КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Реформи освіти та науки в 50-60-х рр
Розпочинаючи реформи, влада не залишила поза увагою народну освіту з двох причин: через програмні ідеологічні заяви про турботу справами освіти та реальні потреби виробництва. У грудні 1958 р. був прийнятий закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР», а у квітні 1959 р. відповідний закон був прийнятий і в Україні, згідно з яким передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи. Замість 7-річної була запроваджена 8-річна обов’язкова освіта, яка давала учням загальноосвітні та технічні знання. 10-річні середні школи були реорганізовані на 11-річні. У школах розпочалося створення матеріальної бази для освоєння учнями однієї з масових професій. Закон передбачав залучення молоді з 15-16 років до суспільно-корисної праці. Стратегічним напрямом роботи школи визначалася політехнізація, зміцнення зв’язку навчання з виробництвом. З цією метою запроваджувалося виробниче навчання. У школах створювалися учнівські виробничі бригади різного профілю. ІЦоб забезпечити їх кваліфікованими керівниками, у педагогічних вузах велася підготовка вчителів виробничого навчання. Після закінчення школи закон обов’язково пов’язував навчання з «виробничою працею в народному господарстві». Оскільки запровадження загальної 8-річної освіти наштовхувалося на серйозні кадрові проблеми, була суттєво розширена мережа заочної освіти та збільшено можливості підготовки педагогічних працівників в інститутах і університетах на близьких за фахом факультетах. Наприкінці 1950-х років у школах України працювало багато талановитих учителів. Саме тоді розпочав свою роботу директор Павлиської середньої школи на Кіровоградщині, заслужений учитель УРСР, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР Василь Сухомлинський. Школа, якою він керував, досягла високих показників у навчально-виховній роботі. У ході шкільної реформи запроваджувалися нові типи навчальних закладів. З’явилися школи-інтернати, які створювалися не лише для сиріт, а й для дітей із малозабезпечених і неповних сімей. Прийом учнів до такої школи відбувався за бажанням батьків за символічну плату, для сиріт — безкоштовно. Учні в школах-інтернатах перебували на повному державному утриманні (харчування, одяг, підручники). Навчання тісно поєднувалося з трудовим вихованням дітей і позашкільною роботою. Наприкінці 1950-х років в Україні діяло понад 90 шкіл-інтернатів, де навчалося майже 25 тис. учнів. Тоді ж в Україні почали працювати школи продовженого дня. І ті, і ті школи були зручними для сільської місцевості, оскільки вони були переважно початковими. З 1959 р. почали створюватися перші спеціалізовані школи, у яких учні поглиблено вивчали фізику, математику, хімію, біологію, іноземні мови. Цей тип шкіл призначався для цілеспрямованої підготовки учнів до вступу на відповідні факультети вищих навчальних закладів. Наприкінці 1950-х років почали працювати перші зразково-показові школи — орієнтири вдосконалення для звичайних шкіл. У ці роки активно велося будівництво шкільних приміщень — кількість денних середніх шкіл республіки до 1960 р. зросла майже вдвічі. Швидке зростання технічного рівня виробництва зумовлювало дедалі вищі вимоги до фахового рівня працівників усіх галузей народного господарства. З метою поповнення кваліфікованої робочої сили була суттєво розширена мережа професійно-технічних училищ, які водночас із професією давали молодим робітникам і середню освіту. У першій половині 1960-х років загальна кількість профтехучилищ порівняно з 1950-и роками зросла майже в 1,5 раза, а сільських — більше як удвічі. Усього в училищах і школах професійно-технічного навчання УРСР наприкінці 1950-х років навчалося понад 210 тис. учнів. Держава зосередила значну увагу на розширенні підготовки різноманітних фахівців для роботи за традиційними та новими спеціальностями в системі вищої та середньої спеціальної освіти. На початку 1960-х років республіка мала вже 135 вищих навчальних закладів, де навчалися 417 тис. студентів. Водночас в Україні діяли 595 середніх спеціальних навчальних закладів, де навчалося майже 400 тис. учнів. Наприкінці 1950-х років багато вищих навчальних закладів перейшли із союзного в республіканське підпорядкування. Для забезпечення швидкого приросту фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою держава розширювала вечірню та заочну форми підготовки. Якщо в 1950-1958 pp. кількість студентів стаціонару збільшилась у 2 рази, то на заочних і вечірніх відділеннях — у 3-7 разів. Історичний факт На 10 тис. мешканців України в 1963 р. припадало 129 студентів. Це було більше, аніж у деяких економічно розвинутих країнах світу, менше, аніж у Росії, де на 10 тис. осіб припадав 161 студент. До того ж українців, частка яких у загальній кількості населення республіки становила 75 %, серед студентів вищих навчальних закладів України було лише 60 %. Значною мірою це спричинило до зросійщення вищої школи. Оскільки викладання в сільських школах велося українською мовою, то для багатьох випускників сільських шкіл двері вищої школи були зачиненими. Реформа потребувала суттєвого збільшення фінансування освіти. Протягом 1950-х років асигнування на освіту становили 10 % від національного доходу — найвищий показник у тогочасному світі. Незважаючи на витрачання значних коштів, у всіх ланках освіти було чимало недоліків. Багато навчальних закладів мусили вдовольнятися незадовільною матеріальною базою, недостатньо кваліфікованим складом викладачів. У школі бракувало навчальних посібників, приладів і обладнання для лабораторій, навчально-виробничих майстерень. Усе це, звичайно, перешкоджало повноцінній реалізації реформ у галузі освіти.
Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 9948; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |