Усунення М. Хрущова від влади

Ставши одноосібним лідером, Хрущов не зумів утримати під контролем усю систему влади. Партійний апарат не міг пробачити йому критики, у результаті якої знижувався авторитет партії. Чиновники в центрі згадали йому обмеження влади, коли створювалися раднаргоспи. Каральні органи не забули викриття вчинених ними злочинів. Селяни, які щиро вірили новому лідеру, пам'ятаючи про те, що він повернув їм паспорти, висловлювали крайнє невдоволення заходами по обмеженню і забороні присадибних ділянок. Робітники обурювалися з приводу підвищення цін на продукти харчування в 1962 р., продовольчої кризи 1963 р. (багато в чому штучно інспірованої супротивниками Хрущова). Підготовка змови. Усе це добре розуміли у верхах. У вищому політичному керівництві визрівала ідея усунення Хрущова з посад лідера партії та глави уряду. У підготовку втягнулися практично всі члени президії ЦК КПРС, керівництво КДБ, військові кола. Найбільш активну роль у підготовці усунення відіграли Л. Брежнєв, якого сам Хрущов вважав найбільш ймовірним своїм спадкоємцем, М. Суслов, Г. Шелепін, О. Косигін, В. Семичастний та ін. У жовтні 1964 р. Хрущова, який перебував на короткочасному відпочинку в Піцунді, настійно попросили прибути в Москву нібито для вирішення невідкладних питань по сільському господарству. А на 14 жовтня в Кремлі вже збиралися члени ЦК КПРС на терміново скликаний пленум. На засіданні президії ЦК КПРС Хрущову довелося вислухати пред'явлені йому обвинувачення. У провину йому ставили розвал сільського господарства, політичну неграмотність, ослаблення оборонної сили країни, часту змінюваність кадрів, роздування культу своєї особи тощо. На цьому засіданні слово взяв Хрущов. Він сказав: «Мені вже 70 років, я старий і втомився... Головне я зробив... Зник страх і розмова йде на рівних. У цьому моя заслуга. Я піду, і боротися не буду... Прошу написати заяву про мою відставку, я підпишу...».Першим секретарем ЦК КПРС на пленумі був обраний Л. Брежнєв. Трохи пізніше головою Ради Міністрів СРСР затвердили О. Косигіна.

3) Незалежна Україна в умовах глобалізації.

З точки зору глобалізації та державно-політичних цілей, географічне розташування України та геополітичне становище, що з нього випливає, має як переваги, так і недоліки. До переваг належить те, що країна розташована на перехресті впливів – між Сходом і Заходом, має відкриті торговельні шляхи з державами Півночі і Півдня. Належність України через Чорне море до басейну Середземного моря визначає її легкий доступ до регіону Близького Сходу.

Недоліками геополітичного становища України є відсутність природних кордонів, за винятком, хіба-що, Півдня, де Україна омивається Чорними морем, близькість держав, для яких у минулому Україна була територією експансії. З погляду геополітики, для збереження своєї впливовості Україна повинна розвивати добросусідські відносини з усіма прикордонними державами, насамперед, з Росією, іти на розвиток відносин з країнами Європи, мати партнерів на Заході, Сході, Півдні та Півночі, не допускати якогось одного з векторів геополітичних орієнтацій. Вона повинна відстояти суверенітет стосовно Криму, який є природним продовженням території України і має велике значення для виходу на Близький і Середній Схід і басейн Середземного моря. На думку відомого американського політолога З. Бжезинського, незалежність Криму або його приєднання в тій чи іншій формі до Росії призвело до послаблення Української держави

Саме тому Україна не може залишатись осторонь сучасних глобалізаційних процесів. Але варто розібратись у тому, що ці процеси несуть для України – благо та процвітання чи ще більшу залежність від світових політичних центрів?

Очевидно, що стояти осторонь інтеграційних процесів, які нині охоплюють усю планету, ще не вдалося жодній країні. Але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. У цьому процесі Україна як молода незалежна держава прагне до створення системи міжнародної співпраці, здатного забезпечити її політичну й економічну безпеку. Це прагнення не тільки стимулює інтеграцію України до світового співтовариства, а й сприяє зростанню її впливу в різних регіонах.

Слід зазначити, що серед вітчизняних науковців ведуться дебати про здатність української економіки інтегруватись у світові економічні процеси, але їхні думки сходяться в тому, що попри всю відірваність значної частини української економіки від глобальних ринків і незрозумілість економічної поведінки уряду і національного капіталу, Україна змушена активніше шукати відповіді на виклики глобалізації (і одним з таких є довгоочікуваний вступ України до СОТ), вирішувати дилему про те, кому «делегувати» частину економічного та політичного суверенітету – Росії чи об’єднаній Європі, що розширюється, або ж напрацьовувати національну модель співпраці з транснаціональним капіталом.

Для повноцінної інтеграції України у світовий політичний та економічний простір необхідна, насамперед, демократична громадянсько-правова держава, у якій забезпечуються політичні, економічні й соціальні права всіх її членів. Існування України як суверенної держави вимагає надійного захисту власних інтересів, гарантованого самозабезпечення і прогресивного розвитку в сприятливому зовнішньому середовищі. Підсумовуючи все вищевикладене, можна сказати, що розвиток українського суспільства сьогодні підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства, проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних і культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації світу, відродження етнічно-національних цінностей України.

Дата добавления: 2015-05-23