Україна у сучасному світі

В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію “ мосту між Заходом і Сходом ”. Пріоритетними напрямками були визнані: розширення участі у європейському співробітництві; активна участь в діяльності ООН; співпраця з державами Європейського Союзу, НАТО та СНД.

Європейський та американський напрямок.. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи (з 1995 р.), учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами. Особливе значення мала підписана у 1997 р. Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО. Важливою в цьому документі є теза про те, що “НАТО продовжуватиме підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, а також принцип непорушності кордонів”.

Наша держава співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, іншими світовими та європейськими кредитно-фінансовими інституціями. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функції члена Ради Безпеки ООН, що означає підвищення її відповідальності та ролі у збереженні миру на нашій планеті.

Українсько-російські відносини. Від самого початку української незалежності виникли проблеми у стосунках з Росією, керівництво якої вбачало в СНД зародок нового Союзу під своєю егідою. Москва прагнула перетворити співдружність у наддержавну організацію, яка б давала змогу контролювати економічну, політичну та військову діяльність держав-учасниць. У зв’язку з цим, Україна не підписала ряд угод, зокрема, договорів про колективну безпеку (травень 1992 р.) та про створення Економічного Союзу (вересень 1993 р.). У 1994 р. Україна приєдналася до Економічного союзу на правах асоційованого члена.

Існували проблеми щодо недоторканості кордонів. В діях російського парламенту проявились претензії стосовно Криму, пізніше – Севастополя. Найбільшим каменем спотикання в українсько-російських взаєминах став розподіл Чорноморського флоту, на який претендували обидві держави.

Кримську автономну республікуу складі УРСР було встановлено 12 лютого 1991 р. Після провалу серпневого путчу проросійські сили півострова згуртувалися у Республіканському русі Криму (згодом – Республіканської партії Криму) під керівництвом Юрія Мєшкова. Весною 1992 р. Верховна рада Кримської АРСР встановила нову офіційну назву – Автономна Республіка Крим. 5 травня 1992 р. була проголошена її державна самостійність, а 6 травня ухвалена Конституція, також було призначено загальнокримський референдум про незалежність. Верховна рада України ці рішення скасувала, але “війна указів” між Києвом і Сімферополем затяглася на декілька років, набравши особливої гостроти після перемоги Ю.Мєшкова на президентських виборах у Криму у січні 1994 р. 17 березня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “ Про Автономну Республіку Крим ”, скасувала кримську конституцію та окремі закони АРК, зокрема про її Президента та Конституційний суд. Конституцію автономії поступово було узгоджено із українським законодавством.

Росія прагнула утвердити своє монопольне право на Чорноморський флот, заявляючи, що він “ був, є і буде російським”. У 1992 р. було досягнуто угоди про те, що флот має бути розділений порівну, але у вересні 1993 р. у Масандрі Л.Кравчук підписав протокол про підготовку російсько-української угоди, за якою фактично увесь Чорноморський флот разом з усією його інфраструктурою переходив до Росії за відповідну компенсацію Україні. Таке рішення викликало обурення в Україні, а Л.Кравчука демократична опозиція звинуватила у зраді національних інтересів.

На сьогоднішній день відносини між двома сусідніми державами – “ стратегічними партнерами ” – закріплені у т. зв. “великому” Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство, підписаному президентами у Києві 31 травня1997 р. У ньому були підтверджені територіальна цілісність держав та непорушність кордонів. Щодо Чорноморського флоту, то Україні залишалося 18% кораблів, а решту викупила Росія. Севастополь визнавався українським містом, але Росія отримала право на 20-річну оренду тут своєї військово-морської бази. Викупні платежі і вартість оренди покривалися боргом України за енергоносії.

У квітні 2004 р. ВР України ратифікувала угоди про українсько-російський кордон та про співробітництво обох країн у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

Дата добавления: 2015-05-23