним станом вважав купців, а торгівлю характеризував як мету ремесла; Ø активне втручання держави в економіку розглядав як найважливіший фактор нагромадження, зміцнення і розвитку господарства країни; Ø рекомендував розвивати мануфактури, створювати ремісничі школи, підвищувати якість виробів і розширювати торгівлю товарами національного виробництва, витісняючи з французького ринку іноземних купців.

Програма А. Монкретьєна передбачала розширення зовнішньої експансії Франції. Вона частково відображала монетаризм, а також ідею активного торговельного балансу.

Антоніо Серра (XVI-XVII ст.), відомий автор «Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень».

Економічні погляди Антоніо Серра:

1. Відкидає концепцію монетаризму і дотримується теорії «торгового балансу».

2. Засуджує заборону вивозу грошей і регламенти їх обігу, втручання держави в економічне життя. Як приклад наводив Венецію, яка має достатньо грошей завдяки тому, що розвиває свою промисловість, веде широку торгівлю.

3. Наявність грошей у державі, що не має копалень, ставиться у залежність від розвитку ремесла, працелюбства та винахідливості населення, розмаху торгівлі, політики уряду.

4. Підкреслював важливість для «держави мати удосталь золото і срібло як для народів, так і для государів».

5. Розглядав засоби, які можуть привести до достатку дорогоцінних металів.

6. Засоби ділив на два роди: природні і штучні.

7. Під природним засобом розуміється наявність в державі золотих і срібних копалень.

8. Штучні засоби ділив їх на специфічні і звичні.

9. Специфічними засобами є ті, які властиві певній державі. Вони можуть доставити державі достаток золота і срібла, по-перше, в результаті вивозу надлишку продуктів сільського господарства, вироблюваних в країні, над кількістю необхідним для задоволення її потреб. Цей засіб називаються специфічними виходячи з тих міркувань, що не всяка держава володіє цим надлишком. Іншим специфічним засобом є місцеположення країни.

10. Звичні засоби, тобто засоби, застосовні до будь-якої країни в цілях забезпечення її достатком дорогоцінних металів підрозділяє на чотири головні групи:

а) кількість ремесел;

б) характер населення;

в) розміри торгівлі;

г) політика правителів.

11. Підкреслював, що ремесла є головним у ряді засобів, що приводять до достатку грошей в державі і місті, якщо вони виробляють товари в об'ємі, що перевищує внутрішні потреби.

12. Віддавав перевагу ремеслам перед землеробством. Ремеслам треба надавати усіляке сприяння і заступництво.

13. Важливе місце в числі звичних засобів, необхідних для достатку грошей в країні відводить політиці правителя. Указує на всю складність дії політичного чинника як засобу, що забезпечує достаток грошових скарбів в країні.

14. Правителю доводиться проявляти велику пильність, обачність, він повинен володіти даром передбачення, оцінювати можливі наслідки політики, що проводиться їм.

15. Надає політичному чиннику виняткове значення в справі збільшенні кількості грошей в країні, що, є заставою збагачення і благоденствування держави.

Меркантилізм як течія економічної думки ще не є економічною наукою. Його, доктрина зводиться до практичних рекомендацій щодо накопичення приватного і національного багатства.

Проте хоча меркантилісти були скоріше політиками, ніж теоретиками, їх заслуга у виникненні класичної політекономії неабияка:

ü по-перше, перед наукою було поставлене питання про джерело багатства;

ü по-друге, накопичено багато фактичного матеріалу щодо виникнення капіталістичного господарювання.

■

■•.'''

Пізні меркантилісти відстоювали:

- політику протекціонізму, спрямовану на досягнення активного торговельного балансу і захоплення зовнішніх ринків;

- обґрунтовували необхідність не адміністративних, а економічних заходів реалізації цієї мети:

- державної підтримки вітчизняного виробництва, заохочення створення мануфактур, торговельних компаній, акціонерних товариств, регулювання експортно-імпортних операцій через систему митних заходів, встановлення заохочувальних премій вітчизняним товаровиробникам тощо.

Слід зазначити, що ототожнюючи багатство з грошима, пізній меркантилізм (на відміну від раннього) вбачав головну функцію грошей не у накопиченні скарбів, а у постійному їх русі, обігу. По суті гроші трактувались як капітал, висувалась вимога всілякого прискорення їх руху у сфері зовнішньоторговельного обміну з тим, щоб вони приносили нові, більші гроші.

Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII – перша половина XIX ст.)

1. Ринкове господарство в період становлення національних держав.

2. Економічна думка в період становлення національних держав.

Дата добавления: 2015-05-23