Сучасний стан укр.. етносу

Значення укр.. діаспори.

Очевидно, усі згідні, що українська діаспора вже відіграла свою поважну ролю у відновленні української державності, але її значення у майбутньому теж може залишатися поважним.
Україна як держава має бути
зацікавлена в існуванні української діаспори в інших
країнах світу, особливо в таких впливових, як Америка. Отож, Україна мала би допомогати діаспорі сберігати
національну ідентичність. Так воно не є, але з часом так буде. Приклад інших держав говорить за це.
Зовсім інакша справа, чи сама діаспора бачить якийсь сенс у свому існуванні. Питання складне, бо неможна бути громадянином одної держави, а патріотом іншої. Приклад жидівської діаспори говорить, що для розвиненої і впливової діаспори має існувати якась національна ідея. Такої ідеї для української нації поки що нема, але вона може бути розроблена.
Українці належать до великої сім"ї індоевропейських народів, котрі ведуть перед у світовій цивілізації, тяглий розвиток якої започаткували давні греки. Їхню справу продовжили римляни. У середні віки лідерство перехопили кельти (Франція) та германці(Англія), пізніше до них долучилися німці. Зоряний час слов"янських народів ще не прийшов, але приклади Росії і Польщі говорять за те, що і слов"яни здатні на великі звершення. Ми, українці, - молода, здорова нація. Якщо ми засвоїмо найліпші досягнення світової культури і науки, нас може чекати велике майбутнє, бо маємо непоганий інтелектуальний і духовний потенціал. Ми звикли шукати національної величі у минулому, але нам треба дивитися у майбутнє. Міфи про наші трипільські витоки тільки шкодять нашому розвитку.Освальд Шпенглер писав, що кожна культура народжується, досягає апогею свого розвитку, а потім вмирає і передрікав занепад Заходу, і він мав рацію. Українці західної діаспори можуть стати здоровим елементом у своїх державах, у розвитку якого мають бути зацікавлені уряди західних країн. Отож, у принципі тісний зв"язок українців всього світу між собою і історичною батьківщиною може піти на користь світу.
Десь на такій основі я бачу розвиток національної ідеї.

неможливо однозначно встановити, на якій саме фазі етногенезу знаходиться сучасний український етнос. Хоча вже поверховий аналіз говорить, що оскільки і держава, і значна частина суспільства ведуть себе як агресивні субпасіонарії, очевидно, в Україні переважає занепадницьке світобачення. Можливо, ми знаходимось десь в кінці інерційної фази життя сучасного українського етносу. Вірогідно також, що ми паралельно спостерігаємо процес відмирання «химерного» (тобто накинутого штучно) етносу під назвою «радянський».

Що надалі – занепад і втрата суб’єктності? Не все так просто. Як було сказано вище, виродження старого способу буття означає звільнення життєвого простору для нового світобачення. За законом збереження енергії, якщо є занепад, десь має відбутися підйом. Спробуємо пошукати фактори так званого пасіонарного підйому у сучасному українському суспільстві.

В Україні прикметною є сильна політизація суспільства, активне політичне протистояння і практично повна відсутність конфліктів на етнічному і релігійному ґрунті. Згідно ПТЕ, відсутність конфліктів - ознака низького рівня пасіонарної енергії. Це створює ситуацію природного взаємопроникнення етносів і субетносів на добровільних засадах (так, приміром, було у Московському князівстві у ХІV-му ст.). Не дивлячись на вперте намагання політиків придати актуальність питанням мов і реалізації інших культурних потреб, в існуючому українському соціальному середовищі вони лише побіжно цікавлять людей. Але невдоволеність українців існуючим станом речей у країні є загальною, незалежно від того, до якого субетносу (галичани, донбасці або кримчани) вони належать. По аналогії з електрикою - це ознака високого пасіонарного потенціалу.

Описаний стан суспільства є спільною рисою дійсно несхожих субетносів, і, з точки зору ініціювання процесів етногенезу, такий негативізм щодо оточуючої дійсності цілком виправданий та свідчить про те, що якість соціального буття і кількість (складність) соціальних зв’язків виявляються більш пріоритетними для етносів і субетносів, що населяють Україну, порівняно із архетипічними потребами, традиціями і забобонами. Напрошується висновок, що у більшості українці воліють жити сьогоденням і майбутнім, у якійсь мірі базуватись на минулому, але не «чіплятися» за нього. Така масова потреба є необхідною причиною формування нових суспільних структур.

Дата добавления: 2015-05-23