Ассаджолі визначає кілька стадій досягнення даної мети

Роберто Ассаджолі у своїх психологічних міркуваннях кваліфікує сучасну цивілізацію як загострено екстравертовану, як таку, що досліджує і знищує природу для задоволення своїх потреб і квазіпотреб

Ідея психосинтезу має свою історію, пов'язану з досягненнями психології та психіатрії. П. Жане говорив про "ментальний синтез". 3. Фрейд указував на синтезуючу функцію ego. Мова йшла про відновлення стану, який передував розщепленню, дисоціації процесів у результаті психологічної травми або глибокого конфлікту. Що ж до таких авторів, як Юнг, Медер, Карузо, Стокер і Кречмер, то вони мають на увазі синтез існування і синтетичну психотерапію з метою розвитку цілісної та гармонійної особистості.

Роберто Ассаджолі у своїх психологічних міркуваннях кваліфікує сучасну цивілізацію як загострено екстравертовану, як таку, що досліджує і знищує природу для задоволення своїх потреб і квазіпотреб.

Ассаджолі зазначає, що внесок у пізнання психіки людини зробили:

· психосоматична медицина,

· психологія релігії (В. Джемс та ін.),

· дослідження над-свідомого з його особливими проявами (інтуїція, інсайт, геніальність, творчість, обдарованість, космічна свідомість тощо),

· парапсихологія,

· індійська психологія,

· "твори розуміння" (Г. Кайзерлінг),

· холістичний підхід і психологія особистості (Шмутц, Олпорт, Голъдштейн, Маслоу, Перлз, рух у Швейцарії під назвою "Лікування особистості", персоналізм В. Штерна),

· міжособистісна та соціальна психологія,

· психіатрія,

· антропологія (Саллівен, К. Левін, П. СорокІн, М. Мід),

· "активні методи лікування і розвитку особистості" (зокрема, психодрама Дме. Морено, Е. Берна та ін.).

Підсумовуючи ці дослідження, Ассаджолі в якості пояснювальної та інструментальної моделі індивідуального буття людини пропонує так звані "Карти внутрішнього світу".

За Ассаджолі, модель структури психіки передбачає: вище, середнє та нижче несвідоме. Нижче несвідоме керує діяльністю тіла, воно включає прості потяги, комплекси з сильним емоційним зарядом, кошмарні сновидіння і фантазії, пара-психологічне, фобії, манії, примусові ідеї та бажання. Середнє несвідоме - це бадьорість свідомості, де відбувається визрівання задуму. Вище несвідоме - натхнення в різних формах творчості, етичні "імперативи", потяг до героїчних вчинків, альтруїстична любов, екстаз, парапсихічні функції. Коли йдеться про поле свідомості, то мають на увазі насамперед усвідомлювану частину нашої особистості.

Свідоме "Я" - чисте самоусвідомлення, центр нашої свідомості, а не просто відчуття, думи, почуття як зміст нашої свідомості. Плинні форми усвідомлення, в яких потопає людина, слід відрізняти від свідомого, "Я", чистого "Я":

· Нижче несвідоме

· Середнє несвідоме

· Вище несвідоме

· Поле свідомості

· Свідоме "Я"

· Вище "Я"

· Колективне несвідоме

Вище "Я" - той центр, з якого виходить чисте "Я" і в який воно входить під час сну. Пізнання вищого "Я" описано у працях Р. Бекка, В. Успенського, Андергіпла, І. Лапшина та ін. Це "Я" можна відтворити також за допомогою методик "процесу – індивідуації" К. Г. Юпга, прийомів раджа-йоги, "пробудженого сну" Дезуаля і т. д., а ще раніше це питання піднімали Кант і Гербарт у спробах вирізнити ноуменальне "Я". Особове, свідоме "Я" є лише його відображенням, проекцією на поле особистості. Це ноуменальне "Я" в теорії Ассаджолі виступає синтезуючим центром, навколо якого постає справжня особистість.

Ідея колективного несвідомого спрямована проти екзистенціалістського розриву індивідуальних існувань. Зовнішня лінія овалу не відокремлює, а більше пов'язує - щось на зразок "психічного космосу". Ассаджолі зауважує, що Юнг не досить чітко подав структуру колективного несвідомого, включивши до нього як примітивні архаїчні структури, так і вищу новаторську діяльність над-свідомого порядку.

Ассаджолі стверджує, що не існує двох "Я" - відокремлених одна від одної істот. Існує єдине "Я", що виявляється на різних рівнях усвідомлення та само-осягнення. Саме такий підхід, на думку Ассаджолі, дає можливість по-справжньому зрозуміти драматичні колізії нашого життя та знайти засоби їхнього вирішення, визначити шлях звільнення від ілюзій та фантазмів (привидів).

Ця роздвоєність людини штовхає її до внутрішнього розколу, вона не розуміє себе і не керує собою: вдається або до виступів проти існуючих порядків, до свавілля, або до розгулу пристрасних і неконтрольованих учинків. Виходячи з таких теоретичних засад Ассаджолі намагається допомогти людині звільнитися від рабства неістинного життя, "здійснити гармонійну внутрішню інтеграцію, осягти справжнє "Я" і вступити в правильні стосунки з іншими людьми".

1. Глибоке пізнання особистості на всіх її рівнях, що можна здійснити також за допомогою психоаналізу - занурення в глибини нижчого несвідомого і т. д. Треба дослідити всю структуру особистості: виявити свої здібності, істинний поклик, запас психічної енергії, щоб здійснити само-створення.

2. Контроль над різними елементами особистості, адже над нами панує все те, з чим ми себе ототожнюємо. У цьому — секрет свободи і поневолення. "Я" здійснює критику і нагляд за станами особистості і здобуває перемогу. Цьому сприяють:

· розклад шкідливих комплексів або думок на елементи;

· управління енергіями, що звільнилися, та їх використання.

Усвідомлення комплексів, як доведено психоаналізом, приводить до їх знешкодження. Ці комплекси слід опредметнити, критично проаналізувати і здійснити відрізненім від істинних ситуацій; встановивши "психологічну дистанцію". Проте аналіз почуттів має бути обережним, адже при цьому можна ліквідувати вищі стани почуттів. Слід спрямовувати енергію, що звільнилася, на конструктивні цілі, творчість.

3. Осягнення свого істинного "Я" - виявлення або створення об'єднуючого центру. Для здійснення цього Ассаджолі пропонує розширяти особистісну свідомість до перетворення її у свідомість "Я", об'єднувати нижче "Я" з вищим, ураховуючи проміжні фази та використовуючи належні активні методи. Проміжні стадії пов'язані з певними ототожненнями. Люди, які не можуть осягти своє істинне "Я" в його чистій сутності, можуть створити ідеальний образ досконалої особистості, що відповідає їхньому масштабу, стадії розвитку та психологічному досвіду, а далі почати практично втілювати його в життя.

Це можуть бути творці - художники, філософи, вчені, хороші батьки - своєрідні ідеальні моделі, що сприяють зв'язку з зовнішнім світом, виявленню екстраверсії. Так, патріот цілком присвячує своє життя батьківщині, дружина повністю віддана чоловікові тощо. Ассаджолі твердить про проекцію центру назовні, про певну ексцентричність. Це своєрідна форма опосередкованого самоосягнення - через посередництво зовнішнього ідеалу. Останній тому стає опосередкованою ланкою між особистим "Я" людини та її вищим "Я", яке символізується цим об'єктом.

Ассаджолі пропонує ще одну схему, де встановлені такі відношення:

· Свідоме "Я"

· Зовнішній об'єднуючий центр

· Вище "Я"

4. Центральний пункт психосинтезу полягає у формуванні та перебудові особистості навколо нового центру - особистості органічної, внутрішньо узгодженої та об'єднаної в одне ціле. Для цього необхідні план дій, "внутрішня програма". Справжня ідеальна модель має в собі творчу силу, усуває невизначеності, зосереджує зусилля людини. Інші типи людей самі не створюють такі ідеали, а віддають себе на волю Божу, налаштовуються на космічний порядок, всесвітню гармонію, надають Життю можливість діяти в них і через них (у-вей, "недіяння" даосів тощо).

Після визначення ідеалу починається практичний психосинтез, побудова нової особистості. Несвідомі сили породжують власні "трансмутації": емоції, потяги перетворюються в дії, викликають активність розуму, уяви. Ідеї зі свого боку збуджують емоції, перетворюються у плани та дії.

Теорію та практику перетворення внутрішньої енергії Ассаджолі віднаходить в індійській йозі, християнському містицизмі та аскетизмі, у працях з духовної алхімії, у психоаналізі, їхні провідні компоненти мають допомогти створенню науки про психічні енергії (психодинаміки), побудові надійних методик, що сприятимуть бажаним змінам у людині.

Створення структури стійкої особистості передбачає узгодження і підпорядкування різних психічних функцій та енергій. Такою є загальна картина психосинтезу. Людина, що здійснює психосинтез, формує в собі нову особистість і починає справжнє життя. Ось чому Ассаджолі розглядає психосинтез не як обмежену психологічну теорію або психотехнічну процедуру, а насамперед як динамічну й драматичну концепцію життя, яка проголошує безперервну взаємодію різних сил з об'єднуючим центром, що постійно керує ними, узгоджує їх та використовує.

Особистість має здійснити гармонізацію відношень з "Я", що здійснюється у дві фази, які Ассаджолі називає особистісним і духовним психосинтезом.

За Ассаджолі, психосинтез - це метод психічного розвитку і самоосягнення і метою зробити людину хазяїном свого життя. Він спрямований також на лікування психічних і психосоматичних розладів на основі конфліктів між свідомими і несвідомими силами, розладів, пов'язаних з глибокими кризами само-осягнення. Це також метод інтегрального виховання дитини і підлітка з метою розвитку гармонійної особистості.

Психосинтез, спрямований на людську індивідуальність, Ассаджолі розглядає як окремий випадок більш широкого, всезагального закону міжіндивідного та космічного синтезу. Адже всі індивіди, на його думку, включені в надіндивідну духовну реальність. Вона має свої конфлікти, і розв'язувати їх можна тими ж методами, які застосовуються для індивідів.

Ассаджолі виявляє інтерес до філософських узагальнень, коли зауважує: все життя Всесвіту можна уявити як боротьбу між множинністю та єдністю. як потяг до єдності. Дух (буде це божественна істота або космічна енергія), який діє у тваринному світі, встановлюючи в ньому порядок, гармонію і красу, об'єднуючи всіх істот узами любові, здійснює саме Вищий Синтез.

Досліджуючи проблему самореалізації та психічних розладів, Ассаджолі визначає заслуги психологічних теорій, побудованих на даних патології, проте вказує на їхні суттєві недоліки: песимістичний погляд на людську природу, зведення вищих психічних функцій до нижчих, ігнорування таких речей, як інтуїція, творчість, воля, а головне - серця людської психіки - "Я". На противагу такому підходу було висунуто ідею "ортопсихології" (правильної психології), а також "ортогенезу". Зазначимо, що автори цієї ідеї не спромоглися послатися на І. Мечнікова з його принципом "ортобіозу", який визначав засади побудови ортопсихології ще на початку XX ст.

Ассаджолі зауважує, що потяг до внутрішньої інтеграції виражає фундаментальну мотивацію нормальної особистості, але органічна та гармонійна цілісність не є з самого початку даною людині, а постає в результаті її цілеспрямованої активності. Особистість має субособистості - певною мірою автономного характеру. Психоаналіз, як і твори визначних письменників, розглядає конфлікти, властиві природі людини.

Ассаджолі виділяє амбівалентність як головну рису внутрішнього конфлікту, який пояснює дивні й суперечливі вчинки людини. Інший конфлікт полягає в поєднанні двох тенденцій - інертності і потягу до росту, самоствердження, ризику, що також уже було ґрунтовно розроблено К. Ушинським і І. Павловим. Останній говорив про інертність і лабільність центральної нервової системи, що лежать в основі побудови її динамічного стереотипу.

Ассаджолі цілком слушно кваліфікує органічну єдність особистості як ціль людини, а не явний її стан. Іноді єдність може бути результатом стихійних процесів. Але найбільш органічною вона виступає як заслужена нагорода роботи над собою, тобто самореалізації. Ассаджолі вказує також на психічні розлади, якими іноді супроводжується цей процес. Що ж розуміє Ассаджолі під самореалізацією?

Це може бути само-здійснення - психічний ріст і визрівання, пробудження прихованих можливостей людини. Такий підхід відповідає само-актуалізації Маслоу. Це може бути осягнення себе як синтезуючого духовного центру. Само-актуалізація не обов'язково має включати в себе духовний рівень. Внутрішня інтеграція може бути властивою негармонійній особистості, на що вказує Юнг. Людина також може мати видатні здібності, але не бути при цьому особистістю.

Духовне пробудження, духовне осягнення відрізняється від свідомого осягнення "Я". Мова йде про різні форми усвідомлень змісту над-свідомого, що виражається в "пікових переживаннях" (Маслоу). Над-свідоме становить вищу частину особистості, яка не усвідомлюється ego. Коли зміст над-свідомого опускається на рівень свідомості ego, виникає "натхнення".

На думку Ассаджолі, взаємодія між свідомим і над-свідомим рівнями має велике значення для розвитку творчих здібностей, для здійснення психосинтезу. Слово "духовний" Ассаджолі пов'язує з цінностями, що перевищують середній рівень (етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні або альтруїстичні). Вершиною само-осягнення є злиття особистого "Я" з духовним "Я". Ассаджолі далі розглядає послідовні етапи само-актуалізації та повного само-осягнення. Духовний розвиток людини передбачає радикальне перетворення рис особистості, підняття свідомості до нових сфер, нову внутрішню спрямованість діяльності. Цей процес може супроводжуватися нервовими і психічними розладами.

Ассаджолі підкреслює, що розлади духовного походження охоплюють дедалі більше число людей, які шукають власний шлях до повноти життя. Він намагається дати загальний нарис таких розладів і дає вказівки щодо їх лікування.

При цьому виділяються чотири стадії.

1. Криза, що передує духовному пробудженню. Звичайна людина не живе, а животіє, не міркуючи про цілі, смисл і цінності буття. Для неї головне - задовольнити свої бажання, отримати максимум чуттєвого задоволення, мати гроші, здійснити честолюбні плани. Вона може мати стосунок до релігії, але виключно до її зовнішніх ритуальних форм. Така людина вважає єдиною реальністю чуттєвий, предметний світ, який є для неї безумовною цінністю. Потойбічне іноді стукає в її серце, коли постають думки про смерть, але вона хоче відстрочити момент зустрічі з небесним божеством.

Проте буденний порядок життя раптом порушується, наприклад унаслідок якогось потрясіння. Людина відчуває, що їй чогось бракує, повсякденне життя стає порожнім. Виникають питання життєвого призначення, смислу людських страждань тощо. Нові почуття бентежать людей, і вони відчайдушно чіпляються за "реальність" звичайного життя. Але внутрішнє бродіння не зникає. Людина ніби. передчуває божевілля. Старе буття відходить, як сон, але нового світла ще немає.

Внутрішня розладнаність нерідко супроводжується моральною кризою. Загострюються почуття совісті, відповідальності, вини, каяття. Виникають депресії, думки про самогубство. Такі прояви кризи нагадують симптоми психоневрозів і межових шизофренічних станів. Тут слід з'ясовувати дійсні екзистенціальні проблеми, що постали перед людиною. Це кризи зростання особистості пацієнта.

2. Криза, зумовлена духовним пробудженням. Коли відкривається канал, що поєднує "я" та "Я", виникають радість (ода Ф. Шиллера "До радості") і полегшення. Конфлікти і страждання зникають як такі, що були викликані внутрішньою боротьбою, а не фізичною причиною. У цьому випадку духовне пробудження означає зцілення.

Якщо людина не може перетерпіти осяяння, неправильно його тлумачить, зникає різниця лиж "я" та "Я". Негативний ефект дорівнює посиленню ego. Коли ж "Я" просякає наскрізь "я", людина переживає піднесений стан, свою причетність до божественної природи.

Як бачимо, Ассаджолі наполягає на необхідності чіткого розрізнення індивідуального і всезагального "Я". Останнє він називає нашим "Джерелом", "Центром", "Глибинною істотою", "Вершиною", які протиставляються обмеженому "я" буденної особистості. Іноді люди наділяють своє емпіричне "я" якостями "Я". Це все одно що змішувати абсолютну і відносну істину, метафізичний та емпіричний рівні реальності, тому лікар має вказати, як розрізнювати "я" та "Я". Якщо це не відбувається, людина вдається до безконтрольної поведінки або під впливом духовного пробудження бере на себе роль пророка. У сенситивних індивідів виникають парапсихічні форми сприймання - вони бачать вищих істот, підкоряються їм, приймають від них послання.

3. Реакція на духовне пробудження, її важливою складовою є усвідомлення єдності життя, потік любові виливається через пробуджену істоту на оточуючих людей і всі творіння. Нова людина, що "постала", має м'який, принадний характер, готова поділитися своїми духовними надбаннями. Проте на цій стадії повного преображення ще не відбулося. Іноді буденне "я" знову набирає сили. Преображення, що наступає, піддається сумніву, кваліфікується як ілюзія. Але повного повернення до попередніх станів вже бути не може.

Разом із тим трапляються депресії і спроби самогубства. Це щось схоже на психотичну депресію або меланхолію - почуття власної недостатності, самоприниження, самозвинувачення, безпорадності. Тут слід допомогти пацієнту усвідомити, що його преображення, краса світу, яка при цьому відкривається, мають ствердитись. Розуміння пацієнтом, що такий його відступ був закономірним, нормальним явищем, приводить до полегшення. Людина оволодіває наснагою приступити до вирішення тих завдань, які стоять перед нею на шляху до само-осягнення.

4. Фази процесу преображення. Вони найбільш багаті подіями у психіці людини. На неї дивляться з пересторогою, зважаючи на грандіозність планів, ідеалів, потягів, і таке ставлення людина сприймає хворобливо. Це - випробування на шляху до самопізнання. Про подібне випробування, тільки в інших масштабах, говорив А, Тойнбі, спираючись на неосяжний матеріал людської історії.

Ассаджолі називає цей період перехідним проміжком, оскільки людина паралельно має перебувати і в буденному житті (сім'я, професія тощо). Таке "подвійне життя" може спровокувати психічні розлади - занепад сил, неспання, емоційну пригніченість, творчу неміч. При спробах пригнічення сексуальних та агресивних потягів конфлікт лише поглиблюється і викликає невротичні симптоми. Тут відбувається боротьба між свідомими і несвідомими установками - біологічними і соціальними за своїм змістом.

Вихід із такого стану Ассаджолі бачить у гармонійній інтеграції потягів у єдиній особистості - спочатку шляхом належного узгодження їх між собою та підпорядкування, а далі шляхом перетворення і сублімації зайвої або невикористаної частини енергії. Всезагальне "Я" виявляє тут свою волю, що сприяє гармонійності інтеграції, біопсихосинтезу цілісної людської істоти.

Ассаджолі зауважує, що люди, які стали на шлях само-осягнення, не є більш схильними до психічних розладів, ніж ті. які на такий шлях не стають. Трапляються і протилежні феномени. Але середньостатистичних людей важче лікувати, адже вищі рівні психіки у них не активізовані, відсутня база для розв'язання конфліктів. В цілому ж різного роду розлади у зв'язку з само-осягненням - це минущі реакції у процесі оновлення особистості.

Картина майбутнього, образ цілі надихає людину. Лікар має це враховувати і зберігати такий образ у пацієнта. Тоді людина здатна чимдалі повніше переживати стан свідомості індивіда, який осягнув себе. Це стан радості, апогею, безпеки, сили, ясності розуму, любові до всього сущого. "У своїх вищих аспектах це - осягнення сутності Буття, залучення до Всезагального Життя і ототожнення з ним".

На основі таких теоретичних засад само-осягнення Ассаджолі пропонує методи діагностики та лікування тих чи інших відхилень. Звичайні розлади та розлади, пов'язані з само-осягненням, різняться між собою. Адже життєва ситуація цих двох груп пацієнтів протилежна. Психічні симптоми звичайних пацієнтів мають регресивний характер, повертають людину до більш ранніх стадій розвитку. Розлади, пов'язані з само-осягненням, є прогресивними, оскільки показують вихід до нової стадії. Активізується можливість над-свідомого.

Ці моменти чудово описав Юнг: "Бути "нормальним" - ідеал для невдахи, для всіх тих, кому ще не вдалося піднятися до рівня загальних вимог. Але для тих, чиї здібності набагато вищі середніх, кому не важко було досягти успіху, виконавши свою частку буденної роботи, - для таких людей рамки норм означають прокрустове ложе, нестерпну нудьгу, пекельний морок і безвихідь. У результаті багато людей стають невротиками саме тому, що вони просто нормальні, в той час як Інші страждають неврозами від того, що не можуть стати нормальними".

Отож психотерапія має враховувати ці дві групи пацієнтів. Для перших терапевтична допомога полягає у звільненні від пригніченості, внутрішніх заборон, страхів, інфантильної залежності (особистісний психосинтез). Для других пацієнтів має здійснитися не тільки особистісний, а й духовний психосинтез. І терапевт не має права заземляти духовні потяги пацієнтів другого типу, відсувати цілі їхнього само-осягнення.

На стадії емоційного підйому, ентузіазму пошуків слід попередити пацієнта про можливі відступи, показати, що невдачі мають тимчасовий характер: криза долається через страждання.

На стадії преображення - найбільш тривалій і складній - має посилитись робота психотерапевта. Ассаджолі висуває шість вимог, що з цим пов'язані. На жаль, їх формулювання дуже абстрактне. Як висловлювався з аналогічного приводу Гегель, "іди своєю дорогою й роби свою справу". Мова, мабуть, має йти не тільки про конкретність формулювання вимог, а й про принципову постановку питання про сенс психосинтезу та характер його втручання у "феноменологію духу".

Отже, за Ассаджолі, психотерапевт повинен:

· Повідомляти пацієнту про те, що з ним відбувається в дійсності, і допомагати йому виробляти правильне ставлення до того, що відбувається.

· Вчити його мудро керувати потягами, що піднімаються з несвідомого, не пригнічуючи їх страхом або осудженням, але твердо підкоряючи собі за допомогою волі, що правильно застосовується.

· Навчати методам перетворення і сублімації сексуальної та агресивної енергії. Застосування такого роду методів слугує найбільш удалому й конструктивному розв'язанню багатьох психологічних конфліктів.

· Допомагати пацієнту розпізнавати і засвоювати енергію, що надходить від "Я" і над-свідомих рівнів.

· Допомагати йому виражати і використовувати таку енергію в альтруїстичній любові та служінні. Це дуже важливо також у плані протидії тенденції до надмірного заглиблення у внутрішній світ і зосередженості на самому собі, яка нерідко присутня на цій та іншій стадіях саморозвитку.

· Вести пацієнта через різні фази перебудови особистості - аж до досягнення духовного психосинтезу.

Ассаджолі ставить у своїх розвідках велику задачу: допомогти людині оволодіти своїм існуванням, досягти усвідомлення вищих цінностей цього існування, підняти людину над буденністю, маючи при цьому великі взірці, що їх постачає історія. Проте поза його розглядом залишається основне: вистраждати феноменологію духу.

Як зауважив О. І. Герцен, той, хто переламав ногу, краще знає, що таке біль при переломі, ніж людина, з якою цього не траплялось. Ассаджолівська феноменологія само-осягнення нормальної людини не знає дійсно кризових явищ. Сильні страждання при цьому є не хворобою духовності, а духовною силою особистості.

Ассаджолі хоче мати справу виключно з фаустівською душею, яка здатна пройти весь шлях феноменологічного багатства духу в борінні, знахідках, розчаруваннях, утвердженні. Лише у цих ваганнях і пошуках, де терапевтом виступає світ - природа, люди, космос у цілому - людина може знайти смисл свого життя і вчиняти згідно з ним.

6. Менегетті

Антонио Менегетти родился 9 марта 1936 года в Авецанно в простой семье Пьетро Менегетти и Анны Кастеллани, первым из девяти детей. В 11 лет родители отдают сына на воспитание и обучение в Римско-Католическую церковь.^[9]

С юных лет Менегетти учится игре на органе и фортепиано, грегорианскому хоралу (его учителя — L. Perosi, D. Stella, L. Refice, B, Rizzi). Также изучал латинский, древнегреческий и арамейский языки.^[9]

В 60-е годы он оставляет францисканский орден и город Сполето и становится приходским священником в селении Сан-Джованни Паганика, расположенном неподалеку от Монтереале. В это время он содержит больную мать с восемью несовершеннолетними братьями и сестрами.^[10][11]

На пути пастерского служения Менегетти сталкивается с душевными проблемами и страданиями людей, начинает задаваться экзистенциальными вопросами. Он знакомится с трудами Эдмунда Гуссерля, в которых философ говорил о кризисе науки, о необходимости обновления философии, а в зарождавшейся психологии видел эпистемическую науку, способную заново обосновать и привести к аутентичности само понятие научности. Мысли Гуссерля оказали тогда на Менегетти значительное влияние^[12], он начинает изучать психологию, социологию, философию и другие науки.

Дата добавления: 2015-05-23