Загальна характеристика господарства Європи в V – XV ст. Господарство Стародавньої Греції

Господарство Стародавньої Греції. 2.Античний Рим: економічні причини розквіту й занепаду. 3.Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного Причорномор’я. 4. Економічна думка античного світу.

1. Господарство Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілон-ського царства і Єгипту. Режим рабовласництва відроджується в нових країнах Середземномор’я. Це виявилося в економічному розвитку Греції і Риму.

У світовій історії розпочався новий період – античний (давній).

Він охоплював першу половину I тис. до н.е. – першу половину I тис. н.е. У цей період рабовласництво досягло повного розквіту. Була знищена община,

рабська праця використовувалась різнобічно й продуктивно. Рабство перетворилося на класичне.

Особливості географічного положення визначили відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окре-мою державою, в якій повноправними були тільки землевласники. Населення концентрувалося у містах, тому сільське господарство було другорядним.

У VIII – VI ст. до н.е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства й розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців. Розвивалося будівництво житла, ткацтво, суднобудування, виготовляли кераміку. Продуктивність праці була високою, зростали міста. Сільське господарство розвивалось повільно, в ньому панувало двопілля.

Суспільство розпалося на два стани: вільних громадян і невільників.

У VIII – VI ст. до н.е. формувалися грецькі рабовласницькі міста – держа-ви, або поліси.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта. Фізична праця для спартанців була принизливою, їхня справа – війна. Господарство Спарти було відсталим, грошовий обмін не набув розвитку.

Інша картина формування рабовласницької держави була в Аттиці. Ремесло і торгівля тут набули високого розвитку.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Причиною її стала гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом. Ко-лонії стали центром торгівлі греків з варварами.

У V – IV ст. до н.е. праця рабів стала продуктивною, вона активно використовувалась у ремеслі. Були й державні раби.

У V ст. до н. е. рабовласництво в Греції набуло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво. Зберігалася складна форма оренди землі. У IV ст. до н.е. частково вводилося трипілля, удобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка тощо. З’явились наукові трактати з сільського господарства. Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення металів, славилися грецька кераміка і тканини.

Військова могутність Афін призвела до розвитку суднобудування, яким керувала держава.

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво, торгівля. Це сприяло зміцненню економіки.

Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя. У 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. Балканський півострів став здобиччю Рима.

2. Античний Рим: економічні причини розквіту й занепаду

Історія Риму є яскравою сторінкою розквіту і загибелі рабовласницького (класичної форми) господарства. Виділяють три етапи розвитку Римської держави: 1- царський (VIII – VI ст. до н. е.); 2 – республіканський (509 – 31 рр.до н.е.); 3 – імператорський (31р. до н.е. – 476р. н.е.).

На 1 етапі вирішальна роль в економічному житті належала землеробству. Високого рівня розвитку набуло ремесло, розвивалась зовнішня торгівля з Південною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. У VII – VI ст. до н.е. відбулися розлад родового ладу і формування рабовласницьких відносин. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Майнова диференціація зумовила появу інших залежних людей – клієнтів.

Протягом VI - III ст. до н.е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою було вільне населення.

У I ст. до н.е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного оке-ану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. II – I ст. до н.е. характеризується як розквіт римського рабовласницького господарства в його класичній формі. Раби були основною виробничою силою у всіх галузях господарства. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним.

Римська держава вважалася юридичним власником землі. Розподіл її у приватну власність здійснювався поступово. Характер і роль дрібного селянського господарства змінювалися на різних етапах розвитку Римської держави. Важливою ознакою економічного розвитку Риму була боротьба за землю. Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. Існувало трипілля. Землероби користувалися примітивними знаряддями праці.

Кінець республіки (I ст. до н.е.) – це період громадянських війн, занепаду сільського господарства, особливо в Італії. Подоланням цього занепаду, а також найвищим рівнем розвитку характеризуються I – III ст. н.е. Відбулися позитивні зміни в агротехніці. Розширилися посівні площі, вдосконавлювалися знаряддя праці, застосовувалося штучне зрошення. Іригаційна система давала можливість збирати 2 – 3 урожаї на рік. Розвивалась культура садіння, підживлення, прищелення. Розпочалися зміни в організації виробництва у володіннях великих землевласників. Латифундії поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавалися в оренду колонам – дрібним землеробам. Виникли рентні відносини у вигляді натуральних і грошових платежів, відробітків. Поряд з вільними селянами-орендарями в маєтках землевласників з'явилися раби, які обробляли наділи землі і платили ренту. Зросла чисельність вільновідпущеників – лібертинів, які займалися ремеслом і торгівлею.

У II ст. до н.е. – II ст. н.е. високотоварними були маєтки, які спеціалізувалися на вирощуванні однієї культури, призначеної для ринку. Рентабельними були латифундії і сальтуси, які вирощували різні культури. Рабська праця в сільському господарстві була високоефективною. Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Більшість працюючих у майстернях були вільними, а рабська праця використовувалась як некваліфікована. З I ст. до н.е. в ремеслі відбулися глибокі структурні зміни. Розпочалося будівництво громадських споруд (Колізей в Римі), розкішних палаців знаті, лазень, водогонів, шосейних шляхів. Розвивалося суднобудування. На високу ступінь піднялась технологія виливання предметів з бронзи й благородних металів, різьблення по мармуру і базальту. Ремесло мало галузеву й географічну спеціалізацію. Розвивались виробництво кераміки, посуду, шкіряне і текстильне виробництво. Характерною особливістю римського ре-месла було об’єднання в колегії за професіями.

Процвітання ремесла в Італії тривало недовго. З II – III ст. н.е. провінції перевершили в ремісничій майстерності ремісників з Апеннінського півострова. Італійські майстерні деградували, припиняли діяльність. Провінційні ж, навпаки, процвітали.

У II ст. н.е. Галлія стала однією з найрозвиненіших провінцій. Поширилися скляний, латунно-бронзовий, залізний, олов’яний, керамічний, ювелірний промисли. У Римській державі промисловою одиницею була майстерня. Однак заняття ремеслом не було престижним і вважалося справою бідних і рабів.

Розвивалась торгівля, яка приносила більше прибутків ніж ремесло. Склався внутрішній ринок, де виробник сам продавав свій товар. З часом у Римі виникли спеціалізовані ринки. Сформувались великі центри внутрішньої торгівлі – ярмарки.

Зовнішня торгівля в царський період у Римській імперії була слабко розвинена. Її розвитку сприяли об’єднання Середземномор’я, під владою Рима, спеціалізація і товаризація господарства, географічний поділ праці, успіхи в суднобудуванні й будівництві доріг. В Італії існувало професійне купецтво. Першим засобом оплати була худоба, потім швидко розвинувся грошовий обіг. Розвитку і певної правової регламентації набула банківська справа. Рим став світовим центром грошових операцій, торгових угод, світовою біржею. Розвивався лихварський капітал. Торгово-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в I – II ст. н.е. Фінансова система була заснована на експлуатації колоній.

У добу пізньої Римської імперії (III - V ст. н.е.) господарство занепало і прийшло до кризового стану. Визначальним стали розклад античної власності, поступова втрата рабством свого виробничого значення, натуралізація і аграризація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Велике землеволодіння зберігалося, однак тенденція його розвитку полягала у зміцненні невеликого індивідуального виробництва. Розширилися господарська самостійність рабів, які отримували землю. Загострювались соціальні суперечності. Не припинялись народні повстання. Натиск варварів постійно посилювався і загрожував романському світу. Східна і Західна частини імперії роз’єдналися. У 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати.

3. Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного Причорномор ’ я

З елліно-римською історією тісно пов’язана доля народів Північного Причорномор’я. У IX – VIIIст. до н.е. у південних степах України жили кіммерійці. Їх основним заняттям було кочове тваринництво, насамперед конярство. Скіфи (VII ст. до н.е. – III ст. н.е.) витіснили кіммерійців у Малу Азію, зайнявши степові простори від Кубані, Дону і Дніпра до Дунаю. Населення скіфів поділялось на скіфів-хліборобів (жили осідло, займались сільським господарством, переважну частину врожаю продавали), кочових скіфів (випасали незліченні стада худоби), царських скіфів (панівна верхівка державного об'єднання, збирали данину в підлеглих племен, основне заняття – військова справа). Імовірно, скіфів-орачів можна назвати прапредками українського народу.

Інтенсивно йшла торгівля між Скіфією і Грецією, це стало причиною руйнування родової общини, заміни її землеробною, зміцнення місцевої знаті, утворення державності скіфських царів.

Майже одночасно із заселенням Північного Причорномор’я кіммерійцями і скіфами там розпочалася грецька колонізація. У Vст. до н.е. на Кримському півострові утворилося Боспорське царство. Тут розвивалось землеробство і ремес-ло.

У IV – III ст. до н.е. скіфська держава зазнала суттєвих зрушень. На півдні України з’явилася нова грізна сила – сармати, яка перемогла скіфів. Економіка занепала. У II ст. до н.е. Північне Причорномор’я стає об’єктом зазіхань з боку Риму. У I ст. до н.е. грецькі колонії стали її васалами. Але загальна криза рабовласництва у II – III ст. н.е. підірвала сили імперії. Скоротились торгові зв’язки, зменшилась товарність сільського господарства і ремесла. Відбулась натуралізація всього господарства.

Гунська навала (IV ст. н.е.) призвела до загибелі античних держав Північного Причорномор’я і краху рабовласницької системи.

4. Економічна думка античного світу

В античній літературі економічна думка стародавнього світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Висловлювання античний авторів з окремих проблем, хоча ще і не є цілісною системою поглядів, проте це вже серйозна спроба теоретично осмислити й науково узагальнити характерні для цієї доби економічні процеси та явища.

Мислителі Давньої Греції і Давнього Риму прагнули визначити принципи й методи організації та управління господарством рабовласників. Учення про його організацію називали економією, а про управління державою - політикою. Так, Ксенофонт (430 - 355 рр. до н.е.) у праці "Домострой" визначив економію як науку про збагачення свого господарства. Визнаючи рабство природнім і правомірним, Ксенофонт був прихильником натурального господарства, як більш стійкого і надійного. Землеробство він ставив на рівні з воєнним мистецтвом, а ремесло навіть не включав до предмета економії як негідне заняття для вільних людей. Таким було ставлення і до торгівлі. Водночас Ксенофонт високо цінував гроші як вираження концентрованого багатства і засобів обігу. Він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Ксенофонт одним з перших зрозумів важливість розподілу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробників на виготовленні певних предметів.

Ксенофонт бачив зв'язок між поділом праці й розмірами ринку, протиставляючи слабкорозвинутому поділу праці у малих містечках відносно високий рівень його у великих містах.

Філософ Платон (427 - 347 рр. до н.е.) у своїх творах побудував ідеальну державу, в якій мали існувати три стани: правителі (філософи), воїни й ремісники, землероби, дрібні торгівці, які належали до вільних людей. Раби з цієї класифікації виключались, оскільки в них він бачив не людей, а знаряддя праці. Між усіма станами, за планом, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон зневажав, вважаючи, що це доля нижчих верств населення.

Нерівність, яка існує в ідеальній державі, випливає із самої природи людей, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до своїх здібностей, що є справедливим. Здібності окремої людини є обмеженими, її потреби - різноманітними і навіть безмежними. Відтак постає суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності Платон бачив в утворенні міста ("держави"), тобто об'єднання людей, в якому існує поділ праці. Саме поділ праці у Платона є основним принципом побудови держави та її природною основою.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384 - 322 рр. до н.е.) - найвидатнішого мислителя давнини. Він був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Проте оскільки в Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це найглибше серед античних мислителів. Він розрізняв простий товарний обіг і обіг грошей, рух грошей як засіб обігу і як грошового капіталу. Він першим звернув увагу на відмінності між споживною вартістю і вартістю товару.

Державний діяч і письменник Давнього Риму Катон (234 - 149 рр. до н.е.) у дослідженні "Про землеробство" обґрунтував шляхи й методи розширення рабовласницьких латифундій з тим, щоб дістати більше доходу. Інший римський митець Варрон (І ст. до н.е.) у трьох книгах "Про сільське господарство" висловлю-вав занепокоєння щодо перспектив рабовласницьких порядків, накреслив шляхи повернення до натурального господарства. Колумелла (І ст. до н.е.) у творі «Трактат про сільське господарство» рекомендував програму інтенсифікації сільського господарства, відмовитися від рабської праці та передати ведення господарства колонам, праця яких вигідніша, ніж рабів. Інакше кажучи, йшлося про перехід суспільства до нового, феодального типу виробництва.

Зазначимо, що теоретична економічна думка в Давньому Римі не набула такого розвитку, як у Давній Греції.

ОПОРНІ ПОНЯТТЯ ЗМ 1

Історичний період; палеоліт; мезоліт; неоліт; антропогенез; родова община; неолітична революція; споживче господарство; виробляюче господарство; нату-ральне господарство; оренда; боргове рабство; банк; лихварство; фіскал; держа-вне господарство; іригаційне землеробство; ремесло; торгівля; гроші; торговель-не мито; наймана праця; натуральна плата; ремесло; наука; самоврядування; фе-ти; поліс; фільварок; автаркія; ілот; фіаси і метки; класичне рабство; муніципія; патрицій; плебей; латифундія; колонат; пекулій; цивілізація.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ СТУДЕНТІВ

ЗМ 1. Історія розвитку господарств та економічної думки стародавнього світу

1. Покажіть, яке значення має вивчення історії економіки та економічної

думки для формування соціально-ринкової економіки України.

2. Дайте характеристику періодизації економічної історії.

3. Назвіть основні риси господарства первісного суспільства.

4. Коли і як відбулося становлення самостійної науки економічної теорії?

5. У чому полягала відмінність між античним і східним рабством?

6. Назвіть основні економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу.

7. Розкрийте сутність колонату.

8. Дайте аналіз розвитку економічних зв’язків населення Північного Причор-номор’я з грецькими містами-полісами на території України.

9. Які економічні погляди відстоювали митці Стародавнього Сходу?

10.Покажіть вклад в становлення економічної теорії античного світу Ксено-фонта.

11.Чому Платон відстоював приватну власність як основу економіки держа-ви?

12. Покажіть, який зміст вкладав Платон у категорію “справедлива ціна”.

13. Дайте характеристику основним економічним поглядам Аристотеля.

14. Назовіть основні ідеї трактату «Домострой «Ксенофонта.

ЗМ 2. Господарство та економічна думка епохи

Середньовіччя

4. Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період Середньовіччя (V – XV ст .)

Дата добавления: 2015-05-23