Періодизація історії економіки та економічної думки

Методи наукових економічних досліджень.

Предмет історії економіки та економічної думки.

1. Предмет історії економіки та економічної думки

Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Його вивчає система економічних наук, які включають науки про загальні закони економічного розвитку, галузеві конкретні економічні процеси та явища, науки про народне господарство. Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань.

Особливе значення у формуванні світогляду, економічної культури спеціалістів, розвитку національної економіки на основі ринкових відносин відіграє «Історія економіки та економічної думки».

Історія економіки та економічної думки – це наука, яка вивчає господарську діяльність країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм виявлення та її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях. Вивчає процес виникнення економічних ідей та економічних шкіл, їх розвиток, боротьбу і формування нових напрямів економічної теорії в контексті розвитку матеріальної культури суспільства.

Актуальність вивчення цієї дисципліни пояснюється тим, що вона забезпечує тісний зв’язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому, допомагає у вивченні економічної теорії, проблем макро- і мікроекономіки, економіки промисловості, будівництва, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо.

Історія економіки та економічної думки на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов’язані між собою, взаємодіють і доповнюють одна одну.

Аналіз конкретних аспектів економіки в історичному розвитку, а також різних підходів до них економічних шкіл допомагає краще зрозуміти господарські проблеми сучасності, знайти їх оптимальне вирішення. Тому даний курс передбачає не тільки розгляд фактичного матеріалу в хронологічному порядку, а й аналіз соціально – економічного розвитку країн, розглядає позитивні й негативні характеристики економічних проблем та способи їх вирішення різними економічними школами за допомогою конкретних економічних інструментів.

У ході реформування сучасної української економіки виникає необхідність приведення її структури, господарського механізму, організаційних інститутів відповідно до загальносвітових тенденцій. А це можливо лише за умови широкого використання світогосподарських зв’язків, досвіду, набутого людством у раціональному використанні обмежених економічних ресурсів, відображення його в економічних теоріях різних напрямків.

Глибоке розуміння суті сучасних економічних теорій потребує з'ясування джерел їхнього зародження і розвитку. А знання сучасних економічних теорій дає змогу розуміти й формувати економічну політику держав, в основу якої завжди беруться ті чи інші економічні теорії. Чому, наприклад, економічно розвинуті країни у своїй економічній політиці перейшли від кейнсіанських рецептів до неокласичних теорій? Як формувалась економічна політика в колишньому СРСР? Яку економічну політику проводять тепер пострадянські країни, зокрема Україна? Які теорії лежать в її основі?

Історія економіки та економічної думки тісно пов’язана з іншими економічними, соціологічними, історичними науками. У системі економічних наук історія економіки та економічної думки відіграє фундаментальну роль, оскільки є ключем до пошуку генетичних залежностей та історичних закономірностей в економічному житті суспільства. Та й в загалі, всі соціальні проблеми не можуть вивчатися і вирішуватися без урахування їх ролі в контексті економічного і історичного розвитку.

У складній системі економічних наук історія економіки та економічної думки виконує такі важливі науково-пізнавальні і виховні функції: формування і розвиток економічного мислення; пізнання процесу еволюції господарювання та економічної науки; засвоєння економічних категорій, законів і принципів у їх історичних змінах; виявлення оптимальних теоретичних і практичних пріоритетів на основі вивчення альтернативних економічних поглядів. 2. Методи наукових економічних досліджень

Основними методами аналізу історії економіки та економічної думки є: діалектичний, наукової абстракції, історичний і логічний, системний.

Діалектика – загальний метод пізнання, що базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у зв’язку й взаємозалежності, у стані перманентного розвитку.

Наукова абстракція – пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших ознак або факторів, впливаючих на виучувані процеси, абстрагуючись від всього випадкового, незначного.

Історичний підхід – вивчення процесів в їх історичній послідовності, в якій вони виникли, розвивалися і змінювалися. Він передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Дає змогу проаналізувати сукупність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом соціально-економічних умов, в яких формувалися ці погляди та ідеї. Коли послідовно, у хронологічному порядку, вивчається історичний процес виникнення тієї чи іншої економічної школи, роботи економістів, які були написані в певну історичну епоху, вивчається суть їх теорій чи концепцій.

Логічний - вивчення процесів в їх логічній послідовності, від простого до складного. Логічний метод ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорії, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими теоріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто історичний і логічний методи поєднують. Розуміння такої логіки, у свою чергу, неможливе без звернення до історії виникнення і еволюції ідей, концепцій, що і пояснюють механізми функціонування економічних систем.

Системний - пошук спроб зрозуміти й відобразити функціонування економічної системи, що базується на ринкових або державних механізмах регулювання економіки. Аналізуючи конкретні економічні процеси та явища, відображаючи їх в теоретичних концепціях, даний метод дозволяє, ураховуючи постійний розвиток, передбачити наслідки конкретної економічної політики.

Сучасні економічні теорії мають глибокі корені у минулому, знання цього минулого допомагає краще зрозуміти, що відбувається сьогодні. Тільки простеживши довгий шлях боротьби і змін поглядів на сутність економічних процесів, можна з'ясувати, які теорії та ідеї себе виправдали, а які не витримали перевірки часом. Саме цей процес виникнення, розвитку, боротьби і зміни економічних поглядів на різних етапах історичної еволюції і є предметом дослідження історії економіки та економічної думки.

Вивчення цієї історії дозволяє не тільки визначити місце тієї чи іншої теоретичної концепції в системі уявлень про функціонування економіки, але і зробити практичні висновки про використання окремих методів вирішення економічних проблем, пояснити, під впливом яких умов змінюються погляди на економічну дійсність, як еволюціонує трактування базових категорій, удосконалюються методи економічних досліджень.

Вивчення історії розвитку матеріальної культури людства та економічної думки допомагає зрозуміти загальну спрямованість еволюції економічної науки, її трансформацію, виявити взаємозв’язок між теорією і реальним розвитком національних і світової економіки.

3. Періодизація історії економіки та економічної думки З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Наприклад, російський історик-економіст Л.І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор (водні шляхи сполучення), німецький економіст Б.Гільдебранд застосував для цього історію грошей, американець Є. Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію тощо. У 60-х роках 20 ст. набули популярність теорії індустріального суспільства ” (французького соціолога Р.Арона) і стадій економічного розвитку ” (американського соціолога У.Ростоу). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Її представниками є Д.Белл, Г.Кан, З.Бжезінський (США), Ж.Серван-Шренбер і А.Турен (Франція). В основу цієї теорії, що ділить всесвітню історію на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство, покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Теорія стверджує, що залежно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає „первинна„ стадія економічної діяльності (сільське господарство), „вторинна” (промисловість), а в наш час воно вступає в „третинну” сферу послуг, де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (для першої – церква і армія, для другої – корпорація, для третьої – університети).

Існував і формаційний підхід до періодизації історії, розвинутий марксистсько-ленінською теорією. В його основу покладена ідея виникнення, розвитку і зміни засобів виробництва, форм власності на засоби виробництва. Історія суспільства розглядалась як історія розвитку способів виробництва в їх хронологічній послідовності: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний.

Для вивчення даного курсу пропонується періодизація економічної історії, заснована на загальноцивілізаційному підході.

Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Вже в первісному суспільстві люди замислювались над економічними явищами.

Виникнення економічної науки пов’язують із зародженням політичної економії, перші кроки до її формування зробили меркантилісти (ХVI – XVIII ст.), фундаментом стали роботи В.Петті, П.Буагільбера, Р.Кантільйона, учення фізіократів – Ф.Кене, А.Тюрго та інших представників класичної політекономії. Як система економічних знань політична економія сформувалась у вченні А.Сміта (70 рр. XVIII ст.). Засновником школи рікардіанства став Д.Рікардо. На основі теорій А.Сміта і Д.Рікардо К.Маркс і Ф.Енгельс створили марксистську політичну економію. Із критикою марксистського економічного вчення виступила так звана стара історична школа, а пізніше її послідовники – молода історична школа, що виникли в Німеччині. У другій половині ХІХ ст.. сформувалась неокласична економічна теорія А.Маршалла, Дж.Б.Кларка, В.Парето. Вона зародилась у лоні маржиналізму. У цей же період із марксистського економічного вчення виокремився соціал-реформізм. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у США виник новий напрямок економічної думки – інституціоналізм, його основоположником був Т.Веблен. Саме неокласицизм і інституціоналізм стали основою розвитку більшості сучасних теорій західної економічної думки.

Розвиток ринкового господарства, його особливості у різних країнах світу, формування світового ринку зумовили модифікацію всіх основних напрямів економічної теорії. У цей період державно-монополістичного розвитку популярним стає економічне вчення Дж.М.Кейнса. Він здійснив переворот в економічній теорії, поставивши у центрі уваги макроекономічний рівень досліджень. Головна ідея кейнсіанства полягає в тому, що ринкова система не є досконалою, саморегульованою, а повну зайнятість і економічне зростання країни може забезпечити активне втручання в економіку держави. Світова криза 30-х років ХХ ст. довела життєздатність цієї теорії і підірвала основи неокласичного напряму економічної думки. Після кризи кейнсіанського регулювання у 60 – 70-х роках ХХ ст. почалось відродження в нових формах економічного лібералізму. Його прихильники змушені були визнати необхідність державного впливу на економіку, але не вважали це вирішальним у досягненні стабільного економічного розвитку. Вони наполягали на здатності конкурентного ринкового механізму у довгостроковому періоді відновлювати рівновагу.

У широкому розумінні нова класична теорія включає теорію монетаризму і новітню неокласичну концепцію, сформулювану теоріями «раціональних очікувань», «адаптивних очікувань» і теорією «економіки пропозиції». «Нова класична» економічна теорія у наш час перебуває в стані розвитку і формування. Спроба поєднати два напрями сучасної економічної теорії – кейнсіанство і неокласичну теорію виявилася у появі течії – «неокласичного синтезу» (одним її аваторів є П.Самуельсон).

Сучасна економічна думка характеризується розвитком таких напрямів: економічний лібералізм, економічний дирижизм та неоінституціоналізм. Особливою течією є так званий неокласичний синтез, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною школою.

Дата добавления: 2015-05-23