Українські дисиденти,їхні програмні цілі та діяльність

Дисиденти виступали за демократизацію суспільства,дотримання прав і свобод людини, вільний розвиток української мови, та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.Дисидентство виросло з десталінізації, з послаблення “паралічу страху”, що було зроблено Хрущовим.Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найбільш відомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров.В Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали українців до відкритого протесту.до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська “відлига” й намагання Брежнєва покласти їй край.дисидентство було тісно пов’язане насамперед із соціально-економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив на Україну росіян вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привілейованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла останніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності.

417. Лібералізація суспільного життя в Україні середини 50-х початку 60-х рр. ХХст. Шістдесятники.

Шістдесятники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 1960 — 1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радяського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд формувався на кінці 1950-х — початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М. С. Горбачов, О. М. Яковлев; філософи О. О. Зінов'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада, політологи О. Є. Бовін, Ф. М. Бурлацький, редактори масмедіа — В. О. Коротич, Є. В. Яковлєв, С. П. Залигін та багато інших.

418. Найвпливовіші політичні партії Західної України у міжвоєнний період, їх програмні цілі та діяльність.

1890 – Русько-Українська радикальна партія (радикали). Засновники: Франко, Павлик. Програма партії: матеріальний добробут, усунення експлуатації, економічні реформи, утвердження соціалізму, піднесення національної свідомості, автономія України, демократизація. Документ: Ю. Бачинський «Україна Irredenta». 1899 – Українська націонал-демократична партія (народовці, радикали). Засновники: Будзановський, Романчук, Левицький, Охремович. Програма: єдність з українцями Наддніпрянщини, соборність і незалежність України, створення єдиної української національної провінції Австрії. 1899 – Українська соціал-демократична партія. Засновники: Ганкевич, Вітик, Бачинський. Програма: досягнення соціалізму шляхом реформ, захист інтересів робітників, парламентські методи боротьби, створення української незалежної республіки.

Дата добавления: 2015-05-23